ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2004 Справа N 10/88-2311
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну ВАТ “Тернопільське об'єднання “Т”
скаргу і додані до неї
матеріали
на постанову від 03.02.2004 р. Львівського
апеляційного господарського суду
у справі 10/88-2311 господарського суду
Тернопільської області
за позовом ВАТ “Тернопільське об'єднання “Т”
до ВАТ “ТЕ”
про визнання векселя недійсним та таким, що не підлягає оплаті
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство “Тернопільське об'єднання “Т” у
серпні 2003 р. звернулося в господарський суд Тернопільської
області з позовом до відкритого акціонерного товариства “ТЕ” про
визнання векселя № 793387834451 на суму 50000 грн., емітованого
16.09.2002 р. відкритим акціонерним товариством “Тернопільське
об'єднання “Т”, недійсним та таким, що не підлягає оплаті.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від
06.11.2003 у справі № 10/88-2311 позов задоволено. Визнано
вексель № 793387834451 на суму 50000 грн., емітований
16.09.відкритим акціонерним товариством “Тернопільське
об'єднання “Т”, недійсним та таким, що не підлягає оплаті.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
29.01.-03.02.2004 р. рішення господарського суду Тернопільської
області від 06.11.2003 р. у справі № 10/88-2311 скасовано.
Прийнято нове рішення в цій частині і відмовлено в позові про
визнання векселя недійсним. Припинено провадження у справі в
частині визнання векселя таким, що не підлягає оплаті.
Відкрите акціонерне товариство “Тернопільське об'єднання “Т” у
своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 03.02.2004 у справі №
10/88-2311 та залишити без змін рішення господарського суду
Тернопільської області від 06.11.2003 р. у цій справі.
Скаржник вважає, що постанова від 03.02.2004 р. прийнята
внаслідок неправильного застосування норм матеріального права,
порушення і неправильне застосування норм процесуального права.
В касаційній скарзі зазначено, що:
1.Судом апеляційної інстанції неправильно застосовані ст. 75
Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі,
запровадженого Женевською конвенцією 1930 р., та ст. 21 Закону
України “Про цінні папери і фондову біржу” ( 1201-12 ) (1201-12)
в частині
визначення обов'язкових реквізитів простого векселя.
Скаржник посилається на те, що векселедавцем спірного векселя
було відкрите акціонерне товариство “Тернопільське об'єднання
“Т”. Згідно з ст. 75 Уніфікованого закону та ст. 21 Закону
України “Про цінні папери і фондову біржу” ( 1201-12 ) (1201-12)
одним з
обов'язкових реквізитів векселя є підпис того, хто видає
документ (векселедавця). Не дивлячись на те, що на спірному
векселі відсутній підпис векселедавця, ВАТ “Т”, чи особи, яка
була б уповноважена у порядку, встановленому чинним
законодавством, на підписання даного векселя, суд апеляційної
інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність вказаного
обов'язкового реквізиту на спірному векселі.
Такий висновок Львівський апеляційний господарський суд
обґрунтував тим, що на спірному векселі, є підпис особи, яка не
: векселедавцем цього векселя та не була уповноважена від імені
векселедавця на його підписання з посиланням на ст. 8
Уніфікованого закону. Скаржник вважає, що посилання у даному
випадку суду апеляційної інстанції на згадану норму
Уніфікованого закону є безпідставним, оскільки вона встановлює,
що “кожний, хто поставив свій підпис на переказному векселі як
представник особи, від імені якої він не був уповноважений
діяти, сам зобов'язаний за векселем....”, проте на спірному
векселі стоїть підпис особи, яка підписала його не як
представник векселедавця, а замість такого представника – Голови
правління ВАТ “Т” Созанської Л.В. Той факт, що особа, підпис
якої стоїть на спірному векселі, не діяла як представник
векселедавця і не була таким представником, на підставі належних
і допустимих доказів встановлено судом першої інстанції і не був
спростований судом апеляційної інстанції.
2.Львівський апеляційний господарський суд неправильно
застосував ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні”
( 2374-14 ) (2374-14)
.
Скаржник посилається на те, що порушення ст. 4 Закону України
“Про обіг векселів в Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
мало місце не тільки у
вигляді видачі спірного векселя в оплату пені, а й видачі його
попри те, що договором, грошові зобов'язання за яким припинились
внаслідок видачі цього векселя, умова щодо розрахунків із
застосуванням векселів не передбачена.
Скаржник вважає, що у Львівського апеляційного господарського
суду не було підстав для скасування рішення суду першої
інстанції в частині позовних вимог про визнання векселя таким,
що не підлягає оплаті, і припинення провадження у справі у цій
частині. Скаржник посилається на те, що суд апеляційної
інстанції не зазначив, яке порушення допустив суд першої
інстанції, розглянувши справу в цій частині по суті. Скаржник
зауважує, що вказуючи що гр. А-а К.Є. не має статусу суб'єкта
підприємницької діяльності, і у зв'язку з цим зробивши висновок
про непідвідомчість справи господарському суду в частині
позовної вимоги про визнання векселя таким, що не підлягає
оплаті, в порушення п. 3 частини 1 ст. 84 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
суд апеляційної інстанції не навів в оскаржуваній постанові
доказів, на підставі яких ним було зроблено висновок про
відсутність у гр. А-ої К.Є. статусу суб'єкта підприємницької
діяльності, вказаний висновок Львівського апеляційного
господарського суду є його припущенням, оскільки в матеріалах
справи відсутній жодний доказ, який би підтверджував чи
спростовував факт відсутності у вказаної особи статусу суб'єкта
підприємницької діяльності.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Львівським
апеляційним господарським судом норм матеріального і
процесуального права, юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів
попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій не дано повної оцінки доказів для
встановлення наявності чи відсутності обставин, на яких
ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, у зв'язку з чим не
повністю з'ясовані обставини справи, зокрема, щодо повноважень
особи, яка підписала спірний вексель від імені векселедавця
(позивача), та інші обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги
та заперечення сторін.
Беручи до уваги, що господарськими судами попередніх інстанцій в
порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не були всебічно і
повно розглянуті всі обставини справи та виходячи з повноважень
касаційної інстанції щодо перевірки повноти встановлення
обставин справи у рішенні або постанові господарського суду,
передбачених частиною 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відсутність якої унеможливлює
правильність застосування норм матеріального права при вирішенні
спору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що прийняті у справі судові рішення та постанова
підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене, всебічно і повно встановити обставини справи та
в залежності від встановленого і відповідно до чинного
законодавства вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу ВАТ “Тернопільське об'єднання “Т” на
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
03.02.2004 р. у справі № 10/88-2311 господарського суду
Тернопільської області задовольнити частково.
2.Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
03.02.2004 р. та рішення господарського суду Тернопільської
області від 06.11.2003 р. у справі № 10/88-2311 скасувати,
справу передати на новий розгляд до господарського суду
Тернопільської області.