ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2004 Справа N 22/10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційну РВ ФДМУ по місту Києву
скаргу
на постанову від 19.04.04 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 22/10 господарського суду м. Києва
за позовом ЗАТ “Київський експериментальний механічний
завод “Зварка”, м. Київ
до РВ ФДМУ по місту Києву
про спонукання до вчинення дій
У справі взяли участь представники сторін:
позивача: не з’явилися
відповідача: не з’явилися
Рішенням господарського суду м. Києва від 06.02.2004 позовні
вимоги задоволено: зобов’язано відповідача вчинити дії щодо
приватизації будинку по вулю Червонопільська № 4 в м. Києві
шляхом його викупу у власність позивачем, а саме, укласти
договір купівлі-продажу будинку шляхом викупу та вчинити всі дії
для укладання такого договору. Рішення мотивоване тим, що
позивач має першочергове право на викуп об’єкта за експертною
оцінкою (суддя А. Шкурат).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
19.04.2004 рішення місцеовго суду залишено без змін з тих же
підстав (колегія суддів у складі: В. Андрієнко, Н. Капацин, Л.
Ковтонюк).
Фонд державного майна України по місту Києву в поданій
касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі рішення та
постанову і передати справу на новий розгляд. Скарга мотивована
тим, що ТОВ “Омега-2000” право на приватизацію спірного об’єкта
не втратило, але втратило першочерговість свого права на
викуп. Позивач отримав право на участь в приватизації спірного
об’єкту (групи А), але першочерговість отриманого права не
визнана будь-якими рішеннями судових органів та не встановлена
чинним законодавством. Право на прийняття участі у приватизації
спірного об’єкта у ТОВ “Омега-2000” не заперечується судами
попередніх інстанцій та чинним законодавством, але це право не
було прийнято до уваги. ТОВ “Омега-2000” до участі у справі
залучено не було, що є порушенням вимог пп. 4-2, 4-3
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
і
безумовною підставою для скасування прийнятих у справі рішень.
Суд перевищив свої повноваження в зв’язку з фактичним прийняттям
рішення щодо визначення способу приватизації, оскільки наказом
Фонду держмайна України від 16.12.2002 № 2195 спосіб
приватизації вже визначено. Апеляційна інстанція не дослідила
обставини включення спірного об’єкта до переліків об’єктів
(групи А) державної власності, що підлягають приватизації шляхом
викупу, та не прийняла до уваги, що спірний об’єкт включений до
цього переліку у відповідності до п. 51 Закону України “Про
державну програму приватизації” ( 1723-14 ) (1723-14)
за ініціативою
орендаря, що за згодою орендодавця здійснив за рахунок власних
коштів поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити
від об’єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25
відсотків залишкової вартості майна і одержав право на
приватизацію цього майна шляхом викупу.
Суди попередніх інстанцій винесли рішення не дотримуючись вимог
ст. ст. 10 та 11 Закону України “Про приватизацію невеликих
державних підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
. Після публікації інформації
про об’єкти, що підлягають приватизації шляхом викупу до органу
приватизації надійшли і інші заяви на участь у приватизації, але
не приймаючи їх до уваги, не встановив наявність чи відсутність
такої заяви з боку позивача, суд зобов’язав відповідача
здійснити приватизацію об’єкта виключно на користь позивача.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Попередні судові інстанції встановили наступне.
Будинок по вул. Червонопільській, 4 у м. Києві (гуртожиток) не
увійшов до статутного фонду позивача в процесі приватизації.
Позивач сплачує земельний податок за земельну ділянку, на якій
знаходиться будинок, Як об’єкт соціально-побутового призначення
він відноситься до об’єктів приватизації групи “Ж”.
Розпорядженням голови Київської міської держадміністрації № 1486
від 16.07.2001 цей будинок переведений із жилого в нежилий
фонд.
Наказом ФДМУ від 16.12.2002 № 2195 будинок був віднесений до
переліку об’єктів, що приватизується шляхом викупу.
Позивач 14.06.2002 звернувся до відповідача з пропозицією
розглянути питання щодо приватизації ним будинку шляхом викупу і
отримав 21.06.2002 відповідь, що правом викупу будинку може
скористатися його орендар ТОВ “Омега-2000” після здійснення ним
за згодою орендодавця поліпшень вартістю не менше 25% залишкової
вартості будинку. Договір оренди був укладений 31.05.2002.
Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі
№ 36/350 від 21.01.2003 визнано договір оренди від 31.05.2002
недійсним.
Господарським судом м. Києва по справі № 40\298 від 18.02.2003
за позивачем визнано право на участь в приватизації будинку по
вул. Червонопільській, 4 у м. Києві.
Вищий господарський суд України, розглядаючи касаційні скарги по
справам №№ 36/350 та 40298 в тексті постанов зазначив, що згідно
Державної програми приватизації передбачено, що підприємство,
яке більше 5 років утримує за рахунок власних коштів об’єкт “Ж”
має першочергове право на викуп об’єкта за експертною оцінкою.
На підставі викладеного з посиланням на ст. 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційний суд
дійшов висновку, що позивач має першочергове право на викуп
будинку, який зараз є об’єктом групи “А”.
Ст. 7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних
підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
визначені дії, які повинні здійснити
орган приватизації та покупці, при підготовці до приватизації.
Останні, зокрема, повинні подати заяву до відповідного органу
приватизації про включення підприємства до одного із переліків
об’єктів, що підлягають приватизації по встановленій формі та
додати до неї встановлений цією статтею шерег документів.
З огляду на вимоги цієї статті заслуговують на увагу доводи
скаржника про те, що попередні судові інстанції не досліджували
чи виконані ці вимоги позивачем та чи були або ні заяви інших
потенційних покупців.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про приватизацію невеликих
державних підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
та ст. 8 Закону України “Про
приватизацію майна державних підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
покупцями
об’єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні
особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України
“Про приватизацію майна державних підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
.
З 2001 року спірний об’єкт переведений у нежитловий фонд, тобто
відноситься до групи А. Приватизація об’єктів групи А
проводиться у порядку, передбаченому розділом ІХ “Про державну
програму приватизації” ( 1723-14 ) (1723-14)
. У цьому розділі відсутні
такі підстави для першочергового права на приватизацію як
“перевід об’єкта групи Ж в групу А з зазначенням, що цей перевід
не змінює джерела управління цього майна, а лише при виборі
способу приватизації застосовуються норми, що регулюють порядок
здійснення приватизації об’єктів групи А. При цьому, касаційна
інстанція вважає, що апеляційна інстанція дійшла суперечливого
висновку, що оскільки позивач на протязі більш як 5 років
утримує за рахунок власних коштів об’єкт групи Ж то відповідно
до п. 101 “Державної програми приватизації” він має першочергове
право на викуп об’єкта (зараз група А) за експертною оцінкою.
Слід зазначити, що в постановах Вищого господарського суду
України по справах № 36/350 “про визнання договору оренди
недійсним), № 40/298 “про визнання права позивача на участь в
приватизації” декілька разів цитується зміст п. 101 “Державної
програми приватизації” (2000-2002 рр.), але в постановах не
вказано конкретно та не встановлено як факт, що позивач має
першочергове право на викуп спірного будинку (об’єкту групи А).
Таким чином, посилання апеляційної інстанції на ст. 35
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
помилкове.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої та
апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної
правової оцінки встановленим обставинам та не встановлені інші
обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин відсутня можливість надати юридичну оцінку
всім обставинам справи у зв’язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд, при якому необхідно з’ясувати інші
обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення
спору, достеменно встановити який будинок підлягає приватизації
шляхом викупу по вул. Червонопільська, 4-А, або Червонопільська,
4.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 – 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного
майна України по місту Києву задовольнити.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 06.02.2004 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
19.04.2004 у справі № 22/10 скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.