ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.07.2004 Справа N 4/140H
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Державної податкової інспекції у м.
відкритому Брянка
судовому засіданні
касаційну скаргу
на рішення від 01.08.2003 року
у справі № 41
господарського суду Луганської області
за позовом Малого приватного підприємства "БТ"
до Державної податкової інспекції у м.
Брянка
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній
від відповідача присутній
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Луганської області від 01.08.2003
року по справі № 41 позов задоволено частково; визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Брянка від 22.04.2003р.
№ 0000662301/3 в частині застосування штрафних санкцій в сумі
446520 грн.; у задоволенні решти вимог відмовлено; стягнуто з
відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 40,60 грн.
В касаційній скарзі ДПІ у м. Брянка просить частково скасувати
рішення Господарського суду Луганської області від 01.08.2003 року
по справі № 41 в частині визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення ДПІ у м. Брянка від 22.04.2003р.
№ 0000662301/3 в частині застосування штрафних санкцій в сумі
446520 грн. та прийняти нове рішення про відмову позивачу в
задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на
неправильне застосування норм матеріального права, а саме пп.
7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника
відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на
касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
рішенні господарського суду, колегія суддів Вищого господарського
суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 22.04.2002 р. ДПІ у м. Брянка прийнято
податкове повідомлення-рішення № 0000662301/3, яким за порушення
пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 та пп. 7.4.5 п. 7.4
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР
) додатково визначена сума основного платежу з податку на додану
вартість в сумі 1786079 грн. та на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст.
17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
(далі Закон № 2181) застосовано штрафні санкції в сумі
446520 грн., всього донарахованого податкового зобов'язання в сумі
2232599 грн.
Зміст виявленого порушення викладено в акті переперевірки від
28.12.2002 р. № 33/1, в якому вказано, що на виконання договору
купівлі-продажу ТОВ "К" на підставі видаткової накладної від
02.07.2002р. № РН 0000001 поставило позивачу товар на суму
10716475 грн. 22 коп. , у т. ч. ПДВ 1786079 грн. 20 коп. та видало
податкову накладну від 02.07.2002р. № 1. На підставі даної
накладної позивачем було включено до складу податкового кредиту в
податковій декларації з податку на додану вартість за липень
2002р. суму ПДВ 1786079 грн. В результаті перевірки податкових
органів встановлено, що ТОВ "К" на дату виписки податкової
накладної не являлось платником ПДВ і не мало права виписувати
податкові накладні.
Судом встановлено, що 12.08.2002 р. ТОВ "К" листом № 7 повідомив
позивача про те, що податкову накладну № 1 від 02.07.2002 р. слід
вважати недійсною, правильною датою виписки податкової накладної
слід вважати 24.07.2002 р., оскільки саме 24.07.2002 р. ним
одержане оновлене свідоцтво платника ПДВ, та направив позивачу
податкову накладну від 24.07.2002 р. № 1 на суму 10716475 грн. 22
коп. , у т. ч. ПДВ 1786079грн. 20 коп.
За повідомленням ДПІ у Петровському районі м. Донецька, в якій ТОВ
"К" перебуває на податковому обліку, це товариство до 01.07.2002
р. являлось платником єдиного податку, а платником ПДВ вперше
зареєстровано 24.07.2002 р., має код платника податку на додану
вартість 246505005681.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється включення до
податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податків, що не
підтверджені податковими накладними.
Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 наведеного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на нарахування податку та складання податкових накладних
надається виключно особам, зареєстрованим як платник податку у
порядку, передбаченому цим Законом.
Податкова накладна за змістом пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього ж
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
складається у момент виникнення податкових
зобов'язань продавця, тобто в момент відвантаження продукції у
двох примірниках.
ТОВ "К" на момент продажу товарів не являлось платником податку на
додану вартість, а відтак ним неправомірно виписана податкова
накладна, що позбавляє покупця права на включення до податкового
кредиту сум за такими податковими накладними.
За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що
відповідач правомірно донарахував позивачу податок на додану
вартість, та відмовив в задоволенні позовних вимог щодо визнання
недійсним спірного податкового повідомлення-рішення на суму
донарахованого податку 1786079 грн.
Податковим повідомленням-рішенням від 22.04.2002 р. № 0000662301/3
до позивача було застосовано штрафні санкції у розмірі 446520 грн.
Штрафні санкції застосовано на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17
Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
(в редакції чинній на день завершення
перевірки), у відповідності до якого, у разі коли контролюючий
орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання
платника податків за підставами , викладеними у підпункті "б"
підпункту 4.2.2 пункту 4.2. статті 4 цього Закону , такий платник
податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків від
суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для
такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з
податкового періоду, на який припадає така недоплата, та
закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким
платником податків податкового повідомлення від контролюючого
органу, але не більше двадцяти п'яти відсотків такої суми та не
менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно
за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових
періодів, що минули.
В той же час відповідно до змісту ч. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено що платник податку несе відповідальність у вигляді
фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на
суму податкового кредиту лише у разі, коли на момент перевірки
платника податку органом державної податкової служби суми податку,
попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються
непідтвердженими податковими накладними.
На думку колегії суддів платник податків несе відповідальність
лише в разі відсутності у нього на момент проведення перевірки
податкової накладної взагалі.
Оскільки у позивача на момент проведення перевірки податковий
кредит був підтверджений податковою накладною від 02.07.2002 р. та
оновленою податковою накладною від 24.07.2002 р. (в обох зазначені
дійсний індивідуальний податковий номер та дійсний номер свідоцтва
про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "К") він в
даному конкретному випадку не повинен нести відповідальність
відповідно до ч. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з огляду на таке.
Саме ТОВ "К" в порушення приписів пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, не будучи
зареєстрованим як платник податку на додану вартість, склало та
видало покупцю, МПП "БТ", завідомо фіктивну податкову накладну і,
може нести відповідальність за порушення правил оподаткування.
Як встановлено судами до 01.07.2002 року ТОВ "К" було платником
єдиного податку. Відповідно до діючого законодавства якщо юридична
особа була платником єдиного податку, то при переході на загальну
систему оподаткування, вона обов'язково має зареєструватися як
платник ПДВ при умові, що вона відповідає критеріям платника,
визначеним Законом України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до п. 15 Указу Президента України "Про деякі зміни в
оподаткуванні" ( 857/98 ) (857/98)
установлено, що в разі коли особа, яка
зобов'язана зареєструватися як платник податку, не здійснює таку
реєстрацію протягом строків, визначених законодавством, орган
державної податкової служби застосовує такі санкції, зокрема, у
разі здійснення такою особою після закінчення граничного строку,
встановленого для реєстрації особи як платника податку на додану
вартість, оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт,
послуг) з нарахуванням податку на додану вартість з видачею
фіктивної податкової накладної, чека або іншого
товаросупроводжувального документа, в якому виділяється сума
податку на додану вартість, або без такої видачі, без внесення
суми податку до бюджету - штраф у розмірі подвійної суми
отриманого податку на додану вартість, але не менше 1000
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, без права включення
до податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у
зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких
включається до складу валових витрат такого платника податку або
підлягає амортизації.
Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
штрафна
санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків
від суми податкового зобов'язання (без пені та штрафних санкцій),
яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним
правил оподаткування.
Отже, колегія суддів вважає, що у випадку порушення порядку видачі
податкової накладної продавцем внаслідок недотриманням обов'язку
щодо своєчасної реєстрації в якості платника ПДВ фінансова
відповідальність у вигляді штрафу передбачена саме для платника
податку - продавця.
За таких обставин в даному випадку вбачається, що позивач не
порушував правил оподаткування, а тому судом правомірно визнано
недійсним спірне податкове повідомлення-рішення в частині
застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
рішення господарського суду Луганської області.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Брянка від 20.02.2004 року № 1059/10 на
рішення господарського суду Луганської області від 01.08.2003 року
у справі № 41 залишити без задоволення, а рішення господарського
суду Луганської області від 01.08.2003 року у справі № 41 - без
змін.