ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2004                               Справа N 8/184-1906

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

суддів

розглянувши у  відкритому  судовому  засіданні  касаційну   скаргу

товариства   з   обмеженою   відповідальністю   "Ф"  на  постанову

Львівського апеляційного господарського суду від  26  лютого  2004

року  у  справі  №  8/184-1906  за  позовом товариства з обмеженою

відповідальністю   "Ф"   до   спільного   українсько-в'єтнамського

підприємства  товариства  з  обмеженою  відповідальністю  "В"  про

стягнення суми, -

                        В С Т А Н О В И В:

У червні 2003 року товариство  з  обмеженою  відповідальністю  "Ф"

звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом

до спільного українсько-в'єтнамського  підприємства  товариства  з

обмеженою  відповідальністю  "В"  про  стягнення суми матеріальних

збитків в розмірі 386586,82  грн.,  понесених  у  вигляді  виплати

заробітної плати робітникам філії,  нарахувань на заробітну плату,

орендних  платежів  за  оренду  технологічних  ліній,  витрат   за

перевезення технологічних ліній,  витрат за охорону об'єкту, плати

за оренду земельної ділянки,  проведення інвентаризації  земельної

ділянки   -   внаслідок   неправомірного   перешкоджання   з  боку

відповідача користуватись належним позивачу майном.

Листом від 5 серпня 2003  року  позивач  уточнив  позовні  вимоги,

зменшив розмір суми стягнення та просив суд стягнути з відповідача

368237,21 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від  7  жовтня

2003 року,  залишеним без змін постановою Львівського апеляційного

господарського суду від 26 лютого 2004 року, в позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постановлені  судові

рішення,  а  справу  направити  на  новий  розгляд  до суду першої

інстанції,  посилаючись на порушення та  неправильне  застосування

судами   попередніх   судових   інстанцій   норм  матеріального  і

процесуального права.

Вивчивши матеріали справи,  обговоривши доводи касаційної  скарги,

суд  вважає,  що  касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких

підстав.

Судами встановлено,  що відповідно до договору купівлі-продажу від

17  травня  2001 року позивач набув право власності на незавершене

будівництво громадського центру в с.  Заруддя,  однак позивачем не

надано  належних  доказів  добудови  незавершеного  будівництва та

введення (прийняття) його в  експлуатацію,  вчинення  передбачених

чинним    законодавством    дій,    необхідних    для   здійснення

підприємницької  діяльності,  яка  пов'язана  з  виготовленням   і

реалізацією харчової продукції.

Встановивши, що  позивач знав і повинен був знати про користування

об'єктом іншою особою,  однак  договір  купівлі-  продажу  та  акт

приймання-передачі   майна  підписано  продавцем  і  покупцем  без

будь-яких заперечень,  без  визначення  терміну  звільнення  майна

іншою особою,  чи припинення користування цим майном іншою особою,

попередні  судові  інстанції  дійшли  правомірного  висновку,   що

позивач  діяв  на свій власний ризик та не надав належних доказів,

які б свідчили про  те,  що  йому  заподіяна  шкода  та  наявності

причинного зв'язку між діями відповідача та заподіяною шкодою.

Висновок місцевого   та   апеляційного   господарських  судів  про

безпідставність   заявлених    позовних    вимог    є    законним,

обґрунтованим,   відповідає   фактичним   обставинам   та  наявним

матеріалам справи,  нормам матеріального і процесуального права, а

доводи касаційної скарги його не спростовують.

Твердження скаржника  стосовно  того,  що  справу розглянуто судом

апеляційної інстанції  у  незаконному  складі  колегії  суддів  не

можуть   братись   касаційною  інстанцією  до  уваги,  оскільки  є

безпідставними,  як і доводи  стосовно  витребування  у  скаржника

неналежних   доказів,  оскільки  їх  перевірка  виходить  за  межі

повноважень Вищого господарського суду України,  встановлених  ст.

111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .

З огляду   на   викладене,   підстав   для  зміни  або  скасування

постановлених у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9,   111-11   Господарського

процесуального  кодексу  України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  Вищий господарський

суд України -

                       П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу  товариства  з  обмеженою  відповідальністю   "Ф"

залишити   без   задоволення,   а   рішення   господарського  суду

Тернопільської  області  від  7  жовтня  2003  року  та  постанову

Львівського  апеляційного  господарського  суду від 26 лютого 2004

року у справі № 8/184-1906 без змін.