ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.06.2004 Справа N 2-6/6174.1-2003
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
суддів:
розглянула
касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ялті
Автономної Республіки Крим (надалі ДПІ у
м. Ялті)
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду
від 21.07.03
у справі 2-6/6174.1-2003
господарського Автономної Республіки Крим
суду
за позовом філії дочірнього підприємства “Я” закритого
акціонерного товариства
лікувально-оздоровчих установ профспілок
України “У” в особі санаторію “Орлине
гніздо” (надалі Санаторій)
до ДПІ у м. Ялті
Ялтинської міської ради (надалі Міськрада)
Управління фінансів Ялтинської міської ради
(Фінуправління)
відділення Державного казначейства у
м. Ялті (надалі Держказначейство)
про стягнення 183 836 грн.
Ухвалою від 12.01.04 колегії суддів Вищого господарського суду
України розгляд справи було призначено на 11.03.04.
Ухвалою від 11.03.04 колегії суддів Вищого господарського суду
України розгляд справи було відкладено на 25.03.04 у зв’язку з
тим, що ДПІ у м. Ялті невірно вказала адресу та місце
знаходження Санаторію, що призвело до неотримання останнім
касаційної скарги.
Ухвалою від 25.03.04 колегії суддів Вищого господарського суду
України розгляд справи було відкладено на 08.04.04 у зв’язку з
тим, що ДПІ у м. Ялті не виконало вимог попередніх ухвал.
Ухвалою від 08.04.04 колегії суддів Вищого господарського суду
України розгляд справи було відкладено на 20.05.04 у зв’язку з
тим, що ДПІ у м. Ялті не виконало вимог попередніх ухвал, а це
унеможливлювало здійснити розгляд справи.
До початку розгляду справи 20.05.04 від генерального директора
дочірнього підприємства “Я” ЗАТ лікувально-оздоровчих установ
профспілок України “У” надійшла заява про відвід головуючого
колегії суддів П-ва Є.В., оскільки на його думку, розгляд справи
відкладався безпідставно, що свідчить про підтримку іншої
сторони по справі - ДПІ у м. Ялта.
Ухвалою від 29.04.04 заступника Голови Вищого господарського
суду України О-го А.Й., у зв’язку з тим, що заявником не
наведено доказів чи інших ґрунтовних мотивів на підтвердження
упередженості судді Вищого господарського суду України П-ва,
відвід було відхилено, про що сторонам була направлена копія
ухвали до початку судового засідання та яка була оголошена у
судовому засіданні.
Ухвалою від 20.05.04 колегії суддів Вищого господарського суду
України розгляд справи було відкладено на 10.06.04 у зв’язку з
тим, що представник Санаторію направив телеграму про
неможливість прийняти участь у розгляді справі у зв’язку з
хворобою, а тому його клопотання про відкладання розгляду справи
було задоволено та розгляд справи призначено на 10.06.04.
Відводів складу колегії суддів більше не заявлялося.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 10.06.04 було оголошено перерву до 24.06.04
для підготовки та оголошення вступної та резолютивної частин
постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.
У судове засідання 24.06.04 сторони не з’явилися, а тому, у
відповідності до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
повна постанова
колегії суддів Вищого господарського суду України направляється
сторонам у встановленому законом порядку.
Рішенням від 20.05.03 господарського суду Автономної Республіки
Крим (суддя Шкуро В.М.) позов задоволено частково.
Повернуто з місцевого бюджету Ялтинської міської ради на користь
дочірнього підприємства “Я” ЗАТ лікувально-оздоровчих установ
профспўлок України “У” 176 658, 85 грн. зайво сплаченого податку
на землю. Цим же рішенням з ДПІ у м. Ялті на користь позивача
стягнуто 1 633, 63 грн. витрат по сплаті державного мита та 113,
93 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що із змісту п. 4 ст. 12 Закону
України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
від сплати податку на
землю звільняються усі без виключення заклади охорони здоровя, в
тому числі і санаторно-курортні. Встановлюючи суму задоволених
позовних вимог, господарський суд виходив з акту звірки
взаєморозрахунків між Санаторієм та ДПІ у м. Ялті.
Постановою від 21.07.03 Севастопольського апеляційного
господарського суду рішення від 20.05.03 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішення місцевого та постановою апеляційного
господарських судів, ДПІ у м. Ялті звернулась з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати наведені рішення та постанову,
вважаючи їх прийнятими з порушення норм процесуального права, а
в задоволенні позовних вимог Санаторію відмовити.
Скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій
неправильно застосовано п. 4 ст. 12 Закону України “Про плату за
землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
, вважаючи, що цим пунктом звільнені від
сплати земельного податку установи охорони здоровя згідно з
Переліком спеціалізованих санаторіїв реабілітації хворих, які
звільнені від сплати земельного податку, затвердженого
Міністерством охорони здоровя від 01.10.98 № 675/3115.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши представника сторін та суддю –
доповідача, колегія суддів Вищого господарського суду України
встановила наступне.
Попередніми судовими інстанціями, які приймали рішення у даній
справі, було взято до уваги положення про Санаторій як філіал ДП
“Я”, затверджене наказом останнього від 05.05.2000 № 80.
Пунктами 2.1 та 2.2 положення передбачено, що ціллю та основним
предметом діяльності Санаторію є надання громадянам комплексного
санаторно-курортного, відновлюючого та спеціалізованого
лікування і відпочинку хворих.
Санаторій внесено до ЄДРПОУ без права юридичної особи з кодом
видів діяльності 91517 (курортні установи), 91514 (поліклінічні
установи) та кодом КВЕД 85.11.3 (діяльність санаторно-курортних
установ), 85.12.0 (медична практика).
Судом також було встановлено, що ДП “Я” згідно довідки
Державного комітету статистики Автономної Республіки Крим №
23-5-111-9/1945 від 14.04.2000 включено до ЄДРПОУ з кодом
91900 – господарське управління установами і організаціями
охорони здоровя, фізичної культури та соціального забезпечення.
До Переліку територіальних санаторно-курортних установ
профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів,
лікувально-сприяючих об’єктів, які були передані АТ “У”
зазначено санаторій “Орлине гніздо” з видом діяльності –
лікування.
Судові інстанції врахували вимоги ст.ст. 3, 16 Основ
законодавства України про охорону здоров'я ( 2801-12 ) (2801-12)
(далі
Основ), де передбачено, що безпосередню охорону здоров'я
населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-
профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортній,
аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.
Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами
та організаціями з різними формами власності, які здійснюють
свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником
або уповноваженим ним органом, завданнями яких є забезпечення
різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я, шляхом
подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр
профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного
характеру, а також виконання їхніх функцій на основі професійної
діяльності медичних працівників.
Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної
реєстрації та акредитації, їх ліцензування визначається актами
законодавства України.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про курорти” ( 2026-14 ) (2026-14)
(далі
Закон) до санаторно-курортних закладів віднесено заклади охорони
здоров'я, що розташовані на територіях курортів і забезпечують
надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та
реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних
ресурсів.
Такі заклади створюються в порядку, передбаченому ст. 16 Основ
( 2801-12 ) (2801-12)
та іншими нормативно-правовими актами, і їх перелік
затверджується центральним органом виконавчої влади з охорони
здоров'я у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів
України від 11.07.01 № 805 ( 805-2001-п ) (805-2001-п)
.
В той же час попередні судові інстанції правомірно визначили, що
від оплати земельного податку звільняються спеціалізовані
санаторії України для реабілітації хворих за списком,
затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України № 289
від 01.10.98, не відповідають фактичним обставинам справи,
вимогам чинного законодавства і є помилковими.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно з п. 2.2 Статуту
основним предметом діяльності Санаторію є не тільки надання
комплексних санаторно-курортних, відновлюючих та спеціалізованих
лікувальних послуг для відпочинку хворих.
Санаторій також здійснює господарську діяльність по виконанню
ремонтно-будівельних робіт, організовує госппідрозділи
побутового обслуговування, пунктів прокату побутових приладів,
спортивної пляжного інвентарю, зовнішньоекономічну діяльність,
проведення експортно-імпортних операцій, але судовими
інстанціями не дано правової оцінки цієї діяльності та висновку,
чи вона підпадає за кодами 85.11.3 до діяльність
санаторно-курортних організацій та 85.12.0 до медичної практики,
яка є підкласами класу 85.11 - діяльність лікувальних закладів,
групи 85.1 - діяльність з охорони здоров'я людини, розділу 85 -
охорона здоров'я та соціальна допомога, - охорона здоров'я та
соціальна допомога Державного класифікатора України
"Класифікація видів економічної діяльності” ( va375202-05 ) (va375202-05)
(КВЕД), затвердженого наказом Держстандарту України від 22.10.96
№ 441.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про плату за
землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачено, що від земельного податку
звільняються: вітчизняні заклади культури, науки, освіти,
охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та
спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим
призначенням.
Вживаючи термін “заклад охорони здоров'я”, Закон України “Про
плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
не містить його спеціального
визначення для цілей цього Закону.
Проте термін “заклад охорони здоров'я” широко вживається у
законодавстві, де цей термін має самостійне значення, що дає
можливість дійти висновку щодо його змісту.
Зокрема у правовому значенні цей термін вживається в Основах,
які визначають правові, організаційні, економічні та соціальні
засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини
у цій галузі. Ст. 3 Основ ( 2801-12 ) (2801-12)
передбачено, що заклади
охорони здоров'я - це підприємства, установи та організації,
завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в
галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної
допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних
заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших
функцій на основі професійної діяльності медичних працівників. У
ст. 16 Основ ( 2801-12 ) (2801-12)
серед закладів охорони здоров'я, що
забезпечують безпосередню охорону здоров'я населення,
називаються санаторно-курортні заклади. За правилами цієї статті
заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами
та організаціями з різними формами власності, а також приватними
особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і
кваліфікованих фахівців; порядок і умови створення закладів
охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих
закладів, а також порядок ліцензування медичної та
фармацевтичної практики визначаються актами законодавства
України.
Законом України “Про курорти” ( 2026-14 ) (2026-14)
від 05.10.2000
№ 2026-111, який визначає правові, організаційні, економічні та
соціальні засади розвитку курортів в Україні передбачено, що
організація обслуговування на курортах здійснюється
санаторно-курортними закладами різних форм власності
(ч. 1 ст. 21). Відповідно до положень ст. 22 зазначеного Закону,
санаторно-курортні заклади - це заклади охорони здоров'я, що
розташовані на територіях курортів і забезпечують подання
громадянам послуг лікувального, профілактичного та
реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних
ресурсів; перелік видів санаторно-курортних закладів
затверджується центральним органом виконавчої влади з охорони
здоров'я; типове положення про санаторно-курортний заклад
затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 22 Закону України “Про курорти” ( 2026-14 ) (2026-14)
постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.01 № 805
( 805-2001-п ) (805-2001-п)
затверджено Загальне положення про
санаторно-курортний заклад. У цьому Загальному положенні
санаторно-курортний заклад визначається як заклад охорони
здоров'я, що забезпечує надання громадянам послуг лікувального,
профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням
природних лікувальних ресурсів курортів та із застосуванням
фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної
фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування (п.
1). Згідно з п. 2 вказаного Загального положення перелік видів
санаторно-курортних закладів затверджується Міністерством
охорони здоров'я України.
У період, за який пред'явлено позовні вимоги про повернення
надмірно сплаченого земельного податку, був чинним Перелік
закладів охорони здоров'я ( z0225-03 ) (z0225-03)
, затверджений наказом
Міністерства охорони здоров'я України від 22.06.95 № 114.
Пунктом 1.6 цього Переліку до закладів охорони здоров'я було
віднесено такі санаторно-курортні заклади: бальнеологічна
лікарня, грязелікарня, дитяча бальнеологічна лікарня, курортна
поліклініка, санаторій, санаторій-профілакторій, спеціалізований
санаторій, дитячий спеціалізований санаторій, санаторій для
дітей з батьками, дитячий оздоровчий центр. Нині чинний Перелік
закладів охорони здоров'я ( z0892-02 ) (z0892-02)
, затверджений наказом
Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.02 № 385, також
відносить санаторно-курортні заклади, у тому числі санаторії, до
закладів охорони здоров'я.
За таких обставин попередні судові інстанції не в повному обсязі
обґрунтували правові підстави застосування пільгового
спадкування Санаторію та дійшли висновку про правомірність
застосування положень п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про плату
за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
щодо звільнення Санаторію від земельного
податку як вітчизняного закладу охорони здоров'я.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
Вищого господарського суду України
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Ялті № 4676/9/10-0 від 15.12.03
задовольнити частково.
Рішення від 20.05.03 господарського суду Автономної Республіки
Крим та постанову від 21.07.03 Севастопольського апеляційного
господарського суду у справі №. 2-6/6174.1-2003 господарського
суду Автономної Республіки Крим скасувати, а справу направити на
новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.