ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2004 Справа N 18/111 пд
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємця Ш-ко Наталії
Миколаївни
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
03.03.2004р.
у справі № 18/111 пд
за позовом Приватного підприємця Ш-ко Н.М.
до Маріупольського споживчого товариства “А”
про розірвання договору від 08.06.1999р.,
В С Т А Н О В И В:
Приватний підприємець Ш-ко Н.М. звернувся до господарського суду
Донецької області з позовом до Маріупольського споживчого
товариства “А” про розірвання укладеного між ним та відповідачем
договору від 08.06.1999р.
Позовні вимоги позивач мотивував невиконанням відповідачем умов
договору, з моменту його укладання, а саме п.п. 1.1. та 2.1.
договору щодо надання останнім послуг в організації
упорядкованого торгівельного обслуговування населення на
території Центрального ринка шляхом надання необхідних для
роботи позивача комунальних, експлуатаційних послуг на території
Центрального ринка, консультаційних послуг по організації і
правилам роботи на ринку з метою отримання прибутку;
Підприємство (відповідач) для роботи позивача надає комунальні,
консультаційні послуги по організації і правилам роботи на
ринку.
Рішенням господарського суду Донецької області від 23.12.2003р.,
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 03.03.2004р., у задоволені позову
відмовлено.
Рішення та постанова мотивовані тим, що відповідач свої
обов’язки за договором виконує належним чином, підтвердженням
чого є постанова Донецького апеляційного господарського суду від
01.07.2003р. у справі № 42/17, залишеною без змін постановою
Вищого господарського суду України від 10.12.2003р., відповідно
до якої факт надання послуг позивачу за спірною угодою був
доведений і з позивача стягнуто на користь відповідача
заборгованість за ці послуги за період з 12.2001р. по 11.2002р.
Статтею 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
визначено, що факти,
встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї
справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких
беруть участь ті самі сторони.
Оскільки підставою для дострокового розірвання договору
позивачем зазначено невиконання відповідачем своїх обов’язків,
що не відповідає дійсності з огляду на встановлені судовими
актами факти у справі № 42/17, суди двох інстанцій дійшли
висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд вказані судові акти скасувати як
такі, що ухвалені з порушенням норм процесуального права, а саме
ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 33, 42, 43, 77, 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
та направити справу на новий розгляд.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, одним
з основних принципів судочинства, є законність. Принцип
законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при
вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми
матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись
норм процесуального права.
В силу ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове рішення
приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин
справи. При цьому, в силу ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд у
разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, зобов’язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору.
Отже, прийняті судові акти повинні бути законними і
обгрунтованими.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, обгрунтованим визнається рішення, в
якому повно відображені обставини, що мають значення для даної
справи, висновки суду про встановлені обставини і правові
наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засідання.
Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Утім, оскаржувані судові акти цим вимогам не відповідають.
Відповідно до статей 4, 151, 161, 162 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
договір є підставою виникнення цивільних прав і
обов’язків (зобов’язань), які повинні виконуватись належним
чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону,
договору, а одностороння відмова від виконання зобов’язання не
допускається.
Пунктом 2.1. договору від 08.06.1999р. сторони даного спору
домовились, що Підприємство (відповідач) для роботи Суб’єкта
підприємницької діяльності (позивача) надає комунальні,
консультаційні послуги на території Центрального ринку,
консультаційні послуги по організації і правилам роботи на
ринку.
Згідно п. 2.2. договору позивач, щомісяця, не пізніше 10-го
числа поточного місяця здійснює виплату відповідачу грошової
винагороди за домовленістю сторін 817,60 грн., у тому числі ПДВ
20% за надані комунальні і експлуатаційні послуги шляхом
перерахування згідно рахунку-фактури грошової суми на р/р
відповідача або шляхом внесення готівки у касу.
Дострокове розірвання договору можливе у разі невиконання
сторонами своїх зобов’язань (п. 5.2. договору).
У поданій позовній заяві (а.с.7) позивач стверджував, що умови,
викладені у пунктах 1.1. та 2.1. договору від 08.06.1999р.,
відповідачем ніколи, з моменту укладення договору, не
виконувались.
Відповідно до ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач вправі до
прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову.
Скориставшись наданим цією статтею правом, позивач до ухвалення
рішення у даній справі, подав до суду першої інстанції заяву про
уточнення позовних вимог (а.с.86), в якій він стверджує, що
відповідач не надає йому передбачені договором послуги,
починаючи з.12.2002р. по теперішній час.
В оскаржуваних рішенні та постанові суди посилались на факт,
встановлений постановою Донецького апеляційного господарського
суду у справі № 42/17 від 01.07.2003р. (а.с.129), а саме на те,
що відповідач свої обов’язки за договором виконує належним
чином.
Разом з тим, суди двох інстанцій не звернули уваги на те, що у
справі № 42/17 судом досліджувалось питання про надання
Маріупольським споживчим товариством “А” Приватному підприємцю Ш-
ко Н.М. послуг, передбачених договором від 08.06.1999р., у
період з.12.2001р. по листопад 2002, і саме за цей період судом
було присуджено до стягнення з ПП Ш-ко Н.М. 9811,2 грн.
заборгованості за не оплату наданих йому послуг. Тоді як
позивач, обґрунтовуючи свій позов про розірвання договору від
08.06.1999р. (а.с.86), посилався на те, що відповідач не виконує
взяті на себе зобов’язання починаючи з.12.2002р.
Утім обставини щодо надання чи ненадання відповідачем послуг за
договором від 08.06.1999р. за вказаний позивачем період, при
вирішенні даного спору, судами двох інстанцій не досліджувалися,
і ніяких висновків з цього приводу оспорювані акти не містять,
що свідчить про неповне з’ясування судами всіх обставин справи і
передчасність висновку про відсутність підстав для задоволення
даного позову.
Враховуючи наведене, ухвалені у даній справі судові рішення та
постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Приватного підприємця Ш-ко Наталії
Миколаївни задовольнити.
2. Рішення господарського суду Донецької області від
23.12.2003р. та постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 03.03.2004р. у справі № 18/111 пд скасувати, а справу
направити на новий розгляд до господарського суду Донецької
області.