ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2004 Справа N 2/4318
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу ЗАТ “Полонський хлібзавод”, Хмельницька обл.
та постанову від 15.01.04 Житомирського апеляційного
господарського суду
у справі № 2/4318 господарського суду Хмельницької
області
за позовом РВ Фонду майна по Хмельницької області
до ЗАТ “Полонський хлібзавод”, Хмельницька обл.
про визнання права власності держави на майно
У справі взяли участь представники
позивача: Гладій Н.М., довір. у справі
відповідача: адв. Куровський О.О., довір. від 25.06.04 № 3
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 22.09.2003
року в позові відмовлено з тих підстав, що позивачем не
доведено, що об’єкти соціально-побутового призначення
передавались відповідачу безоплатно у користування, а не у
власність (суддя Т. Дячук).
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
15.01.2004 рішення місцевого суду від 22.09.2003 скасовано,
позовні вимоги задоволено: визнано право державної власності на
об’єкти соціально-побутового призначення, що були передані
відповідачу у безоплатне користування. Постанова мотивована тим,
що вартість спірних об’єктів не увійшла до ціни об’єкту
приватизації. У договору купівлі-продажу № 64 від 1.02.1994 та в
акті передачі майна не зазначено, що майно передається
безоплатно у власність. Законом України “Про приватизацію майна
державних підприємств та іншими законодавчими документами, що
регулюють приватизацію передбачається принцип платного
відчуження майна (колегія суддів: А. Ляхевич, І. Вечірко,
Ю.Чертак).
В поданій касаційній скарзі ЗАТ “Полонський хлібозавод” просить
скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі
рішення місцевого суду від 22.09.2003. Скарга мотивована тим, що
суд апеляційної інстанції не дослідив матеріали справи, а саме
Перелік майна, що входить до цілісного майнового комплексу,
договір купівлі-продажу № 64 від 18.01.1994 з яких випливає, що
спірні об’єкти були передані відповідачу у власність.
Судом не досліджено чи є безоплатна передача спірних об’єктів
незаконним володінням чужим майном або правомірним
володінням. Для задоволення вимог щодо визнання права власності
на спірні об’єкти та витребування їх у добросовісного набувача
необхідні умови, передбачені ст. 145 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, які
у даній справі відсутні. Судом також безпідставно не застосована
позовна давність.
Скаржник вважає, що постанова апеляційної інстанції суперечить
ст. 24 48 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
та ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково з наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
ўнстанцўя не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на вищезазначене, доводи відповідача про
недослідженість судом документів у справі, до уваги не
приймаються, оскільки відповідно ст. 111 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у касаційній скарзі
не допускаються посилання на недоведеність обставин справи, а в
компетенцію касаційної інстанції не входить переоцінка доказів
по справі.
Апеляційним судом встановлене наступне.
Між сторонами у справі 27.01.1994 укладено договір
купівлі-продажу державного майна вартістю 576000 тисяч. крб., що
перебуває на балансі Полонського хлібзаводу.
Планом приватизації передбачено передачу об’єктів соціально –
побутового призначення (сауна, дві роздягальні, клуб, їдальня,
більярдна) безоплатно.
По акту оцінки вартість майна орендного підприємства, що
підлягає приватизації становить 576000 тис. крб. Вилучена
вартість майна, для якого встановлені пільги - 160120 тис. крб.;
майно, що належить орендарю - 54907 крб. (791023 – 215027 =
576000)- аркуш 30.
Спірне майно – об’єкти соціально-побутового призначення в акті
прийому-передачі майна, викупленого за 576000 тис. крб., не
значаться.
Факт безоплатної передачі об’єктів соціально-побутового
призначення у власність відповідачу – не підтверджений.
Відповідно до п. 2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна
державних підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
товариству покупців,
створеному працівниками підприємства згідно зі ст. 8 цього
Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті
викупу підприємства, за його згодою відповідний державний орган
приватизації безоплатно передає об’єкти соціально-побутового
призначення створені за рахунок коштів фонду соціального
розвитку зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку
було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни
зазначеного майна.
З огляду на вищезазначене та факти встановлені апеляційним
судом, останній дійшов обгрунтованого висновку, що на вартість
спірного майна була зменшена вартість майна, що приватизував
відповідач, тобто спірне майно він не викупав. Знаходження майна
на балансі підприємства ще не є безспірною ознакою його права
власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від
того, на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не
втрачає статусу державної власності. Баланс підприємства не
визначає підстав знаходження майна у власності (володінні)
підприємства. З огляду на зазначене, попереднім судовим
інстанціям необхідно було з’ясувати предмет цього спору та чи не
є він безпідставним.
Доводи скаржника про те, що він став власником об’єктів
соціально-побутового призначення в результаті їх безоплатної
передачі з посиланням на Закон України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
, колегія суддів до уваги не приймає. У даному випадку
необхідно керуватися нормами матеріального права, що регулюють
порядок приватизації майна. Статтями 1,2, 15 Закону України “Про
приватизацію державних підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
від 06.03.1992
встановлено, що приватизації державного майна на користь
недержавних юридичних та фізичних осіб здійснюється на засадах
оплатності. Безоплатна передача у власність будівель не
допускається.
Скаржником правильно зазначено, що відповідно ст. 75 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
застосування строку позовної давності є обов’язковим
(крім випадків, перелічених в ст. 83 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
). Сплив
строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для
відмови в позові. Якщо суд визнає причину пропуску цього строку
поважною, порушене право підлягає захисту.
Слід зазначити, що апеляційний суд ці обставини не досліджував і
всупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
ним не надано правової оцінки. Згідно
імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати обставини, що не були встановлені у рішенні та
постанові господарського суду.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин
справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної
оцінки всім обставинам справи, в зв’язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для з’ясування інших обставин, які
мають істотне значення для правильного вирішення спору та їх
подальшого врахування при винесенні рішення по справі.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 – 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ЗАТ “Полонський хлібозавод” задовольнити
частково.
2. Рішення господарського суду Хмельницької області від
22.09.2003 та постанову Житомирського апеляційного
господарського суду по справі № 2/4318 скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Хмельницької області.