ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2004 Справа N 10/41
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Виший господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого у засіданні - Плюшка І.А. (доповідач),
суддів: Панченко Н.П., Плахотнюк С.О.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства
"Полтавське агентство нерухомості"
на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 27.05.03
у справі N 10/41
за позовом приватного підприємства "Полтавське агентство
нерухомості"
до ТОВ "Українське зерно"
про стягнення боргу в сумі 3543,20 грн. та пені в сумі
265,02 грн.
за участю представників:
позивача - Лазоренко С.Г. (дов. від 21.06.04 N б/н)
відповідача - Гостік (дов. від 29.04.04 N 30),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.03.03
(суддя Шкурдова Л.М.) позовні вимоги приватного підприємства
"Полтавське агентство нерухомості" (далі - Позивач) задоволено та
стягнуто з ТОВ "Українське зерно" (далі - Відповідач) на користь
Позивача заборгованість з врахуванням індексу інфляції в розмірі
3 543,20 грн., пеню в сумі 265,02 грн., витрати на держмито в сумі
51,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу в сумі 118,00 грн.
Рішення мотивоване тим, що Позивач, виконавши свої договірні
зобов'язання, відповідно до ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
вправі
вимагати оплати своїх послуг та стягнення пені за прострочення
виконання грошового зобов'язання з врахуванням індексу інфляції.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням господарського суду
Полтавської області, Відповідач звернувся до Харківського
апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій
просить рішення господарського суду Полтавської області від
20.03.03 у справі N 10/41 скасувати та прийняти нове рішення, яким
в позові відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та
процесуального права.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду
(Слюсареві Л.В., Білоконь, Н.Д. Бур'янова С.С.) від 27.05.03
рішення господарського суду Полтавської області від 20.03.03 у
справі N 10/41 скасовано, відмовлено Позивачу в задоволені позову
про стягнення з Відповідача боргу в сумі 3 543,20 грн. та пені в
сумі 265,02 грн.
Постанова мотивована тим, що господарським судом Полтавської
області не повністю з'ясовані обставини справи; суд першої
інстанції безпідставно надав юридичну оцінку акту приймання
виконаних робіт від 30.04.02 як документу, який не стосується
спірного договору.
Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного
господарського суду Позивач, звернувся до Вищого господарського
суду з касаційною скаргою. Касатор просить скасувати постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.03 у
справі N 10/41 та залишити в силі рішення господарського суду
Полтавської області від 20.03.03, оскільки оскаржувана постанова
прийнята з порушенням ст.ст. 151, 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та
ст.ст. 32, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм
матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного
судового акту, знаходить, що касаційна скарга підлягає задоволенню
на таких підставах.
Згідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
Згідно з частиною першою ст. 99 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
в
апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду
цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей,
передбачених розділом XII ГПК України.
Відповідно до положень ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд Полтавської області у визначеному законом
порядку встановив доведеність обставин, на яких ґрунтуються вимоги
позивача, а також інші обставини, які мають значення для
правильного вирішення господарського спору, на підставі доказів.
Так, з матеріалів справи видно, згідно з п. 1.1 договору про
надання посередницьких послуг від 01.03.02 (далі - Договір)
Позивач зобов'язався надати послуги Відповідачу з приводу пошуку
нежитлових приміщень, організації огляду цих приміщень та
сприянняв оформленні документів, потрібних для купівлі-продажу не
житлового приміщення. За надані послуги Відповідач мав сплатити
Позивачеві винагороду в розмірі 2% від вартості даного приміщення.
Згідно з п. 4.1 Договору, при укладенні Договору Відповідач
повинен був сплатити залогову суму в розмірі 600,00 грн. та
протягом трьох банківських днів після підписання договору
купівлі-продажу сплатити залишок суми. Відповідач виконав вимоги
п. 4.1 Договору: платіжним дорученням N 287 від 01.03.02
перерахував на рахунок Позивача суму 600,00 грн.
Як з'ясовується з матеріалів справи, Позивач знайшов об'єкт
купівлі-продажу - частина гуртожитку за адресою: м. Полтава,
пр. Першотравневий, 19/2, який відповідав вимогам відповідача.
01.04.02 Відповідач видав представнику Позивача (Каменському В.М.)
довіреність на виконання певних дій, пов'язаних з придбанням
частини гуртожитку за адресою: м. Полтава, пр. Першотравневий,
19/2. 10.04.02 між Полтавською обласною спілкою споживчих
товариств та Відповідачем укладений договір купівлі-продажу
вказаного об'єкту нерухомості. Вартість об'єкту згідно з договором
купівлі-продажу склала 202 000,00 грн.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої
інстанції, що акт приймання-передачі виконаних робіт є належним
підтвердженням виконання стороною договірних зобов'язань, проте не
може вважатися додатком до договору, якщо це не передбачено самим
договором.
Згідно ст. 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, зобов'язання виникають з
договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
Стаття 21 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
підприємства встановлює свободу у виборі предмету договору,
визначенні обов'язків та інших умов господарських взаємовідносин,
що не суперечать законодавству України. Згідно зі ст.ст. 161, 162
ЦК УРСР зобов'язання повинно виконуватись належним чином, в
встановлений строк, а одностороння відмова від виконання
зобов'язання не допускається.
У відповідності зі ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
боржник, який
прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних з простроченої суми, якщо законом або договором не
встановлений інший розмір процентів.
Суд першої інстанції при розгляді справи зробив обґрунтований
висновок про наявність протиправної поведінки відповідача у
вигляді неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по
договору, що є підставою для стягнення заборгованості та
застосування договірної відповідальності в формі пені.
Таким чином, Харківський апеляційний господарський суд
порушуючи принцип змагальності та доведення сторонами обставин, на
які вони посилаються, не врахував відсутність між сторонами спору
з приводу фактичного виконання робіт та обов'язку замовника
розрахуватись за надані послуги.
З огляду на вищевикладене, а також на те, що предметом
доказування у даній справі є наявність чи відсутність підстав для
стягнення суми боргу та штрафних санкцій, касаційна інстанція
вважає доводи викладені у касаційній скарзі про неправильне
застосування апеляційним судом норм матеріального права
обґрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи, а
вимоги про стягнення відповідної суми такими, що підлягають
задоволенню.
Отже, колегія суддів вважає, що в оскаржуваній постанові була
дана неналежна юридична оцінка обставинам справи і не правильно
застосовані норми матеріального права, що є підставою для її
скасування.
Відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
порушення або неправильне застосування норм
процесуального права є підставою для скасування судового рішення.
Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке
порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення.
При перегляді оскаржуваного рішення та постанови касаційна
інстанція встановила коло обставин, що входять до предмету
доказування у цій справі та, врахувавши її матеріали, дійшла
висновку, що допущені недоліки в застосуванні норм процесуального
права, що містяться в мотивувальній частині рішення не могли
призвести до істотних порушень процесуальних прав сторін спору або
інших учасників судового процесу та не призвели до прийняття
неправильного судового рішення. Інших порушень процесуального
права, що потягли б за собою неповне з'ясування обставин справи
(які мають значення для правильного вирішення спору) чи прийняття
неправильного судового рішення не виявлено.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ПП "Полтавське агентство нерухомості"
задовольнити.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 27.05.2003 у справі N 10/41 скасувати.
3. Рішення господарського суду Полтавської області від
20.03.2003 у справі N 10/41 залишити без змін.