ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2004 Справа N 1/235-20/289
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С.(головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м.Києві
касаційну скаргу Управління ресурсів Львівської міської ради
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 01.12.2003 року
у справі за позовом Управління ресурсів Львівської міської ради
до Приватного підприємства "XXX"
про розірвання договору оренди та виселення із
займаних приміщень,
УСТАНОВИВ :
У травні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
Львівської області з позовною заявою до відповідача про розірвання
договору оренди № 7787 від 03.04.2000 року та виселення з
орендованих приміщень, посилаючись на те, що останній не вносить
орендну плату протягом 3-х місяців з дня закінчення строку
платежу.
Рішенням господарського суду Львівської області від 08.07.2003
року спірний договір розірвано, а в частині вимог про виселення
провадження у справі припинено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
01.12.2003 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано,
та в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач вважає, що апеляційний суд порушив і
не правильно застосував норми матеріального та процесуального
права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення
суду першої інстанції залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи
і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було укладено
договір № 7787 від 03.04.2000 року, за умовами якого позивач
передав в оренду нежитлове приміщення, а відповідач прийняв і
зобов'язався вносити орендну плату згідно договору.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про розірвання
договору оренди з підстав невнесення орендної плати відповідачем
протягом 3-х місяців з дня закінчення строку платежу та виселення
останнього з орендованого приміщення.
Суди попередніх інстанцій зробили висновки, що ґрунтуються на
неповно з'ясованих обставинах справи в порушення ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та
прийняли рішення, які не відповідають вимогам ст.ст. 84, 105
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до вимог ч.1 ст.12 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
договір оренди
вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх
істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Згідно ч.1 ст. 13 зазначеного Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
передача об'єкта
оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах,
визначених у договорі оренди.
За умовами п.1 спірного договору орендодавець передав, а орендар
прийняв в оренду нежитлове приміщення на підставі акту-прийому
передачі від 03.04.2000 року.
Проте, суди на зазначені вимоги закону та умови договору уваги не
звернули і не з'ясували належним чином дійсні обставини справи,
пов'язані з передачею об'єкта оренди з урахуванням умов спірного
договору, фактичних дій сторін, їх доводів щодо цього та вимог
законодавства, і не навели зазначеним обставинам належної правової
оцінки.
До того ж, суду слід було мати на увазі, що Закон України "Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, зокрема ст.
13, не містить вказівок щодо документального оформлення факту
передачі об'єкта оренди.
У той же час, суду слід було врахувати, що ч.3 ст. 21 зазначеного
Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
надає орендареві право за певних умов вимагати
зменшення орендної плати, або звільнення від неї, зокрема, у
випадку, коли орендар з незалежних від нього обставин протягом
певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися
орендованим майном. При цьому орендар повинен надати докази
наявності зазначених обставин, а також довести, що ці обставини
виникли з незалежних від нього причин, зокрема, з вини
орендодавця.
Однак, суди обох інстанцій, вирішуючи спір, наведеного не
врахували, та обставини справи, виходячи з цього, не з'ясували в
порушення вимог ст.ст. 32-34,36,38,43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Разом з цим, судам належало ретельніше перевірити доводи обох
сторін, що мають правове значення для вирішення спору та навести
правове обґрунтування прийняття чи відхилення зазначених доводів у
прийнятих рішеннях відповідно до вимог ст.ст. 84, 105
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За таких обставин, прийняті у даній справі судові рішення не можна
визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід врахувати викладене і
вирішити спір відповідно до вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Управління ресурсів Львівської міської ради
задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
01.12.2003 року та рішення господарського суду Львівської області
від 08.07.2003 року скасувати, і справу № 1/235-20/289 передати на
новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П. Гончарук