ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.07.2004 Справа N 11/421
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: Добролюбової Т.В.,
суддів: Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши
касаційні скарги Державної податкової адміністрації
та Державної податкової інспекції у
Оболонському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від
10.03.2004р.
зі справи № 11/421 господарського суду
м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Авто-Петроліум”,
м. Київ
До Державної податкової інспекції у
Оболонському районі м. Києва
Державної податкової адміністрації
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явились
від відповідача:
ДПІ: Чуйко Л.Ю.(довіреність від 10.12.03 № 7042/9/10-12)
ДПА: не з’явились
Відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
учасники судового процесу належним чином
повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого
господарського суду України від 20.05.04 р., надіслана 24.05.04
р.).
В С Т А Н О В И В:
За результатами проведення перевірки дотримання вимог
законодавства про оподаткування ТОВ “Авто-Петроліум” за період з
11.07.02 по 01.01.03 Державною податковою інспекцією у
Оболонському районі м. Києва складено акт від 19.02.03
№ 773/10/15-4. Перевіркою виявлено, що товариство, в порушення
ст. 2, 14 Закону України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
від
03.07.92 № 2535-ХІІ, ст. 51 Закону України “Про Держбюджет
України на 2002р.” розрахунки земельного податку за 2002р. до
державної податкової інспекції не подавало та плату за землю до
бюджету не вносило.
На підставі акта перевірки державною податковою інспекцією
оформлено податкове повідомлення-рішення від 19.02.03
№ 268/15-23495412-2228, яким товариству визначено суму
податкового зобов’язання за платежем – земельний податок у сумі
751,8 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція у сумі
545,9 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржено
позивачем в адміністративному порядку, при якому податкові
органи залишили скаргу товариства без задоволення, а податкове
повідомлення-рішення – без зміни.
Остаточне рішення прийнято Державною податковою адміністрацією
України 22.07.03 за № 6414/6/25-1215.
Вичерпавши процедуру адміністративного оскарження, позивач
звернувся до господарського суду м. Києва із позовом про
визнання недійсними: податкового повідомлення – рішення ДПІ від
19.02.03 № 268/15-23495412-2228 та рішення ДПАУ від 22.07.03
№ 6414/6/25-1215.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що:
- відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
№ 2535-ХІІ від 03.07.1992р. платниками земельного
податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та
землекористувачі;
- статтею 15 цього Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
визначено, що власники
землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня
виникнення права власності на землю або права користування
земельною ділянкою;
- право власності та право користування земельною ділянкою
виникає після одержання її власником або користувачем документа,
що посвідчує право власності або постійного землекористування
(ст. 125 Земельного кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
) від 25.10.01
№ 2768-ІІІ);
- законом не передбачена сплата податку за землю за фактичне
користування землею без виникнення права власності або права
користування землею;
- право власності на земельну ділянку по вул. Скляренка, 5-б в
м. Києві у товариства виникло відповідно до державного акту про
право власності на земельну ділянку 30.01.03 р.
Рішенням господарського суду м. Києва від 19.01.04 (суддя Кот
О.В.) позовні вимоги задоволені, податкове повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва та
рішення Державної податкової адміністрації України визнані
недійсними з огляду на те, що позивач набув право власності на
земельну ділянку 30.01.03 і саме з цього часу згідно з ст. 15,
22 Закону України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
є платником
земельного податку.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
10.03.04 (судді Новіков М.М. – головуючий, Мартюк А.І.,
Мачульський Г.М.) рішення господарського суду від 19.01.04 у
даній справі залишено без змін з тих же підстав.
Державною податковою адміністрацією України та ДПІ у
Оболонському районі м. Києва до Вищого господарського суду
України подані касаційні скарги, в яких скаржники просять
скасувати постанову апеляційної інстанції, прийняти нове рішення
про відмову у задоволенні позову.
Вимоги касаційної скарги Державної податкової адміністрації
України обгрунтовані тим, що господарським судом неправильно
застосовані норми матеріального права, а саме ст. 2, 14, 15
Закону України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
від 03.07.93
№ 2535, якими встановлено, що використання землі є платним,
власники та землекористувачі сплачують земельний податок з дня
виникнення права власності або права користування земельною
ділянкою та за формою, встановленою ДПАУ щороку станом на 1.01.і
до 1.02.подають дані відповідній державній податковій службі.
Посилається на неприйняття до уваги господарським судом рішення
Київської міськради від 11.07.02 № 111/111, в якому зазначено
про передачу товариству земельної ділянки з покладенням на нього
обов’язків власника землі та землекористувача та фактичне
використання позивачем земельної ділянки за період з 30.08.02 (з
дня отримання дозволу на будівництво АЗС) по 31.12.02.
ДПІ у Оболонському районі м. Києва посилається на неврахування
судами попередніх інстанцій того, що у разі припинення права
власності або права користування земельною ділянкою податок
сплачується за фактичний період перебування землі у власності
або користуванні у поточному році, зауважує на тому, що земельна
ділянка була передана позивачеві у короткострокову оренду
строком на 3 місяці згідно з рішенням Київської міської ради від
11.07.02 № 111/111. Відповідно до положень укладеного в
подальшому договору купівлі-продажу земельної ділянки від
08.08.02 право власності у позивача виникає після повної сплати
вартості даної земельної ділянки та одержання державного акту,
таким чином після спливу строку оренди земля залишалася у
фактичному користуванні позивача до дня видачі акту про право
власності на землю.
Колегія суддів Вищого господарського суду, розглянувши матеріали
справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального
і процесуального права, обговоривши доводи касаційних скарг,
дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційних скарг з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, інспекцією в ході перевірки
було виявлено, що позивачем укладено договір купівлі – продажу
земельної ділянки від 08.08.02 р. по вул. Скляренка, 5-б в
м. Києві площею1148,58 кв.м для будівництва, експлуатації та
обслуговування автозаправної станції та 30.08.2002р. управлінням
Державного архітектурного контролю м. Києва виданий дозвіл на
виконання будівельних робіт, а саме: на приведення існуючої
автозаправної станції та магазину супутніх товарів за адресою
вул. Скляренка, 5-б у відповідність до діючих норм. Державна
податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва вважає, що
саме з цієї дати (30.08.02) позивач користується земельною
ділянкою і повинен сплачувати земельний податок згідно ст. 2, 14
Закону України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
.
Наведені обставини стали підставою для визначенння податковою
інспекцією суми податкового зобов'язання за платежем – земельний
податок у розмірі 751,8 грн. та застосування штрафної
(фінансової) санкції у сумі 545,9 грн. з оформленням
відповідного податкового повідомлення-рішення від 19.02.03.
Задовольняючи позов про визнання недійсним вказаного податкового
повідомлення-рішення суди попередніх інстанцій виходили з того,
що право власності у позивача на вказану земельну ділянки
виникло з дати отримання останнім державного акту на право
власності на земельну ділянку від 30.01.03.
Проте, такий висновок судова колегія касаційної інстанції вважає
зробленим передчасно виходячи із того, що:
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
№ 2535-ХІІ від 03.07.1992р. використання землі в
Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді
земельного податку або орендної плати, що визначається залежно
від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок,
земельних часток (паїв) та землекористувачі сплачують земельний
податок.
Згідно зі ст. 5 цього Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
об’єктом плати за землю
є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває
у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
У разі припинення права власності або права користування
земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період
перебування землі у власності або користуванні у поточному
році(ч. 2 ст. 15 Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
).
З урахуванням приписів ч. І ст. 15 Закону України “Про плату за
землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
, згідно з якими власники землі та
землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення
права власності або права користування земельною ділянкою,
господарський суд, при розгляді справи, повинен був дослідити
правові підстави набуття позивачем права власності на земельну
ділянку (фактичне користування нею), виходячи також із вимог
ст. 125 Земельного кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
в редакції від
25.10.2001р., відповідно до якої право власності та право
постійного користування на земельну ділянку виникає після
одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує
право власності чи постійного користування земельною ділянкою.
Підстави набуття права власності визначені у ст.ст. 81, 82
Земельного кодексу ( 2535-12 ) (2535-12)
.
Відповідно до п. “а” ст. 82 Земельного кодексу юридичні особи
можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення
підприємницької діяльності у разі:
а) придбання за договором купівлі продажу, дарування, міни,
іншими цивільно - правовими угодами;
б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного
фонду;
в) прийняття спадщини;
г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Отже, при наявності у матеріалах справи договору купівлі-продажу
земельної ділянки та державного акту на право власності на
земельну ділянку, господарський суд надав перевагу акту, не
обгрунтувавши свої висновки в цій частині.
При прийнятті оскаржуваних рішення та постанови господарськими
судами зроблені посилання на Земельний кодекс в редакції Закону
України від 13.03.1992р. № 2196-12 ( 2196-12 ) (2196-12)
та визначений
момент виникнення права власності та права користування
земельною ділянкою виходячи із норм цього Кодексу, тоді як з
1січня 2002р. набрав чинності прийнятий Верховною Радою України
25.10.2001р. новий Земельний кодекс.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12. 1976 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним і огрунтованим,
тоді коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у
відповідності до норм матеріального права, що підлягають
застосуванню до цих правовідносин.
За таких обставин прийняті судові акти підлягають скасуванню, а
справа - передачі на новий розгляд.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11,111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
10.03.2004р. та рішення господарського суду Київської області
від 19.01.2004р. зі справи № 11/421 – скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.
Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації –
задовольнити частково.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському
районі м. Києва – задовольнити частково.