ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2004 Справа N 14/616
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому ТОВ МП "ЗА"
судовому засіданні
касаційну скаргу
на рішення господарського суду Сумської
області від 22.12.2003 р.
та постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 19.04.2004
р.
у справі № 14/616
господарського суду Сумської обл.
за позовом Глухівського міжрайонного прокурора
в інтересах держави в особі
відділення виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України
до ТОВ МП "ЗА"
про стягнення 974,44 грн.,
за участю представників від:
позивача не з'явились
відповідача
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Сумської області від 22.12.2003 р. у
справі № 14/616 позов Глухівського міжрайонного прокурора в
інтересах держави в особі відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України до ТОВ МП "ЗА" про стягнення
974,44 грн. недоїмки та пені за несвоєчасне перерахування
страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань України
задоволено. З відповідача стягнуто на користь Глухівського
відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань 862,44
грн. недоїмки по внескам та 111,48 грн. пені, а також 118 грн. -
за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Суд обґрунтовує свою правову позицію тим, що відповідно до ст. 45
Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
,
підприємство зобов'язане своєчасно та повністю сплачувати страхові
внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань.
За результатами розгляду апеляційної скарги відповідача
Харківський апеляційний господарський суд виніс постанову від
19.04.2004, якою рішення господарського суду Сумської області
залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без
задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими по справі судовими актами, відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 19.04.2004 та рішення
господарського суду Сумської області від 22.12.2003 р. посилаючись
на те, що судами були порушені норми процесуального права: ст.
104, 77 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши доповідача, представника відповідача, розглянувши
доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та
правомірність застосування норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає,
що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідач по
справі має заборгованість зі сплати внесків на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасних випадків та
профзахворювань до Фонду соціального страхування в сумі 862,44 грн
та пені за несвоєчасне перерахування штрафних внесків в сумі
111,48.
Але позов заявлявся на іншу суму - 974,44 грн. Сума до стягнення
відповідно до рішення господарського суду Сумської області,
залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду
складає 862,44 +111,48 = 973,92 грн., таким чином невирішеним
залишилося питання про решту суми позову. Суд не відповів на
питання, що ж робити з рештою позовних вимог: відмовити в цій
частині позову, зупинити, чи закрити провадження по справі.
Також, поза увагою суду залишилися розбіжності в сумі зобов'язань,
визначених в поданій відповідачем декларації та в доказах, наданих
позивачем. В своєму рішенні суд не вирішив питання про перевагу
одних доказів над іншими та не навів ніяких обґрунтувань суми,
належної до стягнення.
Таким чином судами попередніх інстанцій не була врахована вимога
ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
щодо всебічного повного дослідження всіх обставин справи та
винесення справедливого та обґрунтованого рішення. Також судами
були проігноровані деякі норми матеріального права.
Згідно зі статтею 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи
державної влади (отже, й Фонд соціального страхування), їх
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Згідно з частиною другою статті 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
державні
органи мають право звертатися до господарського суду у випадках,
передбачених законодавчими актами України.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 45 Закону України від
23.09.99 № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
,
роботодавець як страхувальник зобов'язаний своєчасно та повністю
сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду
соціального страхування від нещасних випадків.
Із підпункту 5.1 пункту 5 Інструкції про порядок перерахування,
обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України ( v0012583-01 ) (v0012583-01)
, затвердженої постановою
правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України від 20.04.2001
№ 12, вбачається, що не внесені страхувальниками у встановлений
строк страхові внески до Фонду вважаються недоїмкою і стягуються у
порядку, передбаченому законодавством, з нарахуванням пені.
Абзацом першим преамбули Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі - Закон), зокрема, визначено,
що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який
установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних
осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і
зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове
державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування.
Згідно з пунктом 1.16 статті 1 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
органом
стягнення податкового боргу є державний орган, уповноважений
здійснювати заходи із забезпечення погашення податкового боргу у
межах компетенції, встановленої законом.
Пунктом 2.1 статті 2 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено перелік
контролюючих органів. Відповідно до підпункту 2.2.1 пункту 2.2
статті 2 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
контролюючі органи мають право
здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти
нарахування та сплати стосовно тих податків і зборів (обов'язкових
платежів), які віднесені до їх компетенції цим пунктом.
Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлено, що органами, уповноваженими здійснювати заходи з
погашення податкового боргу, є виключно податкові органи, а також
державні виконавці у межах їх компетенції.
У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового
зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає
такому платнику податків податкову вимогу. Якщо контролюючий
орган, що провів процедуру узгодження суми податкового
зобов'язання з платником податків, не є податковим органом, такий
контролюючий орган надсилає відповідному податковому органу
подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу
платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі
якого податковий орган надсилає відповідному податковому органу
подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу
платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі
якого податковий орган надсилає податкові вимоги (підпункт 6.2.1
пункту 6.2 статті 6 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
).
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2001 № 1387 "Про
затвердження порядку надіслання органам державної податкової
служби подання про здійснення заходів з погашення податкового
боргу платника податку та інформації про скасування або зміну суми
нарахованого податкового зобов'язання за рішенням суду
(господарського суду) від інших контролюючих органів"
( 1387-2001-п ) (1387-2001-п)
визначено, зокрема, правовий механізм надсилання
контролюючим органом, який не є органом державної податкової
служби, подання про здійснення заходів з погашення податкового
боргу платника податків. На підставі зазначеного подання
податковий орган здійснює передбачені законодавством заходи з
погашення податкового боргу платника податків.
У пункті 61 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України
від 12.05.95 № 02-5/451 "Про деякі питання практики вирішення
спорів за участю органів державної податкової служби"
( v1430600-03 ) (v1430600-03)
(в редакції рекомендацій президії Вищого
господарського суду України від 17.11.2003 № 04-5/1430
( v_451800-95 ) (v_451800-95)
) зазначено, що у разі звернення контролюючих
органів, крім податкових, до господарського суду з позовом про
стягнення з платників податків податкового боргу господарському
суду слід відмовляти у задоволенні відповідних позовних вимог.
Наведене свідчить про те, що господарським судом Сумської області
та Харківським апеляційним господарським судом не було надано
належної оцінки обставинам у справі, у сукупності та відповідності
нормам матеріального і процесуального права, що стало підставою
для ухвалення незаконних рішення та постанови, не врахована
суперечлива правова позиція позивача, дійсність його вимог.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно імперативних вимог ст. ст. 111-5, 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що
рішення господарського суду Сумської області та постанова
Харківського апеляційного господарського суду не відповідають
вимогам чинного законодавства.
Викладене дає підстави для скасування рішення і постанови та
направлення справи на новий розгляд у суд першої інстанції.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1
ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ТОВ МП "ЗА" від 19.05.2004 р. № 58
задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
19.04.2004 та рішення господарського суду Сумської області від
22.12.2003 у справі № 14/616 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Сумської області.