ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.07.2004 Справа N 8/470
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., - головуючого,
Плюшка І.А.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши ТОВ “Маяк”
касаційну скаргу
на постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 08.04.2004
у справі Запорізької області
господарського суду
за позовом ПП Мамонова Ю.А.
до ТОВ “Маяк”
про стягнення безпідставно отриманих 367 511 грн., 7 900 л.
дизельного пального, 400 кг. хімічного препарату хлорокису міді
за участю представників сторін:
від позивача Дулов І.А.,
від відповідача Лобіков Д.В.
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2003 року Приватний підприємець Мамонов Ю.А. звернувся
до господарського суду з позовом до ТОВ “Маяк” про стягнення
безпідставно отриманих 367 511 грн., 7 900 л. дизельного
пального, 400 кг. хімічного препарату хлорокису міді.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.12.2003
року (суддя Попова І.А.) позов задоволено частково: стягнуто
безпідставно отриманих 196876,00 грн. та 939,45 грн. судових
витрат.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
08.04.2004 року (судді Коробка Н.Д., Кричмаржевський В.А.,
Радченко О.П. ) рішення місцевого господарського суду від
17.12.2003 року залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями відповідач подав касаційну
скаргу в якій просить дані рішення скасувати та направити справу
на новий розгляд.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що
судами неправильно застосовані норми матеріального та
процесуального права, що призвело до прийняття незаконних
рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України.
Судове рішення цим вимогам не відповідає.
В порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд повно і
всебічно не дослідив обставини справи, які мають суттєве
значення для вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся із позовом
про стягнення з ТОВ “Маяк” 367511,00 грн. безпідставно отриманих
коштів, а також з вимогою про зобов’язання відповідача повернути
позивачу безпідставно отримане дизельне паливо в кількості 7900
л. на суму 8679,00 грн. та хімічного препарату “Хлорокису міді”
в об’ємі 400 кг. на суму 4800,00 грн.
Позовні вимоги приватного підприємця Мамонова Ю.А. обґрунтовані
здўйсненням ним витрат на загальну суму 380 990,00 грн. при
виконанні договору про спільну діяльність від 20.09.2001 р.
(а.с. 9–10), який згідно з Ухвалою Господарського суду
Запорізької області від 17.06.2003 р. у справі № 14/160д визнано
неукладеним (а.с. 21 – 23).
Відповідно до ст. 469 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
особа,
яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої
підстави, встановленої законом або договором, зобов’язана
повернути безпідставно придбане майно цій особі. Такий же
обов’язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом
відпала.
Згідно з ст. 432, 433 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
для
досягнення спільної господарської мети, передбаченої договором
про спільну діяльність, учасники такого договору роблять внески
грошима чи іншим майном або трудовою участю, а також здійснюють
покриття спільних витрат та збитків у порядку, передбаченому в
договорі або якщо договором такий порядок не передбачений – за
рахунок спільного майна учасників договору, а суми, яких не
вистачає на покриття збитків та витрат, розподіляються між
учасниками договору пропорційно їх внескам у спільне майно.
Як встановлено в Ухвалі Господарського суду Запорізької області
від 17.06.2003 р. по справі № 14/160д, а також відповідно до
Ухвали Господарського суду Запорізької області від 14.08.2003 р.
по справі № 8/163 приватний підприємець Мамонов Ю.А. здійснював
фінансування спільної діяльності на суму 56000 грн. (а.с. 22,
66)
Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені
рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не
доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть
участь ті самі сторони. Однак, суди попередніх інстанцій не дали
правової оцінки даному факту щодо сплати приватним підприємцем
Мамоновим Ю.А. саме 56000 грн. за зазначеним договором про
спільну діяльність, який стверджувався останнім у Господарському
суді Запорізької області при розгляді справ № 14/160д, № 8/163.
Згідно з ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог і заперечень.
Виходячи з цього, Господарським судом Запорізької області
неправомірно задоволено у даному провадженні позовні вимоги
приватного підприємця Мамонова Ю.А. про стягнення 34 376,00 грн.
(за прибутковим касовим ордером б/н від 12.09.2002 р.) та
162 500,00 грн. (за квитанцією до прибуткового касового ордеру
б/н від 27.08.2002 р.) (а.с. 20, 53), оскільки цільове
призначення сплати коштів, що вказане в даних документах
свідчить, що зазначені кошти сплачувалися приватним підприємцем
не за договором про спільну діяльність від 20.09.2001 р., а за
іншими угодами.
Задовольняючи позовні вимоги частково на суму 196 876,00 грн.,
суди попередніх інстанцій інстанцій не врахували, що сплата
позивачем коштів як “попередня оплата згідно з договором” та
“попередня оплата за насіння соняшника” згідно з прибутковим
касовим ордером б/н від 12.09.2002 р., квитанцією до
прибуткового касового ордеру б/н від 27.08.2002 р., не
відповідає змісту ст.ст. 432, 433 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, якими визначено які саме кошти можна віднести до
спільного майна учасників договору про спільну діяльність чи
коштів, спрямованих на покриття спільних витрат і збитків
учасникўв договору.
Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд.
При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, повно,
всебічно і об’єктивно дослідити всі обставини справи, дати
належну юридичну оцінку як доводам позивача так і доводам
відповідача та постановити законне рішення.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
08.04.2004 та рішення господарського суду Запорізької області
від 17.12.2003 року у справі № 8/470 скасувати
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.