ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2004 Справа N Н 30/2
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому РВ ФДМ України по
судовому засіданні касаційну Дніпропетровській області
скаргу
на постанову від 19.06.2003
Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі № Н 30/2
за позовом ВАТ “Д”
до РВ ФДМ України по
Дніпропетровській області та Фонду
державного майна України
про визнання права власності на дитячий комбінат № 153
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 21.03.2003 господарського суду Дніпропетровської
області позов задоволено у зв’язку з обгрунтованістю позовних
вимог, що обумовлено переходом спірного об’єкта соціально-
побутового призначення у власність позивача в 1994 році в складі
придбаного ним цілісного майнового комплексу орендного
підприємства “Д” та без сплати ціни цього об’єкта в порядку його
пільгової приватизації, передбаченому ч. 2 ст. 24 Закону України
“Про приватизацію майна державних підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
в
первісній редакції від 04.03.92.
Постановою від 19.06.2203 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
РВ ФДМ України у поданій касаційній скарзі просить рішення та
постанову скасувати, в позові відмовити, посилаючись на
відсутність акта приймання-передачі спірного об’єкту між Фондом
державного майна України і організацією орендарів “Д” та, як
наслідок, невходження цього об’єкту соціально-побутового
призначення до статутного фонду товариства. Окрім того, перший
відповідач вказує на те, що відповідно до п. 1.1 договору
купівлі-продажу від 10.03.94 товариство покупців придбало майно
цілісного майнового комплексу, а не цілісний майновий комплекс
по вул. Кротова,24 в м. Дніпропетровську на земельній ділянці
площею 1030423 кв.м.
Скаржник також вважає, що Законом України “Про приватизацію
державного майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
та Державною програмою
приватизації на відповідний рік способами відчуження державного
майна визначено аукціон, конкурс, викуп, а безоплатна передача у
власність будівель, споруд, приміщень не допускається.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності юридичної оцінки судами першої і апеляційної
інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова –
залишенню без змін з наступних підстав.
На спірні правовідносини, пов’язані з безоплатною передачею
позивачу в липні 1994 року об’єкту соціально-побутового
призначення внаслідок викупу орендним підприємством “Д”
(правопопередник ВАТ “Д”) цілісного майнового комплексу ОП “Д”
за договором купівлі-продажу від 10.03.94 № КП-310, поширюється
дія ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна державних
підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
в редакції від 04.03.92, чим
спростовуються посилання скаржника в обгрунтування своїх
заперечень на ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного
майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
в редакції від 18.05.2000, яка не має
зворотньої дії до спірних відносин. Безпредметними вважаються
також посилання першого відповідача на ст. 12 Закону України
“Про господарські товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
в частині права
власності товариства на майно, передане йому засновниками і
учасниками у власність, оскільки в даних правовідносинах не
вўдбувалося формування статутного фонду ВАТ “Д” за рахунок
внесків учасників (акціонерів).
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію
державного майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
(в первісній редакції від
04.03.92) товариству покупців, створеному працівниками
підприємства згідно зі ст. 8 цього Закону, яке стало власником
свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі
його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків
акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації
безоплатно передає об’єкти соціально-побутового призначення,
створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку
(аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням
ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму
початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на
викуп державного майна орендними підприємствами.
Як встановлено судом першої інстанції, 23.02.94 між Фондом
держмайна України та організацією орендарів орендного
підприємства “Д” укладено додаткову угоду до договору оренди від
10.03.93, за умовами якої передбачено викуп орендарем
орендованого майна – цілісного майнового комплексу колишнього
Дніпропетровського виробничого об’єднання “Д”. Водночас умовами
додаткової угоди передбачено безоплатну передачу майна орендарю
на загальну суму 2347598 тис. крб., причому у додатку № 6, що є
невід’ємною частиною додаткової угоди, визначено пооб’єктний
перелік майна, яке безкоштовно передається орендарю, і в цьому
переліку зазначено спірний дитячий комбінат № 153.
Згодом 10.03.94 між Фондом держмайна України та організацією
орендарів Дніпропетровського підприємства “Д” укладено договір
купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ОП “Д”. Умовами
цього договору (п. 1.2) чітко зафіксовано перехід права
власності на викуплене майно на підставі додаткової угоди від
23.02.94.
Висновки суду першої та апеляційної інстанцій про входження
спірного об’єкту нерухомості до складу цілісного майнового
комплексу ОП “Д”, викупленого позивачем за договором купівлі-
продажу від 10.03.94 по суті грунтуються на даних додатку № 6 до
додаткової угоди від 23.02.94, акта оцінки від 27.12.93 і акта
прийому-передачі від 13.07.94, згідно яких покупцю було передано
цілісний майновий комплекс на загальну суму 58346146 тис. крб.,
в т.ч. вартість майна, щодо якого встановлено пільги (2347598
тис.крб.). В зв’язку з цим колегія погоджується з висновками
судів попередніх інстанцій про те, що на виконання ч. 2 ст. 24
Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”
( 2163-12 ) (2163-12)
13.07.94 відбувся безоплатний перехід спірного
об’єкту у власність позивача без сплати його ціни в порядку
пільгової приватизації шляхом передачі цього об’єкту в складі
цілісного майнового комплексу згідно умов договору купівлі-
продажу від 10.03.94.
Разом з тим касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити,
що норма ч. 2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного
майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
в первісній редакції від 04.03.92 має
диспозитивний характер, а тому правильними є висновки суду
апеляційної інстанції про те, що державне майно (об’єкти
соцўально побутового призначення) до внесення змін до цієї
статті в лютому 1997 року могло передаватися та фактично
передавалося безоплатно у власність орендному підприємству “Д” в
1994 році, оскільки згадана стаття не містила вказівок на
незмінність попереднього власника такого нерухомого майна
(держави).
Відповідні застереження було запроваджено лише Законом України
від 19.02.97 № 89/97-ВР (набрав чинності з 15.05.97), які
полягали у встановленні можливості безоплатної передачі об’єктів
соціально-побутового призначення господарському товариству за
умови цільового використання та без права продажу, тобто, лише у
користування. Адже, згідно зі ст. 225 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(в
редакції, чинній до 01.01.2004) право продажу майна належить
лише власнику, а законодавець не надав такого права отримувачу
зазначеного вище майна.
Наявні ж заперечення скаржника щодо набуття позивачем спірного
майна у власність грунтуються виключно на звуженому тлумаченні
змісту дизпозитивної норми ч. 2 ст. 24 Закону України “Про
приватизацію державного майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
в редакції від
04.03.92 та намаганнях поширити на спірні правовідносини, які
виникли 23.02.94 (момент набрання ОП “Д” права викупу
орендованого ЦМК) та припинилися 13.07.94 (дата підписання акта
прийому-передачі викупленого майна), норму ч. 2 ст. 24 цього ж
закону в наступній редакції від 19.02.97, яка вже не допускала
вибуття таких об’єктів з державної власності. Однак, при цьому
відповідачами залишено поза увагою конституційний принцип
незворотності дії законів в часі, який враховано судами при
прийнятті оскаржуваних рішення та постанови.
До того ж судом встановлено статус позивача як добросовісного
набувача та правомірного володільця стосовно спірного об’єкту
соціально-побутового призначення і відсутність спростування
скаржником зазначених обставин.
Водночас колегія відхиляє твердження скаржника про відсутність
складання між ФДМ України і організацією орендарів “Д” акта
приймання-передачі спірного об’єкту та невходження його до
статутного фонду товариства як такі, що спростовуються
встановленими судом фактичними обставинами вчинення такої
передачі за наявним у справі актом прийому-передачі від
13.07.94.
При цьому суд дійшов такого висновку на підставі ретельної
правової оцінки додатку № 6 до додаткової угоди від 23.02.94
(перелік об’єктів, які безкоштовно передаються ОП “Д”), акта
оцінки вартості майна від 27.12.93 і акта прийому-передачі від
13.07.94, які в сукупності свідчать про безоплатну передачу
спірного об’єкту позивачу не відокремлено, а в складі
викупленого ЦМК ОП “Д”. Не заслуговують на увагу посилання
першого відповідача щодо встановлення законодавством про
приватизацію вичерпного переліку способів приватизації (аукціон,
конкурс, викуп), оскільки це не заперечується судами попередніх
інстанцій.
Однак, питання безоплатної передачі об’єктів соціально-
побутового призначення врегульовано законодавцем в окремому
роздўлў ІV (Соціальні питання приватизації) Закону України “Про
приватизацію державного майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
, що не потребує
внесення відповідних змін до ст. 15 цього закону.
Касаційна інстанція також відхиляє непереконливі твердження
скаржника про придбання позивачем відповідно до п. 1.1 договору
купівлі-продажу від 10.03.94 виключно державного майна цілісного
майнового комплексу ОП “Д” по вул. Кротова, 24 в
м. Дніпропетровську, а не цілісного майнового комплексу за цією
адресою.
Адже в п. 1.3 вищезгаданого договору чітко встановлено вартість
відчужуваного цілісного майнового комплексу ОП “Д”, а додаткова
угода від 23.02.94, на підставі якої до покупця перейшло право
власності на відчужене майно (п. 1.2 договору купівлі-продажу),
також визначає вартість цілісного майнового комплексу ОП “Д”,
умови викупу, порядок, терміни та засоби платежів за об’єкт
приватизації.
Вміщені у касаційній скарзі доводи державного органу
приватизації здебільшого зводяться до заперечень щодо оцінки
судом першої інстанції змісту наявних у справі доказів (договір
купівлі-продажу, акт оцінки, акт прийому-передачі), однак,
згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не вправі вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм
законодавства, чинного в період існування спірних відносин, а
відтак, і відсутність будь-яких підстав вважати, що судами
помилково застосоване матеріальне чи процесуальне право в
розрізі даного спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 58 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 19.06.2003 у справі № Н 30/2 залишити без змін, а касаційну
скаргу РВ ФДМ України по Дніпропетровській області – без
задоволення.