ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2004 Справа N 20-6/008-3/250
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого у
засіданні
суддів:
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства
Міністерства оборони України 102 підприємство
електричних мереж” на постанову
Севастопольського апеляційного господарського
суду від 27.01.2004р.
у справі № 20-6/008-3/250 господарського суду
м. Севастополя
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони
України 102 підприємство електричних мереж”
до Відкритого акціонерного товариства “Енергетична
Компанія “Севастопольенерго”
про стягнення 1 056 852,68 грн.
та за Відкритого акціонерного товариства “Енергетична
зустрічним Компанія “Севастопольенерго”
позовом
до Державного підприємства Міністерства оборони
України 102 підприємство електричних мереж”
про визнання недійсною додаткової угоди
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 14.10.2003р. по
справі № 20-6/008-3/250 стягнута сума заборгованості з ВАТ “ЕК
“Севастопольенерго” на користь ДП МОУ 102 підприємство
електричних мереж” в розмірі 111-1-601,65грн., з яких: 731010,99
грн, – основна сума заборгованості, збитки від інфляції –
244218,80 грн., 76929,65 грн. – 3% річних, пеня – 59442,21 грн.,
а також витрати по сплаті державного мита в сумі 1700 грн. та
витрати, пов’язані з інформаційно-технічним забезпеченням
судового процесу в сумі 118 грн.
В задоволені зустрічного позову було відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 27.01.2004р. рішення господарського суду м. Севастополя від
14.10.2003р. по справі № 20-6/008-3/250 скасовано, в задоволенні
позовної заяви ДП МОУ 102 підприємство електричних мереж” до ВАТ
“ЕК “Севастопольенерго” відмовлено, зустрічний позов ВАТ “ЕК
“Севастопольенерго” до ДП МОУ 102 підприємство електричних
мереж” про визнання додаткової угоди до договору на передачу
електричної енергії від 03.12.1999р. недійсною, договору на
передачу електричної енергії від 01.11.1999р. неукладеним,
задоволено.
Не погоджуючись з постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 27.01.2004р. ДП МОУ 102 підприємство
електричних мереж” подало касаційну скаргу, в якій просить суд
постанову апеляційного суду скасувати; позовну заяву ДП МОУ 102
підприємство електричних мереж” до ВАТ “ЕК “Севастопольенерго”
задовільнити; в задоволені зустрічного позову ВАТ “ЕК
“Севастопольенерго” до ДП МОУ 102 підприємство електричних
мереж” відмовити.
В касаційній скарзі скаржник вказує, що апеляційним
господарським судом неправильно застосовані норми матеріального
права, зокрема ст.ст. 11, 12, 13 та 17 Закону України “Про
електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, ст. 153 ЦК Української РСР. У
відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в
задоволенні касаційної скарги, постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 27.01.2004р. залишити без
змін.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до
уваги межи перегляду справи в касаційній інстанції, обговоривши
доводи касаційної скарги та відзиву на неї, заслухавши
представників сторін, проаналізувавши на основі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при винесені оспорюваних судових актів,
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
01.11.1999 року між ВАТ “ЕК “Севастопольенерго” та ДП МОУ 102
підприємство електричних мереж” був укладений договір про умови
та порядок передачі електроенергії мережами ДП МОУ 102
підприємство електричних мереж” до споживачів ВАТ “ЕК
"Севастопольенерго”.
Додатковою угодою № 1 від 03.12.1999р., яка є невід’ємною
частиною договору на передачу електроенергії від 01.11.1999р.,
визначені взаємовідносини сторін з приводу поставки та умов
проведення взаєморозрахунків по договору на передачу
електроенергії від 01.11.1999р. У відповідності до п. 1
додаткової угоди, сторони домовились про те, що ДП МОУ 102
підприємство електричних мереж” здійснює постачання
електроенергії споживачам по тарифам ВАТ “ЕК “Севастопольенерго”
та відкриває спеціальний рахунок для збору коштів від споживачів
електроенергії з подальшим перерахуванням їх на рахунок ВАТ “ЕК
“Севастопольенерго” (п. 3).
У відповідності зі ст. 13 Закону України “Про електроенергетику”
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, діяльність по виробництву, передачі та постачанню
електричної енергії базується за дозвільним принципом. Для
здійснення діяльності по постачанню електроенергії необхідно
спеціальний дозвіл на зайняття даним видом діяльності, тобто
ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності по
постачанню електроенергії за регульованим або нерегульованим
тарифом, а також мати умови та правила здійснення
підприємницької діяльності з постачання електроенергії.
Здійснення ліцензійної діяльності з постачання електроенергії
позивачем, відповідно виданої НКРЕ України ліцензії, можливо
лише при дотриманні двох умов, а саме: укладення договору з
енергопостачальним, електроенергію якого передає позивач, на
виконання робіт, пов’язаних з постачанням електроенергії, а
також надання енергопостачальнику інформації, необхідної для
розрахунку останнім коефіцієнтів витрат з урахуванням параметрів
електромереж відповідача.
Позивач міг виконувати роботи, пов’язані з постачанням
електроенергії в тому разі, якщо б договори на поставку
електроенергії зі споживачами, приєднаними до мереж ДП МОУ 102
підприємство електричних мереж”, були б заключені з ВАТ “ЕК
“Севастопольенерго”, а за договором доручення ДП МОУ 102
підприємство електричних мереж” виконувало б роботи пов’язані з
постачанням електроенергії.
Фактично ж прибуток від здійснення діяльності по постачанню
електроенергії отримувало ДП МОУ 102 підприємство електричних
мереж”, а грошові кошти від поставки електроенергії не
направлялись на розподільчий рахунок в ДП “Енергоринок”, а
поступали на розрахунковий рахунок ДП МОУ 102 підприємство
електричних мереж”.
Пунктом 3 додаткової угоди від 03.12.1999. позивач був
зобов’язаний відкрити спеціальний рахунок для збору коштів від
споживачів з подальшим перерахуванням цих коштів відповідачу,
відповідно до п. 1 Порядку розрахунків за реалізовану споживачам
електроенергію, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів
України від 05.06.1998р. № 811. Але позивачем це зроблено не
було. Відкриття розподільчого рахунку, передбачено п. 3
додаткової угоди, являється істотною умовою договору на передачу
електричної енергії від 01.11.1999р., що встановлено постановою
апеляційної інстанції. Грошові кошти, зібрані зі споживачів,
позивач не повернув енергопостачальнику – ВАТ “ЕК
“Севастопольенерго”, що підтверджується рішенням суду
м. Севастополя від 05.03.2002р. по справі
№ 20-4/019-2/353-4/457. Відносини між Позивачем та Відповідачем
на користування електроенергією регулювались договором від
5.01.1998 року. Позивач закуповував електроенергію не у оптового
постачальника електроенергії – ДП “Енергоринок”, а у ВАТ “ЕК
“Севастопольенерго” та перепродавав її споживачам, підключеним
до своїх мереж. Позивач отримував прибуток від здійснення даної
діяльності по договорам, укладеним між Позивачем та споживачами,
підключеними до мереж позивача. ВАТ “ЕК “Севастопольенерго” не
мало укладених договорів з споживачами, підключеними до мереж
Позивача, а значить не отримувало прибутків від поставки
електроенергії через мережі позивача.
Крім того, у відповідності до ст. 15 Закону України “Про
електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
(в редакції 1997 року)
закупівля електроенергії та весь її оптовий продаж здійснюється
на оптовому ринку електроенергії. Функціонування інших оптових
ринків електроенергії в Україні забороняється. Тільки після
отримання ліцензії на право здійснення підприємницької
діяльності по постачанню електроенергії за регульованим тарифом
та укладенню договору купівлі-продажу електроенергії на оптовому
ринку електроенергії позивач мав право займатись постачанням
електроенергії.
Таким чином, судом правомірно постановлено, що додаткова угода
відповідно до ст. 48 ЦК Української РСР є недійсною, тому що не
відповідає вимогам закону, а саме ст.ст. 11, 12, 13 Закону
України “Про електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
.
Оскільки недійсна угода не породжує правових наслідків, в силу
ст. 59 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, вона вважається недійсною
з моменту її укладення, тобто з 03.12.1999р.
В силу ст. 4 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода, яка
суперечить закону, не породжує цивільних прав та обов’язків.
Враховуючи те, що додаткова угода є недійсною, сторони не
досягли згоди відносно істотної умови договору – відкриття
розподільчого рахунку.
Враховуючи, що додаткова угода до договору на передачу
електроенергії не відповідає вимогам закону, то застосування
ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
інституту реституції в даному
випадку не допускається. Більш того, застосування інституту
реституції судом без відповідної заяви сторони порушує принцип
диспозитивності судового процесу. Крім того, в матеріалах справи
відсутні докази передачі позивачем майна відповідачу по
додатковій угоді № 1 від 03.12.1999р.
Вказані висновки апеляційного господарського суду є законними,
обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та
процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи,
а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, постанова апеляційного господарського
суду від 27.01.2004р. № 20-6/008-3/250 не підлягає зміні або
скасуванню.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України –
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства
оборони України 102 підприємство електричних мереж” залишити без
задоволення.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 27.01.2004 року по справі № 20-6/008-3/250 залишити без
змін.