ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2004 Справа N 4/205
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкіна – головуючого
Є. Чернова
В. Цвігун
за участю представників:
- позивача
- відповідача
розглянув касаційну скаргу
(подання) Ужгородської міської Ради
на постанову від 05.04.2004
Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 4/205
за позовом Ужгородської міської Ради
до - ПП “Колегіум”
- Підприємства “Будапешт-імпекс”
про визнання недійсним договорів купівлі-продажу майна
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Закарпатської області від
26.12.2004 року у справі № 4/205 позовні вимоги задоволені.
Визнано недійсними договори купівлі продажу від 17.01.2003 року
№№ 1, 2, 3, 4, укладені між ПП “Колегіум” с.Минай та ТОВ
“Будапешт-Імпекс” КФТ як такі, що укладені з боку відповідача 2
неуповноваженою особою, а отже суперечать закону.
Колегія суддів Львівського апеляц3ійного господарського суду у
складі гол.- Давида Л.Л., суддів Бойко С.М., Кузь В.Л.,
здійснюючи апеляційну перевірку в зв’язку зі скаргами
відповідачів постановою від 05.04.2004 рішення у справі
скасувала, в задоволенні позовних вимог відмовила. Постанова
мотивована тим, що предметом спірних договорів є майно, а не
земельна ділянка, тому зміна власника майна не порушує прав
позивача як власника землі. спірні договори з боку відповідача 2
укладені уповноваженою особою -керівником, який був призначений
на посаду уповноваженим органом управління.
Ужгородська міська Рада з постановою суду апеляційної інстанції
не згодна, в зв’язку з чим звернулася з касаційною скаргою, в
якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення
у справі залишити без змін.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що за його переконанням
спірний договір обмежує його право на розпорядження земельною
ділянкою, на якій розташовані споруди, що є предметами договорів
купівлі-продажу.
Колегія суддів перевірила матеріали справи у відкритому судовому
засіданні і зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2003 року між
відповідачами - товариством з обмеженою відповідальністю
“Будапешт-Імпекс” КФТ м Ужгород та приватним підприємством
“Колегіум” с.Минай укладено договори купівлі-продажу №№ 1, 2, 3,
4 відповідно незавершеної будівлі торгового центру
“Будапешт-центрум” вартістю 2802 гри., асфальтно-бетонної
площадки для паркування автомобілів вартістю 7555 грн., огорожі
довжиною 280 м. вартістю 34002 грн, і стаціонарної споруди
супутникового телебачення вартістю 1006 грн.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом
оспорюваних договорів є майно, а учасниками таких угод не
заперечується належність земельної ділянки міській громаді, яку
представляє орган місцевого самоврядування, вирішення питання
про відчуження.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається
належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна
будь-які дії, що не суперечать закону Він може використовувати
майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої
законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за
плату у володіння і користування іншим особам.
Таким чином, укладення спірних договорів між відповідачами не
порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції
достеменно встановлено, що спірні угоди з боку ТОВ
“Будапешт-Імпекс” укладено виконавчим директором Боднаром О.В.,
який був призначений на посаду згідно наказу керуючого санацією
вказаного підприємства № 1 від 02.01.2002 року, тобто особою,
яка мала право укладення договорів від імені підприємства. При
таких обставинах колегія суддів не може прийняти до уваги
заперечення скаржника стосовно повноважень згаданої особи,
оскільки згідно приписів статті 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлення нових фактичних обставин справи не відноситься до
компетенції суду касаційної інстанції.
Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що Ужгородська
міська Рада, як власник земельної ділянки, не позбавлена
можливості звернутися до господарського суду з позовом до
власника споруд, якщо за її переконанням зазначені споруди
обмежують її право на розпорядження цим майном.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку щодо
відповідності оскарженої постанови вимогам чинного матеріального
та процесуального законодавства, підстав для її скасування або
зміни не вбачається.
Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 107, 111-9,
111-11, 111-12, 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Постанову від 15.04.2004 у справі господарського суду
Закарпатської області № 4/205 залишити без змін, а касаційну
скаргу Ужгородської міської Ради” - без задоволення.