ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2004 Справа N 12/239Н
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Алчевської ОДПІ
судовому засіданні
касаційну
скаргу
на постанову від 06.04.2004
Донецького апеляційного
господарського суду
у справі № 12/239Н
за позовом ТОВ “Е”
до Алчевської ОДПІ
про визнання недійсним розпорядження від 29.04.2002
№ 000002234/0 про внесення змін у визначену платником суму ПДВ
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 20.02.2004 року господарського суду Луганської
області відмовлено в задоволенні позову ТОВ „Е” про визнання
недійсним розпорядження Алчевської ОДПІ від 29.04.2002 року
№ 000002234/0 про внесення змін у визначену платником суму
податку на додану вартість за результатами перевірки податкової
декларації з податку на додану вартість.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що
позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо
обставин, внаслідок яких придбані товари слід було реалізовувати
за зниженою ціною; доводи позивача щодо односторонньої відмови
ВАТ „СЗВ” від виконання умов договору від 29.08.2000 року
№ 35/031-00 спростовуються матеріалами справи; ухвалами
господарського суду Донецької області від 28.01.2002 року та від
19.10.2001 року Спільне україно-російське підприємство ТОВ
„УР”(далі - СУРП ТОВ „УР”) та ТОВ “С” ліквідовані у зв’язку з
затвердженням ліквідаційних балансів в процедурі банкрутства;
форма розпорядження затверджена Наказом ДПА України від
06.07.1998 року № 330 „Про оперативно-бухгалтерський облік
податку на додану вартість” (в редакції Наказу ДПА України від
20.11.1998 р. № 569); п. 4.7. зазначеного наказу передбачено
винесення розпорядження на підставі актів документальних
перевірок правильності визначених платниками сум ПДВ до
відшкодування у випадках, якщо за результатами документальних
перевірок суми відшкодування не підтверджуються.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач
безпідставно відніс 2 500 000 грн. (різниця між ціною придбання
та ціною продажу товарів) до складу валових витрат, а 500 000
грн. до складу податкового кредиту, оскільки в наслідок
придбання за договором від 01.09.2000 року у СУРП ТОВ „УР”
товарів на суму 6000000 грн. розрахунок за які було проведено
шляхом передачі векселів, позивач залишився зобов’язаною особою,
а продаж товарів через деякий час ТОВ „С” за ціною 3000000 грн.
свідчить про те, що позивач не використав товари у власній
господарській діяльності з метою одержання доходу і не мав
такого наміру, оскільки відсутні фактичні витрати на
транспортування та зберігання цих товарів. Доводи позивача
стосовно того, що за відповідний звітний період (9 місяців 2000
року) ТОВ „Е” працювало з прибутком судом відхилено, оскільки
необхідно враховувати не тільки договір, за яким здійснені
витрати на придбання, але й характер наступного використання
придбаних товарів.
Позивач, ТОВ „Е” (м. Алчевськ) з прийнятим рішенням
господарського суду Луганської області від 20.02.2004 р. у
справі № 12/239н не погодився та подав апеляційну скаргу до
Донецького апеляційного господарського суду.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
06.04.2004 року рішення господарського суду Луганської області
від 20.02.2004 року по справі № 12/239н скасовано, розпорядження
Алчевської ОДПІ від 29.04.2002 року № 000002234/0 про внесення
змін у визначену платником суму податку на додану вартість
визнано недійсним.
Постанова Донецького апеляційного господарського суду мотивована
тими обставинами, що придбання товарів позивачем за договірною
ціною здійснювалось в межах загальної господарської діяльності,
яка спрямована на одержання доходу, а подальший продаж товарів
за ціною нижче від ціни придбання не змінює мети діяльності
підприємства на отримання доходу і не є підставою для проведення
коригування даних податкового та бухгалтерського обліку; у
цілому діяльність підприємства в період, що перевірявся була
прибутковою; витрати позивача з придбання товарів в спірних
правовідносинах безпосередньо пов’язані з господарською
діяльністю позивача; відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7
Закону України „Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного податкового періоду складається з сум
податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації; Законом України „Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не передбачено обов’язок коригування податкового
кредиту у випадку продажу товарів за ціною, нижчою від ціни
придбання; на момент спірних відносин контрагенти позивача –
СУРП ТОВ „УР” та ТОВ „С» не були ліквідовані; договір від
29.08.2000 року № 35/031-00 між ТОВ „Е” та ВАТ „СЗ” у
встановленому порядку не визнаний неукладеним або недійсним.
Алчевська ОДПІ у поданій касаційній скарзі просить постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 06.04.2004 року
скасувати, а рішення господарського суду Луганської області від
20.02.2004 року залишити без змін, оскільки постанова
апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм процесуального
та матеріального права, а саме: порушені процесуальні права
відповідача, так як апеляційну скаргу в новій редакції (в
редакції пояснень від 5.04.2004 року) відповідач не отримав;
апеляційною інстанцією неправильно витлумачено п. 1.32 ст. 1,
п. 5.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
; товари, придбані позивачем не
використані в власній господарській діяльності, так як кожна
угода платника повинна бути направлена на отримання доходу; не
досліджено та не спростовано докази відсутності у позивача
наміру продати у подальшому товари ВАТ „СЗ”.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки судами
першої і апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх
у засіданні представників сторін дійшла висновку, що касаційна
скарга відповідача підлягає відхиленню, а оскаржувана
постанова – скасуванню з наступних підстав.
Предметом спору є визнання недійсним розпорядження Алчевскої
ОДПІ від 29.04.2002р. № 000002234/0 про внесення змін у
визначену платником суму податку на додану вартість за
результатами перевірки податкової декларації з податку на додану
вартість. Розпорядження прийняте відповідачем на підставі
матеріалів акту перевірки від 23.04.2002р. № 234-112/0156, яким
встановлено, що сума податку на додану вартість в розмірі
500 000 грн., віднесена позивачем до складу податкового кредиту
в вересні 2000р. в порушення п.п. 7.4.1., 7.4.4. п. 7.4. ст. 7
Закону України „Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97-ВР від 03.04.1997р. у зв’язку з продажем товарно-
матеріальних цінностей за ціною, нижчою від ціни їх придбання,
що відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не дозволяє включати їх
вартість до складу валових витрат.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач на виконання
договору постачання продукції від 01.09.2000р. № 19/920,
укладеного з ТОВ „С” продав останньому товарно-матеріальні
цінності згідно накладної від 27.09.2000р. № 2718 на загальну
суму 3000000,08 грн., які були раніше придбані у СУРП ТОВ „УР”
на виконання договору від 01.09.2000р. № 20-2000 згідно
накладної № 0409/01 від 04.09.2000р. за 6 000 000,15 грн.
Господарські операції відбулися через 23 дні одна від одної, про
що зазначено відповідачем в акті перевірки.
Згідно з п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням
товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно п. 5.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та обігу
(валові витрати) – сума будь-яких витрат платника податку в
грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних
як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що господарська
діяльність – це будь-яка діяльність особи, що направлена на
отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в
організації такої діяльності є регулярною, постійною та
суттєвою. Таким чином, головною ознакою господарської діяльності
є отримання доходу.
Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, валовий доход - загальна
сума доходу платника податку від усіх видів діяльності,
отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах як на території України,
її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній
зоні, так і за її межами.
До складу валового доходу згідно пп. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону
України „Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
входять, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт,
послуг).
Факт отримання позивачем векселів на загальну суму 3000000 грн.
в якості оплати за продукцію, продану на користь ТОВ „С”, який
встановлено апеляційною інстанцією та також відображено в акті
перевірки, спростовує доводи відповідача про відсутність доходу
у позивача при здійснені ним господарських операцій по продажу
продукції ТОВ „С” на підставі договору постачання продукції від
01.09.2000р. № 19/920 та накладної від 27.09.2000р. № 2718.
До того ж судом встановлено, що в цілому за 9 місяців 2000р.
господарська діяльність позивача була доходною (сукупний валовий
доход склав 10 566,8 тис. грн.), а з урахуванням валових витрат
у розмірі 10 515,2 тис. грн. і прибутковою (прибуток – 51,1 тис.
грн.), чим спростовуються доводи відповідача про відсутність у
позивача мети на отримання доходу від діяльності згідно п. 1.32
ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
В зв’язку з цим не заслуговують на увагу посилання скаржника на
необхідність отримання позивачем прибутку по кожній конкретній
угоді в ході господарської діяльності як на підставу можливого
віднесення витрат по такій угоді до складу валових витрат,
оскільки такі помилкові твердження відповідача по суті
грунтуються лише на безпідставному ототожненні терміну “доход”,
вжитому у п. 1.32 ст. 1 та п. 4.1 ст. 4 Закону України Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, та терміну
“прибуток”, який є позитивною різницею між сумою валового доходу
та сумою валових витрат господарюючого суб’єкта.
Окрім того, колегія враховує, що згідно з ч. 2 п. 1 ст. 21
чинного на той час Закону України “Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
підприємства вільні у виборі предмета договору,
визначенні зобов’язань, будь-яких інших умов господарських
взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, а
відповідно до ст. 228 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній
до 01.01.2004) продаж майна провадиться за цінами, що
встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено
законодавчими актами. З матеріалів справи не вбачається
застосування сторонами (ТОВ “Ексимтрейд”, СУРП ТОВ “УР”, ТОВ
“С”) при укладенні договорів від 01.09.2001 № 20-2000 та від
01.09.2000 № 19/920 державних фіксованих чи регульованих цін. З
огляду на це цілком очевидним є той факт, що позивач не міг
примусити попереднього власника (СУРП ТОВ “УР”) продати товари
на користь ТОВ “Ексимтрейд” за ціною, яка б не перевищувала ціну
їх подальшого продажу третій особі (ТОВ “С”),
Тим більше, що Закон України „Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не містить вимог щодо визначення
об’єкту оподаткування та податку, що підлягає сплаті до бюджету,
за окремими господарськими операціями, оскільки згідно із п.
3.1. ст. 3, ст. 11 та п. 16.4. ст. 16 Закону, обчислення та
сплата податку на прибуток здійснюється наростаючим підсумком за
певні податкові періоди - звітний (податковий) рік, звітний
(податковий) квартал.
Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України „Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, до складу
валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
(нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою,
органўзацўєю, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених
пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Положення пунктів 5.3-5.8. ст. 5 зазначеного Закону, якими
встановлено вичерпний перелік витрат, що не включаються до
складу валових витрат, не містять посилань на витрати, сплачені
(нараховані) у зв’язку із придбанням товарів, які в подальшому
були реалізовані за ціною нижчою ціни придбання. Також
зазначений Закон не містить вимог щодо коригування (зменшення)
валових витрат на придбання товарів у випадку продажу товарів за
ціною нижчою, ніж ціна придбання.
Відповідно до п. 5.10. ст. 5 Закону України „Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(у редакції, чинній на дату
здійснення спірних операцій), встановлення додаткових обмежень
щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника
податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Таким чином, придбані позивачем у СУРП ТОВ „УР” товари були в
подальшому використані у власній господарській діяльності
позивача та їх вартість підлягає віднесенню до складу валових
витрат виробництва (обігу), а ПДВ, сплачений у зв’язку з
придбанням таких товарів включається до податкового кредиту
згідно з п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Закон України „Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
ні
містить вимог щодо коригування (зменшення) податкового кредиту у
випадку продажу товарів за ціною нижчою ніж ціна придбання.
Як встановлено судом при прийнятті оскаржуваної постанови на
момент укладення та виконання договорів від 01.09.2000 № 20-2000
та від 01.09.2000 № 19/920 контрагенти позивача (СУРП ТОВ “УР”,
ТОВ “С”) не були ліквідовані та були зареєстровані як платники
ПДВ. Зважаючи на це позивачем (покупцем) правомірно віднесено до
податкового кредиту у вересні 2000р. ПДВ в сумі 1000000,03 грн.
на підставі виписаної СУРП ТОВ “УР” (продавцем) податкової
накладної від 04.09.2000 № 09/04-09, оскільки відповідно до
п. 7.4.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється включення до складу податкового
кредиту сум ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.
Отже судом апеляційної інстанції з врахуванням вимог п.п. 5.1,
5.2.1, 5.3, 5.10 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, п.п. 7.4.1, 7.4.5 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
на підставі ретельної правової оцінки умов договорів від
01.09.2000 № 20-2000, від 01.09.2000 № 19/920, від 29.08.2000
№ 35/031-00, накладних, податкових накладних, акта приймання-
передачі векселів від 29.09.2000 та інших наявних у справі
доказів з достовірністю встановлено, а відповідачем не
спростовано обставини правомірного віднесення позивачем до
валових витрат у вересні 2000р. вартості придбаних товарів в
сумі 5000000,13 грн. та обумовленого цим виникнення у товариства
у зазначений період права на податковий кредит по ПДВ в сумі
1000000,03 грн.
Водночас помилковими визнаються твердження скаржника про те, що
позивач не мав наміру якимось конкретним способом використати
товари, отримані від СУРП ТОВ “УР” у власній господарській
діяльності саме з метою отримання доходу, оскільки виходячи зі
змісту п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
подальше використання придбаного
майна законодавець не обмежує виключно сферою виробничої
господарської діяльності покупця-платника податку на прибуток, а
тому можливий подальший продаж майна також є проявом
господарської діяльності позивача по використанню цього майна,
та жодним чином не перешкоджає віднесенню витрат на його
придбання до складу валових витрат. Адже згідно зі ст. 4 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
власник вправі на власний
розсуд розпоряджатися належним йому майном, в т.ч. шляхом його
продажу іншим особам.
Колегія також відхиляє посилання скаржника на відсутність
дослідження та спростування судом апеляційної інстанції наявних
у справі доказів відсутності у позивача наміру продати товари в
подальшому ВАТ “СЗ”, оскільки такі посилання зводяться до
заперечень щодо оцінки судом доказів по справі. Однак, згідно
імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково
перевіряти наявні у справі докази.
Касаційна інстанція також не може погодитись з доводами
відповідача щодо порушення апеляційним господарським судом норм
процесуального права з огляду на таке.
Відповідно до ст. 95 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, особа, яка подає
апеляційну скаргу, надсилає стороні у справі копію цієї скарги і
доданих до неї документів, які у сторони відсутні. Оскільки
апеляційна скарга позивача № 44/5 від 04.03.2004р. надіслана
відповідачеві, що підтверджується квитанцією, доданою до
апеляційної скарги, то порушення норм процесуального права
відсутнє. Нової апеляційної скарги в іншій редакції позивач не
надавав. Письмові пояснення позивача від 05.04.2004 надані до
справи у встановленому порядку та виходячи із змісту ст.ст. 22,
94 та 95 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не є апеляційною скаргою,
надсилання якої іншій стороні є обов’язковим.
За таких обставин касаційна інстанція погоджується з висновком
суду апеляційної інстанції про те, що позивачем при формуванні
валових витрат та податкового кредиту у вересні 2000р. не було
допущено порушень вимог Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, які б могли бути достатньою правовою
підставою для прийняття оспорюваного розпорядження.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про правомірне
застосування судом апеляційної інстанції норм чинного
законодавства до спірних податкових правовідносин та відсутність
будь-яких підстав вважати, що судом помилково застосоване
матеріальне чи процесуальне право в розрізі даного спору.
Зважаючи на наведене за результатами касаційного провадження
касаційна постанова Донецького апеляційного господарського суду
від 6.04.2004 року по справі № 12/239н залишається без змін.
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
06.04.2004 року у справі № 12/239н залишити без змін, а
касаційну скаргу Алчевської ОДПІ – без задоволення.