ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30.06.2004 Справа N20-7/101-2/272-5/907/635
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Суб'єкта підприємницької діяльності А.А.А. на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.03.2004
року у справі №20-7/101-2/272-5/907/635 за позовом Закритого
акціонерного товариства "XXX" до Суб'єкта підприємницької
діяльності А.А.А., третя особа - Управління майном міста P-ської
державної адміністрації про визнання недійсним договору та
усунення перешкод у користуванні приміщенням і зустрічним позовом
Суб'єкта підприємницької діяльності А.А.А. до Закритого
акціонерного товариства "XXX"
про визнання договору неукладеним,
У С Т А Н О В И В:
У січні 2002 року позивач звернувся до господарського суду м.
Севастополя з позовною заявою до відповідача про розірвання
договору від 01.04.2001 року про спільне користування нежилого
приміщення, яке знаходиться за адресою м. Р-ськ, вул. Н-ськa, 88.
У липні 2002 року позивач також звернувся до суду з позовом про
усунення перешкод в користуванні зазначеним приміщенням.
Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив
визнати зазначений договір недійсним на майбутнє та зобов'язати
відповідача усунути перешкоди в користуванні орендованим
приміщенням шляхом його звільнення, посилаючись на невідповідність
спірного договору вимогам Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Доповідач-Вовк І.В.
Відповідач за первісним позовом звернувся до суду з зустрічним
позовом про визнання спірного договору неукладеним у зв'язку з
відсутністю в ньому істотних умов.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 18.11.2003 року
первісний позов задоволено, визнано недійсним на майбутнє договір
від 01.04.2001 року про спільне користування нежилого приміщення,
яке знаходиться за адресою м. Р-ськ, вул. Н-ськa, 88, відповідача
за первісним позовом зобов'язано звільнити зазначене приміщення та
за зустрічним позовом провадження у справі припинено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
09.03.2004 року зазначене судове рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач за первісним позовом вважає, що
судом неправильно застосовано норми матеріального й процесуального
права і просить оскаржені судові рішення скасувати та прийняти
нове рішення, яким відмовити в первісному позові.
У відзиві на касаційну скаргу позивач за первісним позовом вважає,
що оскаржені судові рішення прийняті у відповідності до чинного
законодавства та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу
- без задоволення.
Дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши
матеріали справи і прийняті у ній судові рішення, суд вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2001 року між сторонами
було укладено договір про спільне користування нежилого
приміщення, яке розташоване за адресою: м. Р-ськ, вул. Н-ськa, 88.
За умовами цього договору відповідач зобов'язався сплачувати
комунальні послуги, витрати по утриманню та експлуатації будинку
та прибудинкової території, пропорційно орендованої площі, а також
вносити орендну плату за користування наданим позивачем
торгівельним обладнанням.
Зазначене приміщення відповідно до умов договору оренди №31943 від
08.08.1996 року, укладеного між Управлінням майном P-ської міської
державної адміністрації та позивачем, знаходиться в строковому
платному користуванні останнього та використовується ним під
магазин.
П.3.1 наведеного договору оренди передбачено, що позивач не має
права без дозволу Управління майном P-ської міської державної
адміністрації як орендодавця передавати в користування орендоване
приміщення, повністю або його частину третім особам, в тому числі
в суборенду чи на іншій договірній або недоговірній основі.
Предметом даного судового розгляду є вимоги за первісним позовом
про визнання наведеного договору недійсним на майбутнє та
зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні
орендованим приміщенням шляхом його звільнення у зв'язку з
невідповідністю спірного договору вимогам закону, і вимоги за
зустрічним позовом про визнання спірного договору неукладеним
договору у зв'язку з відсутністю в ньому істотних умов.
Відповідно до ст.48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є та угода, що
не відповідає вимогам закону.
Згідно з вимогами ст. 256 ЦК УКРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором
майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно
у тимчасове користування за плату.
Ст.22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
визначено, що орендар має право передати в суборенду
нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі
верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо),
якщо інше не передбачено договором оренди.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач, уклавши спірний
договір без погодження з Управлінням майном P-ської міської
державної адміністрації як орендодавця, порушив умови п.3.1
договору оренди №31943 від 08.08.1996 року, що суперечить вимогам
ст.22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
.
Отже, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд
апеляційної інстанції, правильно визначив правову природу спірного
договору як договору суборенди та дійшов обґрунтованого висновку
про наявність правових підстав для визнання його недійсним на
майбутнє і правомірно задовольнив первісний позов.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський
суд, також дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових
підстав для припинення провадження за зустрічним позовом про
визнання спірного договору неукладеним, оскільки заявлена вимога
не відповідає способам захисту цивільних прав, передбачених ст. 6
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
За таких обставин постанова апеляційного господарського суду
відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і тому її слід
залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11, 121-1 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності А.А.А.
залишити без задоволення, а постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 09.03.2004 року - без змін.
Поновити виконання рішення господарського суду м. Севастополя від
18.11.2003 року.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П.Гончарук