ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2004 Справа N 8/18а
Вищий господарський суд України у складі суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.
суддів: Чернова Є.В.
Цвігун В.Л.
за участю представників:
позивача Фьодоров І.Ю.
відповідача
розглянув касаційну Донбаської регіональної митниці
скаргу
на постанову від 16.03.2004
Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 8/18а
за позовом ЗАТ “Візаві”
до Донбаської регіональної митниці
про визнання недійсним акту
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 10.02.2004 у
справі № 8/18 а (суддя А.С.Ємельянов) позовні вимоги ЗАТ
“Візаві” до Донбаської регіональної митниці про визнання акту
недійсним задоволені. Визнаний недійсним талон відмови у митному
оформленні, виданий Митницею, та зобов'язано відповідача
здійснити митне оформлення вантажу зі сплатою податку на додану
вартість векселем без нарахування митного збору за час
перебування товару під митним контролем.
Колегія суддів Донецького аапеляційного господарського суду у
складі Гол. - Скакун О.А., суддів Колядко Т.М., Мирошниченко
С.В., здійснюючи апеляційну перевірку в зв’язку зі скаргою
відповідача, постановою від 16.03.12004 рішення у справі
залишила без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що відповідач не
надав суду доказів на підтвердження факту ввезення позивачем
товару не для власних потреб, товар за контрактом № 0711 ФС від
07.11.2003 ввезений для власних потреб Товариства. Також в
матеріалах справи відсутні документи, які б обґрунтовували
ствердження відповідача про те, що ввезені позивачем товари
переробляються на власних виробничих потужностях, а тому
виникнення у останнього податкових зобов'язань повністю
узгоджується з п.п. 1.3. ст. 1 та 11.5. ст. 11 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в
зв’язку з чим звернувся з касаційною скаргою, в якій просить
згадані судові акти скасувати, в задоволенні позовних вимог
відмовити. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що за його
переконанням рішення та постанова у справі прийняті з порушенням
норм матеріального права. При цьому скаржник зазначає, що
позивач ввозив вантаж не для власних потреб.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини
на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та
заперечень.
Як свідчать матеріали справи, судами першої та апеляційної
інстанцій було достеменно встановлено, що Відповідач не надав
суду доказів, які б спростовували твердження позивача.
Пунктом 1 1.5. ст. 1 1, Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено правило, за яким платник
податку за своїм бажанням вправі видавати органам митного
контролю простий вексель на суму податкового зобов'язання;
пунктом 1.3. ст. 1 встановлено, що платником податку на додану
вартість є, зокрема, особа, що ввозить товари на митну територію
України.
Згідно з вимогами п.п. 3.2.1. п. 2.1. ст. З Закону України “Про
ПДВ” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
операції платників податку з ввезення товарів
на митну територію України є об’єктом оподаткування. Датою
виникнення податкових зобов'язань при ввезенні (імпортуванні)
товарів є дата оформлення ввізної митної декларації з
зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті, але сплату
податку може бути відстрочено шляхом надання платником податку
органу митного контролю простого векселя на суму податкового
зобов'язання (податкового векселя). Зазначене право платнику
податку щодо видачі за власним бажанням податкового векселя на
суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні)
товарів на митну територію України передбачено п. 11.5. ст. 11
Закону “Про ПДВ” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Цим пунктом також передбачено,
що порядок випуску, обігу і погашення податкових векселів
встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок
затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997
р. № 1104 ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
(далі по тексту - Постанова КМУ № 1104).
Пункт 4 згаданої Постанову було доповнено Постановою Кабінету
Міністрів України від 10.01.2002 р. № 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
(далі по
тексту - Постанова КМУ № 21).
Право платника податку надати органу митного контролю податковий
вексель передбачено п. 11.5. ст 11 Закону “Про ПДВ”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
і це право не може обмежуватись додатковими
умовами, які встановлені на рівні підзаконного акту, яким є
Постанова КМУ № 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
. Пунктом 9 саме цієї Постанови
встановлено, що податковий вексель може бути виданий особою,
яка:
- має право на відшкодування податку на додану вартість з
бюджету за результатами звітного періоду, якщо така
заборгованість з відшкодування податку на додану вартість на
день видачі податкового векселя не погашена;
- здійснює ввезення товарів за прямими договорами для
власних виробничих потреб.
Пункт 9 Постанови КМУ № 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
був визнаний недійсним
постановою Вищого господарського суду України від 10.01.2002 р.
№ 25/144 і ця постанова набрала законної сили з дня її
прийняття. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку
позивач має право на сплату податку на додану вартість при
ввезенні вантажу, який постачається за контрактом, шляхом
оформлення податкового векселя, а тому заперечення відповідача у
цій частині апеляційним судом до уваги не приймаються.
Колегія суддів зазначає, що не може бути прийнято до уваги
заперечення відповідача щодо порушення господарським судом норм
ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2004 р.”,
оскільки п. 11.5.ст. 11 Закону України “Про ПДВ” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено механізм погашення податкових векселів. За правилами
цього пункту, сума, зазначена у податковому векселі, включається
до суми податкових зобов'язань платнику податку у податковому
періоді, на який припадає тридцятий календарний день з дня
надання такого векселя органу митного контролю. При цьому
податковий вексель вважається погашеним, а сума податку,
визначена у векселі, окремо до бюджету не сплачується та
враховується у розрахунках податкових зобов'язань за
результатами податкового періоду, в якому вексель погашено.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що рішення
та постанова у справі прийняті у відповідності з вимогами
чинного матеріального та процесуального законодавства, підстав
для їх скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 111-9, 111-10, 111-11, ст. 111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову від 16.03.2004 у справі господарського Донецької
області № 8/18а та рішення суду у цій справі залишити без змін,
а касаційну скаргу Донбаської регіональної митниці - без
задоволення.