ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2004 Справа N 2-23/3587-2004
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України у м. Н-ськ (далі - Фонд
соціального страхування)
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
24.02.2004
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 15.04.2004
зі справи № 2-23/3587-2004
за позовом Н-ської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в
особі виконавчої дирекції фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України у м. Н-ську
до закритого акціонерного товариства "ХХХ", Н-ський район (далі -
ЗАТ "ХХХ")
про стягнення 547,51 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
24.02.2004 (суддя Іщенко Г.М.) в задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що відповідно до підпункту 2.1.3 пункту
2.1 статті 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 №2181-III органи фондів
загальнообов'язкового державного соціального страхування -
стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, - у межах компетенції цих органів, встановленої
законом, віднесені до контролюючих органів. Відповідно до
підпункту 2.3.1 пункту 2.2 статті 2 названого Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення
податкового боргу (органи стягнення), є виключно податкові органи,
а також державні виконавці у межах їх компетенції.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
15.04.2004 (суддя Маслова З.Д. - головуючий, судді Заплава Л.Н.,
Лисенко В.А.) назване рішення залишено без змін з тих же мотивів.
Фонд соціального страхування звернувся до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення
місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної
інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд. Касаційну
скаргу мотивовано тим, що місцевим господарським судом неправильно
застосовано норми Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
щодо стягнення податковими органами
внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а
також посиланням на рішення Конституційного Суду України від
09.07.2002 №15-рп/2002 зі справи № 1-2/2002 ( v015p710-02 ) (v015p710-02)
.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
скарги.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
фактичних обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- ЗАТ "ХХХ" зареєстроване як платник внесків на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних
випадків та профзахворювань у Фонді соціального страхування;
- ЗАТ "ХХХ" за станом на 08.10.2003 має заборгованість зі сплати
внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасних випадків та профзахворювань до Фонду соціального
страхування в сумі 547,51 грн. за третій квартал 2003 року.
Причиною спору зі справи стало питання про наявність чи
відсутність в Фонду соціального страхування права вживати заходів
щодо погашення внесків на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасних випадків та профзахворювань шляхом
звернення до господарського суду з відповідним позовом.
Згідно зі статтею 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи
державної влади (отже, й Фонд соціального страхування), їх
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Згідно з частиною другою статті 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
державні
органи мають право звертатися до господарського суду у випадках,
передбачених законодавчими актами України.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 45 Закону України
"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
від 23.09.99 №
1105-XIV, роботодавець як страхувальник зобов'язаний своєчасно та
повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до
Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Із підпункту 5.1 пункту 5 Інструкції про порядок перерахування,
обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України ( v0012583-01 ) (v0012583-01)
, затвердженої постановою
правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України від 20.04.2001 № 12
вбачається, що не внесені страхувальниками у встановлений строк
страхові внески до Фонду вважаються недоїмкою і стягуються у
порядку, передбаченому законодавством, з нарахуванням пені.
Абзацом першим преамбули Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі - Закон), зокрема, визначено,
що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який
установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних
осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і
зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове
державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування.
Згідно з пунктом 1.16 статті 1 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
органом
стягнення податкового боргу є державний орган, уповноважений
здійснювати заходи із забезпечення погашення податкового боргу у
межах компетенції, встановленої законом.
Пунктом 2.1 статті 2 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено перелік
контролюючих органів. Відповідно до підпункту 2.2.1 пункту 2.2
статті 2 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
контролюючі органи мають право
здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти
нарахування та сплати стосовно тих податків і зборів (обов'язкових
платежів), які віднесені до їх компетенції цим пунктом.
Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлено, що органами, уповноваженими здійснювати заходи з
погашення податкового боргу, є виключно податкові органи, а також
державні виконавці у межах їх компетенції.
У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового
зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає
такому платнику податків податкову вимогу. Якщо контролюючий
орган, що провів процедуру узгодження суми податкового
зобов'язання з платником податків, не є податковим органом, такий
контролюючий орган надсилає відповідному податковому органу
подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу
платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі
якого податковий орган надсилає відповідному податковому органу
подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу
платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі
якого податковий орган надсилає податкові вимоги (підпункт 6.2.1
пункту 6.2 статті 6 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
).
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2001 № 1387 "Про
затвердження порядку надіслання органам державної податкової
служби подання про здійснення заходів з погашення податкового
боргу платника податку та інформації про скасування або зміну суми
нарахованого податкового зобов'язання за рішенням суду
(господарського суду) від інших контролюючих органів"
( 1387-2001-п ) (1387-2001-п)
визначено, зокрема, правовий механізм надсилання
контролюючим органом, який не є органом державної податкової
служби, подання про здійснення заходів з погашення податкового
боргу платника податків. На підставі зазначеного подання
податковий орган здійснює передбачені законодавством заходи з
погашення податкового боргу платника податків.
Наведені законодавчі приписи цілком стосуються правовідносин, що
виникли між сторонами у даній справі.
Посилання скаржника в обґрунтування своїх вимог на рішення
Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002
( v015p710-02 ) (v015p710-02)
не може бути взято до уваги: це рішення прийнято
зі справи № 1-2/2002, яка має назву "справа про досудове
врегулювання спорів", і воно стосується саме питань, пов'язаних з
таким врегулюванням, а у даній справі про досудове врегулювання
спору жодним чином не йдеться.
У пункті 61 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України
від 12.05.95 № 02-5/451 "Про деякі питання практики вирішення
спорів за участю органів державної податкової служби"
( v_451800-95 ) (v_451800-95)
(в редакції рекомендацій президії Вищого
господарського суду України від 17.11.2003 № 04-5/1430
( v1430600-03 ) (v1430600-03)
) зазначено, що у разі звернення контролюючих
органів, крім податкових, до господарського суду з позовом про
стягнення з платників податків податкового боргу господарському
суду слід відмовляти у задоволенні відповідних позовних вимог.
Зважаючи на викладене, Вищий господарський суд України вважає
попередні судові рішення у цій справі такими, що ухвалені із
дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому
відсутні передбачені законом підстави для їх скасування.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні касаційної скарги відділення виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань України у місті Н-ську відмовити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
24.02.2004 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 15.04.2004 зі справи № 2-23/3587-2004
залишити без змін.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь