ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2004 Справа N 11/334
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової – головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Воронова В.С. – дов. від 14.08.2003
року
відповідача Михайленко А.М. – дов. від 13.04.2004
року
розглянувши у відкритому Кременчуцької об’єднаної державної
судовому засіданні податкової інспекції в Полтавській
касаційні скарги області та суб’єкта підприємницької
діяльності – фізичної особи Казакової
О.Л.
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 01.03.2004
року
у справі № 11/334 господарського суду
Полтавської області
за позовом суб’єкта підприємницької діяльності –
фізичної особи Казакової О.Л.
до Кременчуцької об’єднаної державної
податкової інспекції в Полтавській
області
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в
Полтавській області від 26.12.2002 року №№ 997, 998
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2003 року суб’єкт підприємницької діяльності – фізична
особа Казакова О.Л. звернулась до господарського суду
Полтавської області з позовом до Кременчуцької об’єднаної
державної податкової інспекції у Полтавській області про
визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 26.12.2002
року № 997, яким визначено податкове зобов’язання з податку на
додану вартість в сумі 122001 грн., в тому числі основний платіж
в розмірі 96792 грн., штрафна (фінансова) санкція в розмірі
25209 грн. та від 26.12.2002 року № 998, яким визначено
податкове зобов’язання з прибуткового податку в сумі 127618,80
грн.
Вказані податкові повідомлення рішення прийняті на підставі акта
від 26.12.2002 року № 1215 Кременчуцької об’єднаної державної
податкової інспекції в Полтавській області про результати
перевірки дотримання вимог законодавства про оподаткування
приватним підприємцем Казаковой Оленою Леніславівною за період з
01.01.1999 року по 31.12.2000 року, яким донараховано
прибутковий податок за 1999 – 2000 рік в сумі 127618,80 грн. та
донараховано податок на додану вартість в сумі 96792 грн.
Зокрема в акті зазначено, що при проведенні вибіркової перевірки
фінансово-господарської діяльності в 1999-2000 роках виявлені
розбіжності між задекларованим валовим доходом та валовим
доходом згідно даних перевірки. Розбіжності виникли внаслідок
того, що кошти за реалізований товар в 1999-2000 роках до
валового доходу у відповідних періодах включені не в повному
обсязі, про що свідчать дані про рух коштів по розрахунковим
рахункам підприємця, а саме: в 1999 році валовий доход занижено
на суму 125785 грн.; в 2000 році валовий доход занижено на суму
207830 грн. та встановлено, що приватний підприємець не включила
до податкових зобов’язань сплату за реалізований товар, яка
надійшла на розрахунковий рахунок підприємця.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.10.2003
року (суддя Штофель Т.В.) позов задоволено: визнано недійсними
податкові рішення-повідомлення Кременчуцької об’єднаної
державної податкової інспекції № 997 від 26.12.2002 року та
№ 998 від 26.12.2002 року; стягнуто з відповідача на користь
позивача 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Мотивуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції
виходив з того, що перевірка позивача, за результатами якої був
складений акт, на підставі якого винесені спірні податкові
повідомлення-рішення, проводилась вдруге, що суперечить вимогам
пункту 2 Указу Президента України від 23.07.1998 року № 817/98
“Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”
( 817/98 ) (817/98)
, яким передбачено, що планова перевірка за сукупними
показниками проводиться не частіше одного разу на календарний
рік у межах компетенції відповідного контролюючого органу, а
також податковою інспекцією не було дотримано вимог підпункту
5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, щодо своєчасного повідомлення
позивача про продовження строків розгляду скарги. Відповідно до
вказаного підпункту зазначеного Закону скарга вважається також
повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення
керівника контролюючого органу (або його заступника) про
продовження строків її розгляду не було надіслано платнику
податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в
абзаці першому цього підпункту.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
01.03.2004 року (судді: Лащенко Л.Д. - головуючий, Бабакова
Л.М., Погребняк В.Я.), рішення господарського суду Полтавської
області від 02.10.2004 року змінено. Позовні вимоги задоволено
частково. Визнано частково недійсним податкове
рішення-повідомлення Кременчуцької об’єднаної державної
податкової інспекції № 997 від 26.12.2002 року в сумі 64388,00
грн. по податку на додану вартість і в сумі 17108,50 грн.
штрафних санкцій. В іншій частині рішення суду залишено без
змін.
Мотивуючи постанову господарський суд апеляційної інстанції
виходив з того, що судово-бухгалтерською експертизою, проведеною
в рамках кримінальної справи № 03318012 порушеної за статтею 212
частиною 3 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (2341-14)
у
відношенні приватного підприємця Казакової О.Л. та обвинувальним
висновком по даній кримінальній справі встановлено, що в період
з 01.01.2000 року по 30.12.2000 року позивач занизила податкове
зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму
32404,00 грн., чим порушила вимоги підпункту 7.3.1 статті 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а
тому відповідачем правомірно нараховано суму податкового
зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 32404,00
грн. та штрафна санкція в розмірі 8100,50 грн.
Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що
господарським судом першої інстанції необґрунтовано зроблений
висновок про те, що податковою інспекцією не було дотримано
вимог підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, щодо своєчасного
повідомлення позивача про продовження строків розгляду скарги, а
також те, що касові чеки та поштові повідомлення про вручення не
можна вважати доказом, відправлення позивачу рішень по його
скаргам.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, Кременчуцька об’єднана
державна податкова інспекція у Полтавській області звернулась до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
01.03.2004 року, в якій просить постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 01.03.2004 року у даній
справі скасувати в частині задоволення позовних вимог та винести
в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні
позовних вимог повністю, мотивуючи касаційну скаргу доводами про
неправильне застосування судами норм процесуального та
матеріального права, а саме, статті 4-2, 43, 104 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, статтю 13 Декрету
Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13/92 “Про
прибутковий податок з громадян” ( z0064-93 ) (z0064-93)
, підпункт 7.3.1
пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану
вартість, підпункт 17.1.3 підпункту 17.1 статті 17 Закону
України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Також не погоджуючись з постановою, суб’єкт підприємницької
діяльності – фізична особа Казакова О.Л. звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2004
року, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення
господарського суду Полтавської області від 02.10.2004 року
залишити без змін, мотивуючи касаційну скаргу доводами про
неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме,
пункту 2 Указу Президента України “Про деякі заходи з
дерегулювання підприємницької діяльності” ( 817/98 ) (817/98)
та
підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
. Крім того, зазначає,
що помилковим є висновок апеляційного господарського суду з
приводу того, що касові чеки та поштові повідомлення про
вручення можна вважати доказом відправлення позивачу рішень по
його скаргам, оскільки зі змісту касового чеку не можливо дійти
достовірного висновку про надіслання того чи іншого документа.
Кременчуцька об’єднана державна податкова інспекція в
Полтавській області та суб’єкт підприємницької діяльності –
фізична особа Казакова О.Л. відзиви на касаційні скарги не
надали.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представників
сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають
частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для
господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З матеріалів справи та позовної заяви вбачається, що позивач
звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень Кременчуцької об’єднаної державної податкової
інспекції в Полтавській області від 26.12.2002 року №№ 997, 998,
підставою даного позову є порушення відповідачем пункту 2 Указу
Президента України від 23.07.1998 року № 817/98 “Про деякі
заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” ( 817/98 ) (817/98)
та
підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано
апеляцўйним господарським судом відповідачем протягом одного
місяця було проведено дві планові перевірки та одна позапланова
перевірка дотримання вимог законодавства про оподаткування
приватним підприємцем Козаковою О.Л. за період з 01.01.1999 року
по 31.12.2000 рік за результатами яких складено три окремих акта
перевірки. Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на
підставі акта від 26.12.2002 року № 1215. Вказані перевірки
здійснювались за один і той же податковий період.
Однак, господарськими судами при прийняті судових рішень не
надано належної оцінки фактам, встановленим в акті перевірки від
26.12.2002 року № 1215, крім того, не були витребувані у сторін
та досліджені при розгляді справи первинні документи
бухгалтерського та податкового обліку на підставі яких
ґрунтуються висновки вказаного акта перевірки (а.с. 8-13), що є
порушенням вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В матеріалах справи відсутні податкові декларації, посилання на
які їдеться в акті перевірки, а також відсутнє рішення керівника
податкового органу про продовження строку розгляду скарги
позивача, на яке посилається позивач та стверджує, що він його
не отримував. Хоча даний факт має суттєве значення для вирішення
спору.
Висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій не
ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах, що є
порушенням вимог статей 32, 33, 34 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якщо подані сторонами докази є
недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від
підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо
в місці їх знаходження. Вимоги зазначеної статті Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
судами не враховано.
Згідно статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
судочинство у господарських судах здійснюється на
засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують
свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть
участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного суду
України, від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи,
невідповідність висновку суду фактичним обставинам справи та
неправильне застосування норм матеріального та процесуального
права призвели до неправильного вирішення спору, що дає підстави
для скасування всіх ухвалених у справі судових рішень та
передачі справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та
постанова у справі підлягають скасуванню, а справа – направленню
на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 43, 111-5, 111-7,
пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12,
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Полтавської області від 02.10.2003
року та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 01.03.2004 року у справі № 11/334 господарського суду
Полтавської області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Полтавської області.
Касаційні скарги Кременчуцької об’єднаної державної податкової
інспекції у Полтавській області та суб’єкта підприємницької
діяльності – фізичної особи Казакової О.Л. задовольнити
частково.