ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2004 Справа N 5/3082-19/468
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової – головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Гупало С.М. – дов. від 05.07.2004
року;
Матковська Л.М. – дов. від 05.07.2004
року.
відповідача не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Галицькому районі м. Львова
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 29.03.2004
року
у справі № 5/3082-19/468 господарського суду
Львівської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Львівгуртбакалія”
до Державної податкової інспекції у
Галицькому районі м. Львова
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2003 року Відкрите акціонерне товариство
“Львівгуртбакалія” звернулося до господарського суду Львівської
області з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому
районі м. Львова про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому
районі м. Львова від 04.03.2003 року
№ 507/04-23-2/01553327/4111, яким визначено суму податкового
зобов’язання за платежем: земельний податок, в тому числі,
84262,31грн. – основний платіж та 21065,6грн. – штрафні
(фінансові) санкції, всього: 105327,91 грн. Зазначене податкове
повідомлення-рішення прийняте на підставі акта про результати
перевірки Відкритого акціонерного товариства “Львівгуртбакалія”
за період з 01.01.1999 року по 01.12.2001 року від 11.02.2003
року № 349, яким виявлено порушення частини 1 статті 7 Закону
України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
. Відповідно до статті
22 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач звернувся до суду з заявою в якій просив визнати
недійсним податкове повідомлення-рішення від 05.11.2003 року
№ 607/04-23-2/01553327/4. Інші мотиви та вимоги, заявлені у
позовній заяві підтримав. Зазначеним податковим
повідомленням-рішенням позивачу визначено суму податкового
зобов’язання за платежем: плата за землю: всього: 88475,42 грн.,
в тому числі, основний платіж у сумі 84262,31 грн. та штрафні
(фінансові) санкції у сумі 4213,11 грн. Дане податкове
повідомлення-рішення також прийняте на підставі акта перевірки
від 11.02.2003 року № 349.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою
інспекцією у Галицькому районі м. Львова було проведено
документальну перевірку з питань правильності нарахування та
своєчасності сплати плати за землю за період з 01.01.1999 року
по 01.12.2001 року. Позивач вважає рішення Державної податкової
інспекції у Галицькому районі м. Львова є безпідставним та
незаконним, виходячи з того, що підприємством нараховано податок
на землю на підставі даних Львівського міського управління
земельних ресурсів. Тобто, при розрахунку податку на землю
підприємством не порушено норми статті 7 (частина 1) та статті
13 Закону України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
.
Рішенням господарського суду Львівської області від 25.12.2003
року (суддя: Левицька Н.Г.), залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2004 року
(судді: Орищин Г.В. - головуючий, Бобеляк О.М., Дубник О.П. ),
позов задоволено: визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення № 607/04-23-2/01553327/4 від 04.03.2003
року Державної податкової інспекції у Галицькому районі
м. Львова про визначення суми податкового зобов’язання по
податку на землю.
Ухвалою від 19.02.2004 року господарського суду Львівської
області внесено виправлення у вступну, описову, пункт 2
резолютивної частини рішення господарського суду Львівської
області від 25.12.2003 року. Пункт 2 резолютивної частини
рўшення викладено у наступній редакції: “Визнати недійсним
податкове повідомлення-рішення № 607/04-23-2/01553327/4 від
05.11.2003 року Державної податкової інспекції у Галицькому
районі м. Львова про визначення суми податкового зобов’язання по
податку на землю”.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанції виходили з того, що: позивач проводив
нарахування податку на землю з 1999 року по 11 місяць 2001 року,
у відповідності із статтею 7 Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
, йому неправомірно було визначено суму податкового
зобов’язання за спірним податковим
повідомленням-рішенням. Відповідно до статті 23 зазначеного вище
закону, грошова оцінка земельної ділянки була проведена
Львівським міським управлінням земельних ресурсів за методикою,
затвердженою Кабінетом Міністрів України, що і було відображено
довідкою від 30.06.1999 року № 202 Львівського міського
управління земельних ресурсів і враховано позивачем при
визначенні податку на землю. Посилання відповідача на Довідку
Львівського управління земельних ресурсів за № 7546 не прийнято
судом як доказ.
Крім того, відповідачем при проведенні даної перевірки
господарської діяльності позивача були допущені порушення
порядку проведення планових виїзних перевірок.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, Державна податкова
інспекція у Галицькому районі м. Львова звернулася до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2004
року, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати,
мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування
судами норм матеріального та процесуального права, а саме,
статей 7, 13, 14 Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
, оскільки ставка земельного податку з земель,
грошову оцінку яких встановлено, визначена у розмірі одного
відсотка від їх грошової оцінки. Грошова оцінка земельних
ділянок проводиться Державним комітетом України по земельних
ресурсах за методикою затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом 3.4 пункту 3 Порядку проведення грошової
оцінки земель грошова оцінка земель поставлена у залежність від
функціонального використання земельної ділянки, яка враховує
відносну прибутковість наявних в її межах видів економічної
діяльності. Відповідно до зазначеного Порядку для земель
комерційного призначення використовується коефіцієнт – 2,5.
Таким чином, до позивача правомірно застосовано штрафні санкції
у розмірі 4213,11 грн.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу і просить залишити її
без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки судові
рішення у даній справі прийняті у відповідності з нормами
чинного законодавства, на підставі фактичних обставин і
матеріалів справи.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представників
позивача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постановў, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
ставки земельного податку з земель, грошову оцінку
яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від
їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у
частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6
цього Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
.
Згідно статті 13 даного Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
підставою для
нарахування земельного податку є дані державного земельного
кадастру.
У частині 1 статті 14 зазначеного Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачено, що юридичні особи самостійно обчислюють суму
земельного податку в порядку, визначеному цим Законом за формою,
встановленою Головною державною податковою інспекцією України,
щороку за станом на 1.01.і до 1.02.подають дані відповідній
державній податковій інспекції.
Ухвалюючи судові рішення господарські суди першої та апеляційної
інстанцій дійшли висновку, що довідка Львівського управління
земельних ресурсів за № 7546 не може бути прийнята як доказ,
оскільки дана довідка визначає грошову оцінку земельної ділянки
площею 29573 кв.м. , землекористувачем якої є Відкрите
акціонерне товариство “Львівгуртбакалія”, у розмірі
15010959,07грн. та зазначає функціональне використання: “Землі
комерційного використання” дата оцінки 31.01.2002 року, тобто
визначена грошова оцінка земельної ділянки на 2002 рік. Також,
оскільки скаржником не подано суду доказів правомірності
застосування коефіцієнту 2,5 при розрахунку ставки податку за
земельну ділянку позивача, останньому неправомірно було
визначено податкове зобов’язання оспорюваним податковим
повідомленням-рішенням.
Однак, даний висновок господарських судів першої та апеляційної
інстанцій не ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах,
що є порушенням вимог статей 32, 33, 34 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В матеріалах справи відсутня та не була досліджена
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій зазначена
вище довідка, на яку йде посилання.
Крім того, судами не з’ясовані належним чином позовні вимоги
позивача, зокрема його посилання в заяві, поданої у
відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, про те, що інші мотиви та вимоги, заявлені
у позовній заяві позивачем підтримано.
Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якщо подані сторонами докази є
недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від
підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо
в місці їх знаходження. Однак, вимоги зазначеної статті
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
судами
не враховано.
Згідно статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
судочинство у господарських судах здійснюється на
засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують
свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть
участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного суду
України, від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи,
невідповідність висновку суду фактичним обставинам справи та
неправильне застосування норм матеріального та процесуального
права призвели до неправильного вирішення спору, що дає підстави
для скасування всіх ухвалених у справі судових рішень та
передачі справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та
постанова у справі підлягають скасуванню, а справа – направленню
на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Львівської області від 25.12.2003
року та постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 29.03.2004 року у справі № 5/3082-19/468 господарського суду
Львівської області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Львівської області.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому
районў м. Львова задовольнити частково.