ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2004 Справа N 3157-4/37
  
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому НАК “Н”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на ухвалу від 02.04.2004 господарського суду
Харківської області
у справі № 3157/4-37
за позовом НАК “Н”
до прокуратури Харківської області
про визнання недійсним припису
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою від 02.04.2004 господарського суду Харківської області, винесеною на підставі п. 3 ст. 63 ГПК України (1798-12) , позовну заяву НАК “Н” повернуто без розгляду з посиланням на порушення позивачем вимоги п. 5 ст. 54 ГПК України (1798-12) шляхом незазначення в позовній заяві про те, що які саме права та законні інтереси порушені приписом прокуратури від 19.12.2003, а також у зв’язку з наданням позивачем незасвідченої копії припису прокуратури.
НАК “Н” у поданій касаційній скарзі просить ухвалу скасувати, порушити провадження у справі за позовом НАК “Н” № 14/1-12 від 22.03.2004 про визнання недійсним припису прокуратури Харківської області про усунення порушень природоохоронного законодавства України та передати справу на розгляд суду першої інстанції, оскільки вважає, що у позовній заяві вказано всі обставини, на яких грунтується позовна вимога, а також зазначено докази, які вказують на те, що позивач не правомочний усунути зазначені у приписі порушення природоохоронного законодавства.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права та заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню з направленням позовної заяви НАК “Н” до господарського суду Харківської області для вирішення питання про наявність підстав для порушення позовного провадження з огляду на таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України (1798-12) суддя повертає позовну заяву без розгляду, якщо у заяві не вказано обставин, на яких грунтується позовна вимога, і доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, Однак викладені у позовній заяві вимоги грунтуються на тих обставинах, що згідно установчих документів НАК “Н” не відповідає за зобов’язаннями своїх дочірніх компаній, а тому не правомочна усунути вказані у приписі порушення природоохоронного законодавства, які допущені дочірніми компаніями. При цьому до позовної заяви додано копії статутів позивача, ДК “Т” та ДК “ГВ” в якості доказів на підтвердження позовних вимог.
В дійсності судом в оскаржуваній ухвалі в якості підстави для повернення позовної заяви без розгляду помилково зазначено відсутність в заяві вказівок на конкретні права та законні інтереси, які порушені оспорюваним приписом. Однак, такі обставини як недоведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача є підставою для відмови в позові, а не для повернення позовної заяви без розгляду.
Отже, оскаржувана ухвала винесена внаслідок неправильного застосування норм п. 5 ч. 2 ст. 54 та п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України (1798-12) , яке обумовлено довільним розширеним тлумаченням змісту згаданих норм.
Водночас найістотнішим є те, що судом не досліджувалося питання щодо наявності підстав для порушення позовного провадження чи відмови у прийнятті позовної заяви про визнання недійсним припису прокурора як такої, що не підлягає розгляду в господарських судах України (п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України (1798-12) ).
Адже, відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України “Про прокуратуру” (1789-12) орган чи посадова особа, якому внесено припис, може оскаржити припис вищестоящому прокурору або до суду.
Виходячи зі змісту ст. 12 ГПК України (1798-12) господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає ст. 1 цього Кодексу, а правовідносини, у яких виник спір, носять господарський характер.
В даному випадку заступник прокурора Харківської області не може бути учасником господарських правовідносин. Адже, зазначений пред’явлений до прокуратури позов по суті є скаргою на дії прокурора як посадової особи, яка внесла припис керівнику господарського суб’єкта, а тому не виключається підсудність цієї справи районному суду, оскільки видавник оспорюваного акта не є стороною господарського процесу (відповідачем) в розумінні ст.ст. 1,21 ГПК України (1798-12) . Тим більше, що рішенням Конституційного Суду України № 6-рн/2001 від 23.05.2001 у справі № 1-17/2001 визнано неконституційним абзац 4 ст. 248-3 Цивільного процесуального кодексу України в частині щодо непідвідомчості судам скарг на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури.
Разом з тим колегія відхиляє вміщене у касаційній скарзі клопотання скаржника про порушення провадження у справі за позовом НАК “Н” про визнання недійсним пропису заступника прокурора Харківської області від 19.12.2003 № 07/3-429, оскільки згідно зі ст. 64 ГПК України (1798-12) порушення позовного провадження є виключною прерогативою суду першої інстанції.
Зважаючи на наведене, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню як така, що прийнята внаслідок помилкового застосування норм процесуального права, а позовна заява – передачі до місцевого господарського суду для вирішення питання про наявність підстав для порушення позовного провадження.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ч. 1 ст. 111-10, 111-11 ст. 111-13 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України.
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу НАК “Н” задовольнити частково.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 02.04.2004 про повернення позовної заяви НАК “Н” скасувати.
Позовну заяву НАК “Н” з доданими матеріалами направити до господарського суду Харківської області для вирішення питання про наявність підстав для порушення позовного провадження.