ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.06.2004 Справа N 20-9/072
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: Добролюбової Т.В.,
суддів: Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Ленінському районі м. Севастополя
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 23.03.2004р.
зі справи № 20-9/072 господарського суду
м. Севастополя
за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності
Баранова Сергія Юрійовича
до Державної податкової інспекції у
Ленінському районі м. Севастополя
третя особа Севастопольське міське управління юстиції
про виключення майна з податкової застави
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явилися
від відповідача: не з’явилися
Відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
учасники судового процесу належним чином
повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого
господарського суду України від 17.05.04 р., надіслана 20.05.04
р.).
Сторони не скористались своїм правом на участь у судовому
засіданні Вищого господарського суду України.
В С Т А Н О В И В:
ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя 04.04.02 р. проведена
перевірка кіоску “Балт”, який належить суб’єкту підприємницької
діяльності Баранову С.Ю., про що складено акт № 23-3/179. За
результатами перевірки інспекцією прийнято рішення від
11.04.02р. № 23-3/2278200057/572 “Про застосування та стягнення
фінансових санкцій за порушення вимог Закону України від
19.12.95 № 481/95-ВР “Про державне регулювання виробництва і
обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних
напоїв та тютюнових виробів” ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
, Закону України від
05.03.98 № 182/98-ВР “Про внесення змін до деяких законів
України про виробництво і реалізацію алкогольних напоїв”
( 182/98-ВР ) (182/98-ВР)
, згідно з яким до підприємця за порушення Закону
України № 481/95-ВР в частині штучного продажу тютюнових виробів
застосована фінансова санкція в розмірі 1700 грн.
Згідно зі п. 8.9.1 п. 8.9 ст. 8 Закону України від 21.12.00 р.
№ 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
в державному реєстрі застав рухомого
майна зроблені записи про податкову заставу № 2023-337,
1347-1076.
Позивач звернувся до господарського суду м. Севастополя з
позовом про виключення майна із податкової застави,
обґрунтовуючи свої вимоги тим, що застосована до нього фінансова
санкція не є податковим зобов'язанням в розумінні Закону України
від 21.12 2000 р. № 2181-ІІІ та відповідно не зумовлює
виникнення податкової застави.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 18-25.12.2003р.
(суддя Рибіна С.О.) позов задоволено.
За апеляційною скаргою ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя
вказане рішення переглянуто в апеляційному порядку і постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від
23.03.2004р. (судді Голик В.С. – головуючий, Графова О.Г.,
Фенько Т.П. ) – залишено без змін.
Постанова апеляційної інстанції вмотивована тим, що п. 4.2.2.
ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ містить
вичерпний перелік підстав, за якими контролюючий орган
самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника
податку; нарахування штрафних (фінансових) санкцій за порушення
Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу
спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та
тютюнових виробів” ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
в названому переліку не
визначено. Закон України № 481/95-ВР є спеціальним законом, яким
передбачено застосування штрафних (фінансових) санкцій за
порушення його вимог, а у разі невиконання рішень контролюючих
органів в добровільному порядку, сума штрафів підлягає стягненню
на підставі рішень суду.
В касаційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя
просить скасувати постанову апеляційної інстанції, в задоволенні
позовних вимог СПД Баранову С.Ю. відмовити, мотивує свої доводи
витягами із Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, зокрема, п. 1.2
п. 1.3 ст. 1 стосовно поняття податкового боргу та податкового
зобов'язання, вважає, що штрафні санкції за рішенням інспекції
від 11.04.02 р. є податковим зобов'язанням, яке у зв'язку з
несплатою у відповідні строки стало узгодженим податковим
боргом, а тому застосування п. 8.1 ст. 8 Закону України від
21.12.2000р. № 2181-ІІІ є правомірним.
Колегія суддів Вищого господарського суду, розглянувши матеріали
справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального
і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги,
дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового
задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного:
Згідно з приписами п. п. 8.2.1, п. 8.2, 8.3 ст. 8 Закону України
від 21.12.2000р.№ 2181-ІІІ право податкової застави виникає у
разі:
- неподання або несвоєчасного подання платником податків
податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за
останнім днем строку, встановленого законом про відповідний
податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової
декларації;
- несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового
зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у
податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем
зазначеного строку;
- несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового
зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня,
наступного за останнім днем граничного строку такого погашення,
визначеного у податковому повідомленні.
Податковий орган зобов’язаний безоплатно зареєструвати податкову
заставу в державному реєстрі застав нерухомого майна за умови
строку дії такої податкової застави більш як десять календарних
днів.
Відповідно до п. 1.2 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, який
є спеціальним законом з питань оподаткування, податкове
зобов’язання – це зобов’язання платника податків сплатити до
бюджетів або державним цільових фондів відповідну суму коштів у
порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами
України.
Статті 14, 15 Закону України “Про систему оподаткування”
( 1251-12 ) (1251-12)
містять вичерпний перелік податків і зборів, які є
обов’язковими для сплати їх платником. Зі змісту п. 17.3 ст. 17
цього Закону вбачається, що тільки штрафні санкції за порушення
податкового законодавства прирівнюються до сплати податку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що інспекція
застосувала податкову заставу за несплату підприємцем суми
штрафу, визначеного як фінансова санкція за порушення Закону
України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту
етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та
тютюнових виробів” ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
. Отже, штрафна (фінансова)
санкція, яка визначена інспекцією, не підпадає під поняття
“податкові зобов’язання”.
Судова колегія погоджується з висновком судів попередніх
інстанцій щодо неправомірності застосування ДПІ у Ленінському
районі м. Севастополя ст. 8 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000р.
№ 2181-ІІІ.
Однак, зауважує на тому, що згідно з п. 3,4 ч. 1 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в мотивувальній
частині рішення мають бути вказані обставини справи, встановлені
господарським судом, причини виникнення спору, докази, на
підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський
суд відхилив клопотання і докази сторін, законодавство, яким
господарський суд керувався, резолютивна частина має містити
висновок про задоволення позову або відмову у позові повністю чи
частково по кожній з позовних вимог.
Із матеріалів справи вбачається, що позов заявлено про визнання
вільним від податкової застави всього рухомого та нерухомого
майна та про виключення запису про податкову заставу відносно
належного Баранову Сергію Юрійовичу рухомого і нерухомого майна
із Державного реєстру податкових застав.
Господарським судом розглянута лише одна вимога позивача
стосовно якої і винесено рішення про звільнення з податкової
застави майна суб’єкта підприємницької діяльності Баранова
Сергія Юрійовича, при цьому судом не враховано те, що такий
спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів
не передбачений чинним законодавством.
Згідно з Порядком ведення Державного реєстру застав рухомого
майна, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від
30.07.1998р. № 1185 ( 1185-98-п ) (1185-98-п)
застава рухомого майна може
бути зареєстрована в Держреєстрі шляхом внесення відповідного
запису, підставою внесення якого є заява заставодержателя або
заставодавця. Заява подається реєстратору і в ній зазначаються
відомості про заставодавця та заставодержателя, загальний опис
предмета застави (якщо предметом застави є рухоме майно, що
підлягає державній реєстрації відповідно до
законодавства(транспортні засоби, автомобілі, причепи тощо) до
загального опису включаються відомості щодо серійного номеру
транспортного засобу, назви марки та року виробництва).
Згідно з п. 15 цього Порядку ( 1185-98-п ) (1185-98-п)
заставодержатель може
у будь-який час подати реєстратору заяву про виключення запису з
державного реєстру, а відтак позовні вимоги в цій частині
підлягають уточненню, оскільки органи ДПІ, як заставодержателі
за певних обставин мають право подати заяву про виключення з
Державного реєстру застав майна платника податку.
Крім того, матеріали справи, містять витяги з Державного реєстру
застав рухомого майна, з датами виникнення податкової застави
17.12.2003 р. та 07.06.2002 р.
Господарським судом при розгляді справи не з’ясовані підстави
виникнення податкової застави, опис переданого у податкову
заставу майна, не витребувані докази в цій частині і не уточнені
позовні вимоги щодо належності майна саме суб’єкту
підприємницької діяльності, а не фізичній особі, (оскільки, як
зазначено в позовній заяві, позивач просить звільнити з
податкової застави все рухоме та нерухоме майно, що належить
“мені, Баранову С.Ю.”).
Решта позовних вимог взагалі залишилась поза увагою суду, і за
ними не прийняте рішення.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення
господарського суду в апеляційному порядку, не усунув неповноту
встановлення господарським судом обставин справи з урахуванням
заявлених позовних вимог.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976р. № 11 “Про
судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у
відповідності до норм матеріального права, що підлягають
застосуванню до цих правовідносин.
За таких обставин та враховуючи передбачені процесуальним
законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не
дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази, прийняті зі справи судові акти
підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду м. Севастополя від 18-25.12.2003р.
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 23.03.2004р. зі справи № 20-9/072 – скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
м. Севастополя.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському
районі м. Севастополя - задовольнити частково.