ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2004 Справа N 18/306(02-4-14/3815)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Плахотнюк С.О.,
суддів: Панченко Н.П.,
Плюшка І.А.,
розглянувши касаційну Казенного заводу порошкової металургії
скаргу
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 13.01.2004
Київського господарського суду
та рішення від 03.12.2002
у справі № 18/306(02-4-14/3815)
за позовом Заступника прокурора Київської області
в інтересах держави в особі
Міністерства промислової політики
України та Казенного заводу порошкової
металургії
до ТОВ ”Валькірія”
про стягнення 523766,69 грн.,
за участю представників:
- позивача - Казенного заводу порошкової металургії – Василенко
О.Я.;
- відповідача - не з’явилися,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 03.12.2002 (суддя
Мандриченко О.В.) у справі № 02-4-14/3815 відмовлено в
задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Київської
області в інтересах держави в особі Міністерства промислової
політики України та Казенного заводу порошкової металургії до
ТОВ”Валькірія” про стягнення 523766,69 грн. заборгованості за
договором купівлі-продажу № 46-83 від 02.11.1999.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
13.01.2004 (судді Муравйов О.В., Шипко В.В., Вербицька О.В.)
апеляційне подання Заступника прокурора Київської області в
інтересах держави в особі Міністерства промислової політики
України та Казенного заводу порошкової металургії залишене без
задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 03.12.2002
– без змін.
Казенний завод порошкової металургії звернувся з касаційною
скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить
скасувати рішення першої та постанову апеляційної інстанцій,
прийняти нове рішення, яким стягнути на користь скаржника
523766,69 грн. заборгованості, посилаючись на те, що судом
неправильно застосовано норми матеріального права та неповно
з’ясовано обставини справи.
Заслухавши доповідача, представника позивача, перевіривши
правильність застосування господарськими судами попередніх
інстанцій норм матеріального і процесуального права Вищий
господарський суд України у складі колегії суддів дійшов
висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких
підстав:
Позовні вимоги щодо стягнення з ТОВ ”Валькірія” 523766,69 грн.
заборгованості по договору купівлі-продажу № 46-83 від
02.11.1999 Казенний завод порошкової металургії мотивує тим, що
свої обов’язки, передбачені пунктом 1.1 договору № 46-83, ним
виконані вчасно і в повному обсязі, а відповідачем не виконано
обов’язків, передбачених п. п. 1.2 та 4.2 договору в частині
оплати вартості товару та нарахованих штрафних санкцій, а також
не сплачено 1312,00 грн. заборгованості за отриману продукцію
згідно довіреності № 808769.
При розгляді справи попередніми судовими інстанціями встановлено
і це підтверджується матеріалами справи, що між сторонами
02.11.1999 було укладено договір купівлі-продажу № 46-83,
відповідно з пунктом 1.1 якого Казенний завод порошкової
металургії зобов’язався в строк до 20.11.1999 передати у
власність відповідача продукцію цукор), а відповідач
зобов’язався прийняти та в термін до 14.01.2000 оплатити
продукцўю.
У відповідності до п. 1.2 Договору вартість продукції складає
304 408,56 грн., включаючи ПДВ.
Пунктом 1.3 Договору встановлено, обов’язок відповідача оплатити
вартість продукції шляхом передачі Казенному заводу порошкової
металургії простого векселя з наступними реквізитами:
- номінальна вартість – 304408,56грн.;
- дата складання - 25.11.1999року;
- строк платежу – за пред’явленням.
Відповідно до п. 4.2 Договору зобов’язання погашення векселя
відповідач забезпечує пенею, що розраховується від номінальної
вартості векселя у розмірі подвійної облікової ставки
Національного Банку України, що діє протягом періоду
прострочення виставлення векселя, а також штрафом у розмірі
16000, 00 грн. за несвоєчасне погашення векселя.
Договір купівлі-продажу № 46-83 від 02.11.1999 (п. 1.3.)
передбачає умову щодо терміну платежу за векселем згідно з
додатковою угодою.
Згідно з додатковою угодою № 1 від 15.02.2000 до договору
купівлі-продажу № 46-83 від 02.11.1999 сторони прийшли до згоди
щодо терміну платежу по векселю № 713221314614 01.07.2000 року.
Додатковою угодою № 1 від 26.10.2000 до зазначеного договору
купівлі-продажу строк платежу за векселем було встановлено
01.11.2000 року.
Пунктом 5 статті 24 Закону України “Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
передбачено, що підприємство може поставляти
продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із
сплатою покупцями (споживачами) процентів за користування
кредитом.
Для оформлення таких угод господарюючий суб’єкт може
застосовувати векселі. Статтею 21 Закону України “Про цінні
папери та фондову біржу” визначено, що вексель - це цінний
папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання
векселедавця сплатити після настання строку визначену суму
грошей власнику векселя (векселеутримувачу).
Стаття 216 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлює, що
зобов’язання припиняється виконанням, здійсненим належним
чином.
Як встановлено господарськими судами, сторонами 13.01.2000 було
підписано акт прийому-передачі векселя № 713221314614 з датою
складання - 25.11.1999, емітованого ТОВ”Валькірія”, номінальною
вартістю 304408,56грн., та терміном оплати – “За пред’явленням”
в рахунок погашення заборгованості по Договору купівлі-продажу
№ 46-83 від 02.11.1999.
З урахуванням того, що на виконання умов Договору вексель було
передано, факт передачі Казенним заводом порошкової металургії
не заперечується, в тексті переданого векселя не міститься
посилання на посвідчення ним зобов’язання, а вексель був
переданий в підтвердження оплати за отриману продукцію, то
зобов’язання ТОВ”Валькірія” з оплати отриманої продукції є
такими, що припинені виконанням, проведеним належним чином.
Тобто, відповідачем повністю виконані взяті на себе
зобов’язання, передбачені п. 1.1 Договору купівлі-продажу
№ 46-83 від 02.11.1999, а саме: прийняти та оплатити в термін до
14.01.2000 вартість продукції шляхом передачі векселя.
Згідно статті 54 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
позовна заява, серед
іншого, повинна містити: виклад обставин, на яких ґрунтуються
позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов;
обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюється;
законодавство, на підставі якого подається позов.
В позовній заяві зазначалось, що переметом спору є дебіторська
заборгованість відповідача перед Казенним заводом порошкової
металургії, що виникла у зв’язку з невиконанням умов Договору
купівлі-продажу № 46-83 від 02.11.1999. Позовні вимоги щодо
оплати векселя не заявлялись.
За таких обставин, відносини відповідача та Казенного заводу
порошкової металургії щодо оплати векселя є самостійними і
повинні вирішуватись в окремому судовому процесі.
Своїм правом на зміну предмету позову з урахуванням всіх вимог
чинного законодавства щодо такої зміни Казенний завод порошкової
металургії не скористався.
Вимога Казенного заводу порошкової металургії щодо стягнення з
відповідача 1312 грн. заборгованості за отриману продукцію на
підставі довіреності від 13.11.2000 № 808769 не має правового
обґрунтування.
Із встановленого попередніми судовими інстанціями вбачається, що
зобов’язання за договором № 46-83 від 02.11.1999 в частині
оплати відповідачем за отриману продукцію на суму 304408,56грн.
виконані в повному обсязі.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що
матеріали справи, а саме довіреності від 13.11.2000 № 808769 та
наказ № 46-282/а вказують на позадоговірну поставку відповідачу
товару на суму 1312 грн. Строк оплати даної заборгованості не
визначено.
Відповідно до статті 165 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо строк
виконання зобов’язання не встановлено, кредитор вправі вимагати
виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.
Боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний строк з
дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного
виконання не випливає з закону, договору або із змісту
зобов’язання.
В порушення вимог статті 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
заявником як
до позову, так і до касаційної скарги, не надано жодного доказу,
який доводив би факт звернення Казенного заводу порошкової
металургії з обґрунтованою та мотивованою вимогою щодо стягнення
з відповідача зазначених грошових коштів.
Позовна заява не містить посилання на законодавство, що регулює
принципи і умови застосування та стягнення пені та штрафу.
Стаття 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, єдина з норм матеріального
права, на яку містяться посилання в позовній заяві, зазначені
питання не регулює. Отже, Казенним заводом порошкової металургії
при зверненні до суду порушені вимоги статті 54 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Як вбачається зі змісту статті 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, зміна
підстав позову є суттєвим процесуальним інститутом, що впливає
на процесуальні права та обов’язки сторін. В разі зміни підстав
позову позивач повинен надати копію такої заяви іншим сторонам у
справі.
В матеріалах справи відсутні докази вчинення таких дій і
дотримання вимог чинного законодавства з цього питання.
Враховуючи викладене, а також вимоги ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо меж перегляду справи в касаційній інстанції
Вищий господарський суд України не вбачає підстав для скасування
прийнятих рішень попередніх інстанцій.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Казенного заводу порошкової металургії на
постанову від 13.01.2004 Київського апеляційного господарського
суду та рішення від 03.12.2002 господарського суду міста Києва у
справі № 18/306(02-4-14/3815) залишити без задоволення.
Постанову від 13.01.2004 Київського апеляційного господарського
суду та рішення від 03.12.2002 господарського суду міста Києва у
справі № 18/306(02-4-14/3815) залишити без змін.