ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2004 Справа N 32/847
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.10.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого, Н.О. Волковицької, Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Жанков В.В. - дов. від 06.07.2004 року
відповідача Кішинський Д.Г. - дов. від 22.10.2002 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
05 березня 2004 року
у справі N 32/847 господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Букмекерська контора "Марафон"
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі
м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
від 09.06.2003 року N 6932308
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2003 року Товариство з обмеженою відповідальністю
"Букмекерська контора "Марафон" звернулось до господарського суду
міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення від 09.06.2003 року N 6932308, яким визначено
суму податкового зобов'язання: фінансової санкції в розмірі
5490 грн. відповідно до статті 22 Закону України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі
акта перевірки від 14.05.2003 року N 880/23-8, яким виявлено
порушення позивачем пункту 13 статті 3 Закону України "Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
внаслідок
невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення
розрахунків сумі коштів, які знаходяться в денному звіті РРО у
сумі 1098,09 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не припускався
порушень встановленого порядку використання реєстраторів
розрахункових операцій, оскільки сума готівки, яка знаходилась в
касі підприємства, включена перевіряючими до складу коштів на
місці проведення розрахунків помилково. Також, позивач зазначає,
що фінансові санкції за порушення норм застосування реєстраторів
розрахункових операцій не є податковим зобов'язанням у розуміння
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, а тому визначення відповідачем податкових зобов'язань
у податковому повідомленні-рішенні щодо сплати таких фінансових
санкцій є неправомірним.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22 грудня
2003 року (суддя Хрипун О.О.), залишеним без змін постановою
Київського апеляційного господарського суду від 05 березня
2004 року (судді: Кот О.В. - головуючий, Муравйов О.В.,
Андрієнко В.В.), позов задоволено: визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва від 09.06.2003 року N 6932308.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 203 грн. судових
витрат.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанції виходили з того, що: по суті спір зводиться
до включення відповідачем суми залишку готівки в касі підприємства
до сум готівки, що зберігалась на місці проведення розрахунків. А
поняття місце проведення розрахунків, яке визначено в статті 2
Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
не співпадає з поняттям каса підприємства, яке
визначено в Положенні про ведення касових операцій у національній
валюті України, затвердженому Постановою Правління Національного
Банку України від 19.02.2001 року N 72 ( z0237-01 ) (z0237-01)
.
Крім того, на фінансові санкції, які застосовані податковим
органом до позивача не поширюються положення Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
так, як наслідок,
визначення позивачу податкових зобов'язань з фінансових санкцій за
порушення норм Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
спірним податковим повідомленням-рішенням
є неправомірним.
Не погоджуючись з рішення та постановою, Державна податкова
інспекція у Шевченківському районі м. Києва звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 05 березня
2004 року, в якій просить рішення та постанову у даній справі
скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в
позові, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне
застосування судами норм матеріального та процесуального права, а
саме, абзацу 18 статті 2, статті 15, пункту 13 статті 3, абзацу 1
статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, підпункту 4.2 пункту 4 Положення про
ведення касових операцій у національній валюті в Україні,
затвердженого Постановою Національного Банку України від
19.02.2001 року N 72 ( z0237-01 ) (z0237-01)
, підпункту 4.5 пункту 4 Порядку
реєстрації опломбування та застосування реєстраторів розрахункових
операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної
податкової адміністрації України від 01.12.2000 року N 614
( z0107-01 ) (z0107-01)
пункту 1.2 статті 1 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, підпункту 2.6 пункту 2
Порядку направлення органами державної податкової служби України
податкових повідомлень платникам податків ( z0567-01 ) (z0567-01)
,
затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України
від 21.06.2001 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції
України 11.06.2003 року N 467/7788 ( z0467-03 ) (z0467-03)
та статті 34
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Статтею 108 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що Вищий господарський суд України
переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого
господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій, оспорюваним податковим повідомленням-рішенням позивачу
визначено податкове зобов'язання: фінансову санкцію відповідно до
статті 22 Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
за порушення пункту 13 статті 3
зазначеного Закону.
Ухвалюючи судові рішення господарські суди першої та
апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що на фінансову
санкцію, яку застосував податковий орган до позивача, не
поширюються положення Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
та, як наслідок, визначення
позивачу суми податкового зобов'язання: фінансової санкції в
розмірі 5490 грн., є неправомірним.
Судова колегія вважає, що такий висновок господарського суду
першої та апеляційної інстанцій відповідає фактичним обставинам
справи та вимогам діючого законодавства виходячи з наступного.
У пункті 13 статті 3 Закону України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, зазначено, що суб'єкти
підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в
готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням
платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу
товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг зобов'язані: забезпечувати відповідність сум готівкових
коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена
в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку
використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за
розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня;
Стаття 22 зазначеного Закону ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
передбачає що у
разі невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення
розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті, а у
випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу
за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня, до
суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова
санкція у п'ятикратному розмірі суми, на яку виявлено
невідповідність.
Статтею 17 зазначеного Закону України ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів
підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції
за товари (послуги), фінансові санкції, визначені цією статтею
застосовуються за рішенням відповідних органів державної
податкової служби України, тобто визначена форма реагування
державного органу та назва акта, який він приймає в межах своєї
компетенції - рішення. Прийняття податкового повідомлення вказаним
Законом не передбачено.
Відповідно до вимог пункту 7 статті 11 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
органи державної
податкової служби мають право застосовувати до підприємств,
установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та
розмірах, встановлених законом.
Тобто, встановивши порушення, податкові органи повинні
прийняти рішення про застосування санкцій у порядку та розмірах,
встановлених законом.
У разі невиконання такого рішення контролюючого органу сума
штрафу стягується на підставі рішення суду.
Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, цей Закон є спеціальним законом з
питань оподаткування, який установлює порядок погашення
зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та
державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових
платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що
застосовуються до платників податків контролюючими органами, у
тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності,
та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Саме цим Законом ( 2181-14 ) (2181-14)
і запроваджене поняття
податкового повідомлення як письмового повідомлення контролюючого
органу про обов'язок платника податків сплатити суму визначену
контролюючим органом.
Визначена Законом України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
процедура погашення розповсюджується на
зобов'язання саме з податків і зборів (обов'язкових платежів) та у
сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Застосована до позивача штрафна (фінансова) санкція,
визначена статтею 22 Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, не є податковим зобов'язанням в
розумінні приписів Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
та Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Отже, виходячи зі змісту наведених норм, у органів державної
податкової служби були відсутні правові підстави для прийняття
спірного податкового повідомлення-рішення за процедурою,
встановленою Законом України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
стосовно порушень позивачем вимог пункту 13
статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що
ухвалюючи судові рішення господарські суди першої та апеляційної
інстанцій, на підставі статті 2, пункту 13 статті 3, статті 22
Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, приписів Положення про ведення касових операцій у
національній валюті України, затвердженого постановою Правління
Національного Банку України від 19.02.2001 року N 72 ( z0237-01 ) (z0237-01)
,
пункту 2.5, 2.6 Інструкції про умови та правила провадження
підприємницької діяльності (ліцензійні умови) зі створення та
утримання гральних закладів, організацій азартних ігор та контролю
за їх дотриманням, затвердженої наказом Ліцензійної палати України
від 11.09.1998 року N 86 ( z0610-98 ) (z0610-98)
та приписами Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, дійшли
висновку про те, що виявлені податковою інспекцією порушення
позивачем пункту 13 статті 3 Закону України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг", які були викладені в акті перевірки, щодо
невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення
розрахунків сумі коштів, які знаходяться в денному звіті РРО у
сумі 1098,09 грн., зроблені необґрунтовано а тому фінансові
санкції до позивача застосовані безпідставно.
Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди першої
та апеляційної інстанцій в порядку статей 43, 101 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і
об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх
сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку
обставинам, викладеним в акті перевірки, на підставі якого
прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, та дійшли
обґрунтованого висновку, про невідповідність податкового
повідомлення-рішення від 09.06.2003 року N 6932308, яким визначено
суму податкового зобов'язання: фінансової санкції в розмірі
5490 грн., нормам чинного законодавства, а тому правомірно визнали
його недійсним.
Крім того, належним чином дослідивши заперечення відповідача
проти позову, суди дійшли обґрунтованого висновку про
недоведеність ним обставин, на які він посилався як на підставу
своїх заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
. За таких обставин, керуючись законом, суди
підставно задовольнили позовні вимоги. Як наслідок, прийняті
судами рішення та постанова відповідають положенням статей 84, 105
Господарського процесуального кодексу України та вимогам, що
викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 року N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення" зі
змінами та доповненнями.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування
судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті
рішення та постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать
матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування
зазначених судових рішень колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Києва від 22 грудня
2003 року та постанову Київського апеляційного господарського суду
від 05 березня 2004 року у справі N 32/847 господарського суду
міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Державної
податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва - без
задоволення.