ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.07.2004 Справа N 5/1961-3/213
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому ДПІ у Франківському районі м. Львова
судовому засіданні
матеріали касаційної
скарги
на постанову від 04.02.2004 року Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 51
господарського суду Львівської області
за позовом Приватного підприємства "УБ"
до ДПІ у Франківському районі м. Львова
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.10.2003
року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 04.02.2004 року, у справі № 51 позов
задоволено частково. Податкове повідомлення-рішення ДПІ у
Франківському районі м. Львова № 9414/10/23-5 від 30.05.2003р.
визнано недійсним в частині: визначення податкового зобов'язання з
податку на прибуток (7,5 тис. грн.) та застосування штрафних
санкції (3,08 тис.грн.) за віднесення до валових витрат оплати за
користування мобільним телефоном; визначення податкового
зобов'язання з податку на прибуток (2,49 тис.грн.) та застосування
штрафних санкцій (1,0 тис.грн.) за віднесення до валових витрат
вартості транспортних послуг, отриманих від СПД Ч-к Д.Д..
Податкове повідомлення-рішення № 9413/10/23-5 від 30.05.2003р.
визнано недійсним в частині: зняття з податкового кредиту по
податку на додану вартість 42816,66 грн. та застосування штрафних
санкцій (1142,66 грн.) за віднесення до податкового кредиту ПДВ,
сплаченого при оплаті вартості послуг мобільного зв'язку; зняття з
податкового кредиту по податку на додану вартість 1667,67 грн.
віднесеного до податкового кредиту ПДВ, оплаченого при проведенні
попередньої оплати ПП "КІ"; зняття з податкового кредиту по
податку на додану вартість 1666,67 грн. віднесеного до податкового
кредиту по податку на додану вартість 1666,67 грн. віднесеного до
податкового кредиту ПДВ при оплаті послуг СПД Ч-к Д.В. В частині
решти позовних вимог в позові відмовлено. Стягнуто з відповідача
на користь позивача 170 грн. державного мита та 118 грн. витрат на
оплату за інформаційнотехнічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі ДПІ у Франківському районі м. Львова просить
скасувати ухвалені по справі судові акти та відмовити в
задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на неправильне
застосування норм матеріального права, а саме: п. 5.1, пп. 5.2.1
п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, норм Указу Президента України "Про
деякі зміни в оподаткуванні" ( 857/98 ) (857/98)
№ 857/98, п. 18 Порядку
заповнення податкової накладної ( z0233-97 ) (z0233-97)
, який затверджений
ДПА України від 30.05.1997 року № 165А та зареєстрований
Міністерством юстиції України 23.06.97р. за № 233/2037.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача,
перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи
наступне.
Судами встановлено, що відповідачем проведено документальну
перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства
позивачем за період з 01.07.2000р. по 01.01.2003р. про що складено
акт від 30.05.2003 року за № 804/23-513/302756-8.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято
податкові повідомлення-рішення № 9414/10/23-5 від 30.05.2003р.,
яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на
прибуток в сумі 16630 грн. та застосовано 7400 грн. штрафних
санкцій, № 9413/10/23-5 від 30.05.2003р., яким визначено податкове
зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 27070 грн. та
застосовано 9477 грн. санкцій, № 9415/10/17-2, яким визначено
податкове зобов'язання по прибутковому податку в сумі 246 грн. 55
коп. та застосовано 493 грн. 10 коп. санкцій. Приймаючи рішення у
даній справі, суди виходили з наступного.
1.Щодо податкового повідомлення-рішення № 9414/10/23-5 від
30.05.2003р.
1.1 В пункті 2.1 акту перевірки від 30.05.2003 р. зазначено, що
позивачем в 4 кварталі 2000р. не було включено до складу валового
доходу суму 22153 грн.22 коп. за відпущену пшеницю ДП "ЛК" в
рахунок оплати за переробку зерна згідно податкових накладних
№ 160 від 12.12.2000 р., № 169 від 20.12.2000р., № 171 від
21.12.2000 р., № 174 від 25.12.2000 р. Вказані господарські
операції відображені в бухгалтерському обліку ДТ 685 КТ 70 в сумі
26583,86 грн., в т.ч. ПДВ 4430грн. 64 коп. Позивач факту
здійснення даних господарських операцій не заперечив. Таким чином
відповідач прийшов до висновку (п. 2.1 акту перевірки), що в
результаті описаного порушення позивачем занижено податкове
зобов'язання з податку на прибуток. Згідно поданого відповідачем
розрахунку сума донарахованого зобов'язання за цим порушенням
становить 6,64 тис. грн. податку та 3.32 тис. грн. санкцій.
Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовий доход
включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у
тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають
статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів
(крім операцій з їх первинного випуску (розміщення)) та операцій з
їх кінцевого погашення (ліквідації).
Колегія суддів вважає вірним те, що виходячи з вимог наведеної
норми, до складу валового доходу включаються будь-які доходи від
продажу товарів (робіт послуг), незалежно від форми розрахунків за
них.
З огляду на викладене, суди прийшли до обґрунтованого висновку про
відсутність підстав у позивача для невключення до складу валового
доходу за 4 квартал 2000 р. доходу від реалізації пшениці ДП "ЛК"
в рахунок оплати отриманих послуг.
Посилання позивача на те, що при перевірці не були враховані факти
заниження валових витрат у встановленому порядку ним в судовому
засіданні не доведено і тому судами правомірно до уваги не
прийняті. Тому висновки відповідача, викладені в п. 2.1 акту
перевірки є правомірними, а позовні вимоги в цій частині
необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
1.2 В п. 2.2 акту перевірки вказано, що в порушення пп. 5.3.9 п.
5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
позивачем безпідставно включено до складу валових
витрат оплату за користування мобільним зв'язком без документів,
що підтверджують зв'язок здійснених витрат безпосередньо з
господарською діяльністю підприємства. Сума таких витрат
становить: за 2 півріччя 2000 р. - 4,45 тис. грн., за 2001 р.
-11,37 тис. грн., за 2002 р.-10,90 тис. грн.
Як зазначено представниками відповідача в судовому засіданні такий
висновок базується на тому, що у позивача відсутні розшифровки
телефонних розмов, на підставі чого відповідач вважає, що у
позивача відсутній взаємозв'язок цих витрат із господарською
діяльністю підприємства.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та
обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника
податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,
здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які
придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх
подальшого використання у власній господарській діяльності.
Зазначений пункт закону не визначає склад валових витрат та
обмежень щодо віднесення до складу валових витрат платника
податку, а лише визначає термін "валові витрати виробництва та
обігу".
Витрати на оплату послуг мобільного зв'язку позивач відносив до
складу валових витрат, керуючись пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
який дозволяє платникам податку включати до валових витрат суми
будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного
періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням
виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці,
з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї
статті.
Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не належать до с
кладу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені
відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами,
обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами
ведення податкового обліку.
За своїм змістом ця норма Закону передбачає як підставу для
невключення до складу валових витрат лише випадок повної
відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших
документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових
витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених документально.
Судами при розгляді справи встановлено належність витрат на оплату
послуг мобільного зв'язку до пов'язаних з веденням виробництва,
оскільки вони підтверджені первинними бухгалтерськими документами:
рахунками, податковими накладними на сплату послуг телефонного
зв'язку. Стаття 11 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(Правила ведення податкового обліку) не
встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні
для цілей податкового обліку, тобто були би обов'язковими для
підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.
Судами встановлено, що за своєю формою вищезазначені документи
відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський
облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
та пункту 2.4
Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському
обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 року
№ 88 ( z0168-95 ) (z0168-95)
, де чітко визначено перелік обов'язкових
реквізитів первинних та зведених облікових документів, які
необхідні для надання цим документам юридичної сили, та які дають
змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні, а
саме: 1) назву документа (форми); 2) дату і місце складання; 3)
назву підприємства, від імені якого складено документ; 4) зміст та
обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської
операції; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення
господарської операції і правильність її оформлення; 6) особистий
підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка
брала участь у здійсненні господарських операції. Отже,
розшифровки телефонних розмов не є тими документами,
обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами
ведення податкового обліку.
Колегія суддів погоджується з тим, що лише у тому разі, коли у
пунктах 5.3-5.8 зазначеного вище Закону містяться певні обмеження
чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових
витрат, таке включення можна вважати неправомірним. В пунктах 5.3-
5.8 вказаного Закону не зазначено про неможливість віднесення до
складу валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку.
Також суди вірно відзначили, що нормами Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не передбачено
необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку
здійснених ним витрат саме у зв'язку із підготовкою, організацією,
веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і
охороною праці. Тобто наперед вважається, що всі витрати платника
податку є прямо пов'язані із такою підготовкою, організацією,
веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і
охороною праці. На це вказує пункт 5.10 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, яким визначено,
що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до
складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у
цьому Законі, не дозволяється.
З огляду на викладене, відповідач дійшов до помилкового
висновку, який не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, що
позивачу необхідно додатковими документами довести зв'язок
здійснених ним витрат на оплату послуг мобільного зв'язку із
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тому в цій частині
позовні вимоги позивача обґрунтовано задоволені судами.
1.3 Також в п. 2.2 акту перевірки вказано, що позивачем
неправомірно віднесено до складу валових витрат транспортні
послуги в сумі 8,33 тис. грн. без наявності підтверджуючих
документів. Позивачем отримано транспортні послуги від суб'єкта
підприємницької діяльності - фізичної особи Ч-к Д.В., однак, по
отриманій послузі відсутні підтверджуючі документи,
товарно-транспортні накладні, які є підставою для перевезення
вантажів.
Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
(нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання
електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень,
установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону (на який посилається
відповідач в акті перевірки) не належать до складу валових витрат
будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими,
платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і
зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Позивачем в судове засідання надано договір на виконання послуг
від 01.01.2001 р., укладений з СПД Ч-к Д.В., акт виконаних робіт
на суму 8333 грн. 33 коп. та податкову накладну на вказану
господарську операцію. Також позивачем надано отриманий від СПД
Ч-к Д.В. лист з якого випливає, що надані за вказаним актом
послуги пов'язані із завантаженням та відправкою зерна залізничним
транспортом, яке поставлялося ТзОВ ВФ "В" позивачу на виконання
договору № 167 від 28.01.2003р. Факт отримання зерна позивачем від
ТзОВ ВФ "В" підтверджується представленими суду залізничними
квитанціями про відправку та прибутковими накладними від
постачальника (ТзОВ "В"). Відповідач зазначених обставин не
спростував, доказів, які б доводили протилежне суду не представив.
З огляду на викладене, суди дійшли до обґрунтованого висновку про
правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат витрат
на оплату послуг отриманих від СПД Ч-к В.Д. в сумі 8,33 тис. грн.
Тому позовні вимоги в цій частині задоволені правомірно.
2. Щодо податкового повідомлення-рішення № 9419/10/23-5 від
30.05.2003р.
Зазначеним податковим повідомленням рішенням визначено позивачу
податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 27070
грн. та застосовано 9477 грн. штрафних санкцій згідно поданого
відповідачем розрахунку:
- знято податковий кредит по ПДВ за оплату вартості послуг
мобільного зв'язку на суму 4218,66 грн., та фінансова санкція за
дане порушення 1142, 66 грн.;
- знято з податкового кредиту ПДВ в сумі 1666,67 грн. по отриманих
послугах від СПД Ч-к В.Д.;
- знято з податкового кредиту ПДВ в сумі 22,17 грн. по послугах
туристичної фірми, які не відносяться до валових витрат;
- знято з податкового кредиту ПДВ в сумі 4292,83 грн. по
податкових накладних підписаних факсимільним підписом;
- знято з податкового кредиту ПДВ в сумі 16667,67 грн., оплаченого
при проведенні попередньої оплати ПП "КІ", яке не включило до
складу податкового зобов'язання суму ПДВ, отриману в складі
попередньої оплати, та санкція за дане порушення - 8334,34 грн.
2.1 Зняття з податкового кредиту 224 грн. 17 коп. податку на
додану вартість, оплаченого в складі вартості послуг туристичної
фірми, позивачем не оскаржується.
2.2-2.3 Щодо зняття з податкового кредиту 4218 грн. 66 коп.
податку на додану вартість при оплаті послуг мобільного зв'язку та
1666 грн. 67 коп. при оплаті послуг СПД Ч-к В.Д. через відсутність
підтверджуючих документів, то колегія суддів відзначає, що
оскільки судами встановлено відсутність порушення при віднесенні
за цими господарськими операціями витрат до валових (описано
вище), то і віднесення позивачем до податкового кредиту зазначених
вище сум ПДВ, сплачених контрагентам у вартості послуг, є
правомірним з огляду на таке.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Правильно застосувавши наведену норму суди дійшли до правомірного
висновку, що в цій частині позовні вимоги обґрунтовані і
підлягають задоволенню.
2.4 В п. 2.5 акту перевірки зазначено, що в порушення пп. 7.2.1 п.
7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
до складу податкового кредиту позивачем віднесено
податок на додану вартість в сумі 4292 грн.83 коп. по податкових
накладних, які складені з порушенням, а саме податкові накладні
№ 1442 від 18.12.2000 р. та № 319 від 11.06.2001 р. виписані ПП
"ЗУТ" та ТзОВ "ГА" не підписані власноручно уповноваженою особою,
а оформлені факсимільним підписом.
Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення права платника податку на
податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку
в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного
рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням
кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як зазначено в акті перевірки на момент перевірки позивача всі
включені ним до податкового кредиту суми підтверджені податковими
накладними, однак вищезазначені накладні були підписані з боку
продавця факсимільним підписом.
Відповідно до п. 5 "Порядку заповнення податкової накладної"
затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 165 та
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р.
за № 233/2037 податкова накладна вважається недійсною у разі її
заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, в
якому зазначено, що податкову накладну складає особа, яка
зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій
присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на
додану вартість .
Якщо особа, яка зобов'язана зареєструватися як платник податку, не
здійснила такої реєстрації протягом термінів, визначених
законодавством, здійснює оподатковувані операції з продажу товарів
(робіт, послуг) з нарахуванням податку на додану вартість і
видачею податкової накладної без внесення суми податку до бюджету,
то така податкова накладна вважається фіктивною. За видачу
фіктивної накладної орган державної податкової служби застосовує
до такої особи штраф у розмірі подвійної суми отриманого податку
на додану вартість, але не менше 1000 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян
Колегія суддів погоджується з тим, що інших підстав для визнання
податкової накладної фіктивною, або недійсною діючі нормативні
акти, які регулюють порядок нарахування, сплати податку на додану
вартість та складання податкової накладної не передбачають. Таким
чином суди правильно зазначили, що у відповідача відсутні правові
підстави для виключення з податкового кредиту сум податку на
додану вартість, сплачених позивачем при придбанні товарів (робіт,
послуг) на підставі вказаних вище податкових накладних.
Судами встановлено, що позивачем представлено листи його
контрагентів - ТзОВ "ГА" та ПП "ЗУТ", які виписували спірні
податкові накладні, якими підтверджено, що ці накладні відображені
в книгах продажу товарів (робіт, послуг) та включені до складу
податкового зобов'язання по податку на додану вартість у
відповідному податковому періоді.
Відповідач зазначених обставин не заперечив, доказів, які б їх
спростовували наведену інформацію, судам не представив.
Суди вірно визнали безпідставним посилання відповідача на ст. 44
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки дана норма регулює правовідносини
щодо укладення та підписання угод, а не порядок виписування
податкових накладних.
Крім того, відповідно до п. 2.5 Положення про документальне
забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого
Наказом Міністерства фінансів України N 88 ( z0168-95 ) (z0168-95)
від
24.05.95 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
05.06.1995 року за N 168/704, документ може бути підписаний
особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим
механічним чи електронним способом посвідчення.
За наведених обставин суди дійшли вірного висновку про відсутність
підстав у відповідача виключати з складу податкового кредиту суму
4292 грн.83 коп.
2.5 В цьому ж п. 2.5 акту перевірки зазначено, що в порушення пп.
7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
позивачем віднесено до складу податкового кредиту
податок на додану вартість в сумі 16667 грн. 67 коп. , сплачений в
складі попередньої оплати приватному підприємству "КІ", а саме:
12.06.2002 р. позивачем здійснено попередню оплату ПП "КІ" в сумі
100000 грн., в т.ч. 16667,00 грн. ПДВ. В липні 2002 року попередню
оплату було частково повернуто позивачу - в сумі 27743 грн.
Під час перевірки відповідачем отримано листа ДПІ м. Краматорська
№ 19826/7/23-113-5 від 26.05.2003 р. в якому зазначено, що ПП "КІ"
не включило до складу податкових зобов'язань попередню оплату,
отриману від позивача.. Таким чином відповідач прийшов до
висновку, що оскільки податковий кредит позивача не
підтверджується податковими зобов'язаннями продавця ПП "КІ", то
такий податковий кредит вважається безпідставним.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до п. 7.5. ст. 7 цього ж Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою
виникнення права платника податку на податковий кредит вважається
дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з
банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт,
послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в
разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або
комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що
засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт,
послуг).
Судами встановлено, що позивачем укладено договір від 12.06.2002
р. з ПП "КІ" на поставку зерна кукурудзи. Пунктом 7.1 договору
передбачено 50% попередньої оплати. На виконання умов договору
позивачем здійснено попередню оплату в сумі 100000 грн. в т.ч. ПДВ
16667 грн., в зв'язку з чим ПП "КІ" видало йому податкову накладну
№ 8 від 13.06.2002 р. Зазначені факти викладені в акті перевірки і
відповідачем не заперечуються.
З огляду на викладені обставини, суди прийшли до обґрунтованого
висновку про правомірність віднесення до податкового кредиту
позивачем суми ПДВ, яку сплачено при проведенні вказаної вище
попередньої оплати.
Посилання відповідача на порушення позивачем пп. 7.4.4 п. 7.4 ст.
7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
яка забороняє включати до складу податкового кредиту ПДВ у разі
коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не
підлягає амортизації є необґрунтованим, оскільки ні в акті
перевірки ні в поясненнях на позов ним не наведено обставин, які б
вказували, що вартість товару, який придбавався позивачем (зерно
кукурудзи) не відноситься до валових витрат. В акті перевірки ним
зазначено лише про невиконання податкових зобов'язань ПП "КІ".
Відповідно до п. 10.1 ст. 10 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платники податку несуть відповідальність
за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до
бюджету відповідно до законодавства України. Діюче в Україні
законодавство не передбачає відповідальності юридичних осіб
(суб'єктів підприємницької діяльності) за невиконання податкових
зобов'язань їхніми контрагентами.
Виходячи з наведеного, суди дійшли цілком вірного висновку, що
викладені в акті перевірки висновки відповідача з цього питання є
необґрунтованими та не відповідають вимогам Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Тому позовні вимоги
позивача в цій частині задоволені судами правильно.
3. Щодо податкового повідомлення-рішення № 9415/10/17-2 від
30.05.2003 р.
В п. 2.6 акту перевірки зазначено, що перевіркою встановлено
порушення позивачем ст. ст. 8, 10, 12 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
в частині
надання матеріальних благ в грошовій формі за рахунок коштів
підприємства, а саме в авансових звітах невірно відображено
відшкодування добових на вирядження в країни СНД, проведена оплата
за користування послугами оздоровчого комплексу працівниками
підприємства.
На вимогу суду позивачем надано первинні документи - рахунки № №
25,37, виписані ЛОК "КС", та платіжні доручення № № 95,127 про
оплату за сімейне членство в оздоровчому клубі. Як випливає з
наказу по підприємству позивача від 10.05.1999 р. вказані кошти
оплачувалися за оздоровлення працівників позивача.
Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
оподатковуваними
прибутковим податком доходами, одержаними за місцем основної
роботи (служби, навчання), вважаються доходи, одержані від
підприємств, установ і організацій усіх форм власності, фізичних
осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, з якими громадянин
має трудові відносини, за умови обов'язкового ведення в цьому
місці трудової книжки і провадження відрахувань до фонду
соціального страхування. До сукупного оподатковуваного доходу
включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання)
доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за
сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також
інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів
підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - суб'єктів
підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і
соціальних благ у грошовій і натуральній формі крім сум виплат, що
не включаються до сукупного оподатковуваного доходу, визначених у
статті 5 цього Декрету.
Суди встановили, що вищезгадані виплати, що проведені позивачем за
отримання його працівниками соціальних благ, до наведеного в ст. 5
Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з
громадян" ( 13-92 ) (13-92)
переліку не входять.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Франківському районі м. Львова від
04.03.2004 року № 4018/9/10 на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 04.02.2004 року у справі № 51 залишити без
задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 04.02.2004 року у справі № 51 - без змін.