ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2004 Справа N 29/487а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової – головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Дегтярьов Ю.В. – до. від 15.03.2004
року
відповідача Липа С.В. – дов. від 05.07.2004 року
Полторацька Т.В. – дов. від 06.02.2004
року
розглянувши у відкритому Слов’янської об’єднаної державної
судовому засіданні податкової інспекції Донецької області
касаційну скаргу
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 17.03.2004 року
у справі № 29/487А господарського суду
Донецької області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Курс”
до Слов’янської об’єднаної державної
податкової інспекції Донецької області
про визнання недійсним акта Державної податкової інспекції
м. Краматорськ від 24.04.2003 року № 121/23-312 та податкового
повідомлення-рішення Слов’янської об’єднаної державної
податкової інспекції Донецької області від 21.05.2003 року
№ 0000472343/0/3033 в частині нарахування штрафних санкцій в
сумі 200 грн., за порушення порядку використання торгового
патенту та 150133,75 грн., за неоприбкткування готівкових коштів
у касі підприємства
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2003 року Товариство з обмеженою відповідальністю
“Курс” звернулося до господарського суду Донецької області з
позовом до Слов’янської об’єднаної державної податкової
інспекції Донецької області про визнання недійсним акта
Державної податкової інспекції м. Краматорськ від 24.04.2003
року № 121/23-312 та податкового повідомлення-рішення
Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької
області від 21.05.2003 року № 0000472343/0/3033 в частині
нарахування штрафних санкцій в сумі 200 грн., за порушення
порядку використання торгового патенту та 150133,75 грн., за
неоприбкткування готівкових коштів у касі підприємства.
Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі
акта перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункованих
операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами
підприємницької діяльності від 24.04.2003 року № 121/23-312,
яким виявлені порушення пункту 1, 2, 3 статті 13 Закону України
“Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
,
підпункту 4.5 пункту 4 Порядку реєстрації, опломбування та
застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари
(послуги), затвердженого наказом Державної податкової
адміністрації України від 1.12.2000 року № 614, зареєстрованого
в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 року за № 107/5298,
пункту 1 статті 7 Закону України “Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності” ( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
, пункту 2.10 Положення
про ведення касових операцій у національній валюті в Україні
( z0040-05 ) (z0040-05)
, затвердженого постановою Правління Національного
банку України від 19.02.2001 року № 72, зареєстрованого в
Міністерстві юстиції України 15.03.2001 року за № 237/5428.
Зокрема, в акті перевірки зазначено, що готівка від реалізації
товарів за 24.04.2003 року у сумі 30026,75 грн. не оприбуткована
в повній сумі в касі підприємства.
Рішенням господарського суду Донецької області від 29.01.2004
року (суддя: Гаврищук Т.Г.), залишеним без змін постановою
Донецького апеляційного господарського суду від 17.03.2004 року
(судді: Кондратьєва С.І. - головуючий, Старовойтова Г.Я.,
Українська Р.М.), позов задоволено частково. Визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення Слов’янської об’єднаної державної
податкової інспекції Донецької області від 21.05.2003 року
№ 0000472343/0/3033 в частині нарахування штрафних санкцій в
сумі 150133,75 грн., за неоприбкткування готівкових коштів у
касі підприємства. Відмовлено в задоволенні позовних вимог про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Слов’янської
об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області від
21.05.2003 року № 0000472343/0/3033, в частині нарахування
штрафної санкції в сумі 200 грн., за порушення порядку
використання торгового патенту. Припинено провадження у справі в
частині визнання недійсним акту державної податкової інспекції
від 24.04.2003 року № 121/23-312. Стягнуто з відповідача на
користь позивача витрати по сплаті державного мита в сумі 84,89
грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу в сумі 117,85 грн.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанції виходили з того, що: Слов’янська об’єднана
державна податкова інспекція Донецької області не довела
порушень позивачем вимог пункту 2.10 Положення про ведення
касових операцій у національній валюті в Україні ( z0040-05 ) (z0040-05)
,
затвердженого постановою Правління Національного банку України
від 19.02.2001 року № 72, зареєстрованого в Міністерстві юстиції
України 15.03.2001 року за № 237/5428 у зв’язку з чим
застосовані штрафні санкції є безпідставними. А також,
апеляційний господарський суд виходив з того, що фінансові
санкції, які застосовані податковим органом до позивача,
неправомірно були застосовані на підставі Закону України “Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами”. Господарський суд першої
інстанції припинив провадження у справі в частині позовної
вимоги про визнання недійсним акту державної податкової
інспекції від 24.04.2003 року № 121/23-312 на підставі пункту 1
статті 80 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
виходячи з того, що даний спір не підвідомчий
господарським судам України (стаття 12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Не погоджуючись з рішенням та постановою, Слов’янська об’єднана
державна податкова інспекція Донецької області звернулася до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
17.03.2004 року, в якій просить рішення та постанову у даній
справі скасувати частково, прийняти нове рішення, яким в позові
відмовити частково (згідно заяви від 15.06.2004 року про
доповнення касаційних вимог), мотивуючи касаційну скаргу
доводами про неправильне застосування судами норм матеріального
та процесуального права, а саме, пункту 2.10 Положення про
ведення касових операцій у національній валюті в Україні
( z0040-05 ) (z0040-05)
( z0040-05 ) (z0040-05)
, затвердженого постановою Правління
Національного банку України від 19.02.2001 року № 72,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 року
за № 237/5428, Указу Президента України від 12.06.1995 року
№ 436/95 “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки” ( 436/95 ) (436/95)
, пунктів 2.2, 2.6, 3.1
Порядку направлення органами державної податкової служби України
податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом
Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 року
№ 253 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації
України від 27.05.2003 року № 247), зареєстрованого в
Міністерстві юстиції України 11.06.2003 року за № 467/7788,
пункту 8 Інструкції про порядок застосування штрафних
(фінансових) санкцій органами державної податкової служби,
затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України
від 17.03.2001 року № 110, зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 23.03.2001 року за № 268/5459, пункт 15 статті 4
Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” та статей
статті 4 - 7, 43, 84, 101 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представників
сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 108 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що Вищий господарський суд України
переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого
господарського суду та постанови апеляційного господарського
суду.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій предметом спору є податкове повідомлення-рішення
Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької
області від 21.05.2003 року № 0000472343/0/3033, яким з
посиланням на підпункт 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України
“Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, пункт 1
статті 17, статті 22 Законом України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, частини 3
статті 1 Указу президента України від 12.06.1995 року № 436/95
“Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки” ( 436/95 ) (436/95)
, частини 1 статті 8
Законом України “Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності” ( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
застосовані фінансові санкції в сумі
200 грн., за порушення порядку використання торгового патенту та
150133,75 грн., за неоприбкткування готівкових коштів у касі
підприємства.
Ухвалюючи судове рішення господарський суд апеляційної інстанції
дійшов висновку про те, що фінансова санкція, яку застосував
податковий орган до позивача, неправомірно застосована на
підставі Закону України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
та, як наслідок, визначення позивачу суми
податкового зобов’язання: фінансової санкції в розмірі 150133,75
грн., за неоприбкткування готівкових коштів у касі підприємства,
є неправомірним.
Судова колегія вважає, що такий висновок господарського суду
апеляційної інстанції відповідає фактичним обставинам справи та
вимогам діючого законодавства виходячи з наступного.
Статтею 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних
санкцўй за порушення норм з регулювання обігу готівки”
( 436/95 ) (436/95)
від 12.06.1995 року № 436/95, встановлено, що у разі
порушення юридичними особами всіх форм власності, норм з
регулювання обігу готівки у національній валюті, що
встановлюються Національним банком України, до них
застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за
неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у
касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Передбачені цією статтею штрафи в повному обсязі стягуються до
державного бюджету в порядку, встановленому законодавством.
Статтею 2 зазначеного Указу ( 436/95 ) (436/95)
установлено, що штрафні
санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб,
зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової
служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань
державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та
органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому
законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення
перевірок або на день одержання органами державної податкової
служби зазначених подань.
Стаття 3 зазначеного Указу передбачає, що контроль за
додержанням норм з регулювання обігу готівки в національній
валюті, що встановлюються Національним банком України,
здійснюють органи державної податкової служби, державної
контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ
України та фінансові органи, а банками - Національний банк
України. контроль за його виконанням покладено на Національний
банк України та Державну податкову адміністрацію України.
Відповідно до вимог пункту 7 статті 11 Закону України “Про
державну податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
органи державної
податкової служби мають право застосовувати до підприємств,
установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та
розмірах, встановлених законом.
Тобто, встановивши порушення, податкові органи повинні прийняти
рішення про застосування санкцій, у порядку та розмірах,
встановлених законом.
У разі невиконання такого рішення контролюючого органу, сума
штрафу стягується на підставі рішення суду.
Відповідно до преамбули Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, цей Закон є спеціальним законом
з питань оподаткування, який установлює порядок погашення
зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та
державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових
платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що
застосовуються до платників податків контролюючими органами, у
тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності,
та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Саме цим Законом і запроваджене поняття податкового повідомлення
як письмового повідомлення контролюючого органу про обов’язок
платника податків сплатити суму визначену контролюючим органом.
Визначена Законом України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
процедура погашення розповсюджується на
зобов’язання саме з податків і зборів (обов’язкових платежів) та
у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції, визначені
Указом президента України “Про застосування штрафних санкцій за
порушення норм з регулювання обігу готівки” ( 436/95 ) (436/95)
від
12.06.1995 року № 436/95, не є податковим зобов’язанням в
розумінні приписів зазначеного Закону та Закону України “Про
систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Отже, виходячи зі змісту наведених норм, у органів державної
податкової служби були відсутні правові підстави для прийняття
спірного податкового повідомлення-рішення за процедурою,
встановленою Законом України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
стосовно порушень позивачем вимог Указу
президента України “Про застосування штрафних санкцій за
порушення норм з регулювання обігу готівки” ( 436/95 ) (436/95)
від
12.06.1995 року № 436/95.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що
ухвалюючи судові рішення господарські суди першої та апеляційної
інстанцій, на підставі пунктів 2.10, 4.3, 5.3.5 “Положення про
ведення касових операцій у національній валюті в Україні”
( z0040-05 ) (z0040-05)
, затвердженого Постановою Правління НБУ № 72 від
19.02.2001 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України
від 15.03.2001 року за № 237/5428 дійшли висновку про те, що
виявлені податковою інспекцією порушення позивачем податкового
законодавства, які були викладені в акті перевірки, щодо
неоприбкткування позивачем готівкових коштів у касі
підприємства, зроблені безпідставно та необґрунтовано.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій,
досліджено при розгляді справи надані позивачем первинні
документи, прибутковий касовий ордер від 23.04.2003 року, яким
оформлено приймання готівки в сумі 30000 грн., згідно договору
позики від 23.04.2003 року, договір позики від 23.04.2003 року
№ 3/2003, касову книгу, лист за 23.04.2003 року (№ 95) до
касової книги які, як встановлено судами, спростовують
твердження відповідача, щодо зазначеного порушення.
Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди першої та
апеляційної інстанцій в порядку статей 43, 101 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і
об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в
їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку
обставинам, викладеним в акті перевірки, на підставі якого
прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, та дійшли
обґрунтованого висновку, про невідповідність податкового
повідомлення-рішення від 21.05.2003 року № 0000472343/0/3033 в
частині нарахування штрафних санкцій в сумі 150133,75 грн., за
неоприбкткування готівкових коштів у касі підприємства, нормам
чинного законодавства, а тому правомірно визнали його недійсним,
та правомірно розподілили господарські витрати відповідно до
вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Крім того, належним чином дослідивши заперечення відповідача
проти позову, суди дійшли обґрунтованого висновку про
недоведеність ним обставин, на які він посилався як на підставу
своїх заперечень в частині задоволеного позову (стаття 33
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
). За
таких обставин, керуючись законом, суди підставно задовольнили
позовні вимоги. Як наслідок, прийняті судами рішення та
постанова відповідають положенням статей 84, 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що
викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі
змінами та доповненнями.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування
судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті
рішення та постанови не знайшли свого підтвердження та
суперечать матеріалам справи, в зв’язку з чим підстав для зміни
чи скасування зазначених судових рішень колегія суддів не
вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Донецької області від 29.01.2004
року та постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 17.03.2004 року у справі № 29/487А господарського суду
Донецької області залишити без змін, а касаційну скаргу
Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької
області - без задоволення.