ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.06.2004 Справа N 17/718 (5/421)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., - головуючого,
Плюшка І.А.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали ДП “Агентство з реконструкції
касаційної скарги заборгованості підприємств агропромислового
комплексу”
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 17.03.2004
у справі Луганської області
господарського суду
за позовом ДП “Агентство з реконструкції
заборгованості підприємств агропромислового
комплексу”
до ВАТ “Троїцьке хлібоприймальне підприємство”
про стягнення 981 366,59 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Луценко О.Ф.;
- відповідача: Кононов Д.А.;
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2002 ДАК “Хліб України” звернувся до суду з позовом про
стягнення з ВАТ “Троїцьке хлібоприймальне підприємство” 981
366,59 грн.
Рішенням господарського суду Луганської області від 10.02.2003
року позов задоволено частково в сумі 111-792,07 грн. В решті
позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського сулу від
12.05.2003 року рішення господарського суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2003
року рішення господарського суду від 10.02.2003 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.05.2003 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Рішенням господарського суду Луганської області від 03.02.2004
року поновлено строк позовної давності; стягнуто борг в сумі
981365,64 грн. та 1818,00 грн. судових витрат.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
17.03.2004 року рішення господарського суду від 03.02.2004
скасовано, прийнято нове рішенням, яким в позові відмовлено, в
зв’язку з пропуском строку позовної давності.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду
товариство подало касаційну скаргу в якій просить її скасувати,
рішення господарського суду від 03.02.2004 залишити без змін..
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що
Донецьким апеляційним господарським судом неправильно
застосовані норми матеріального та процесуального права, що
призвело до винесення незаконної постанови.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.07.1998р. ДАК
“Хліб України” та “Троїцьке хлібоприймальне підприємство” уклали
договір купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів. За умовою
цього договору позивач зобов’язався поставити відповідачу бензин
та дизпаливо. Відповідно до п. 9.1. договір діє до моменту його
остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 31.12.1998р.
10.09.1998р. ці ж самі сторони уклали договір № 25 на поставку
дизпаливо та бензину. Відповідно до п. 4.1. покупець-відповідач
зобов’язаний був оплатити товар до 01.10.1998р.
15.07.1998р. позивач за накладною № 424 відпустив відповідачу
дизпаливо та бензин на загальну суму 898347,14грн. продукція
була відпущена відповідачеві через Бороздняка м. А., який діяв
на підставі довіреності від 26.05.1998р. (а.с.24-25 т.2).
25.11.1998р. позивач відпустив відповідачу бензин та дизпаливо
на загальну суму 479002,74грн. за накладною № 2216. Продукція
була отримана Твердохлібом Л.В., який діяв на підставі
довўреностў від 01.11.1998р. (а.с.8 т.1).
Тобто факт отримання відповідачем дизпалива та бензина
підтверджується матеріалами справи.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до
умов договорів оплата отриманої продукції повинна була бути
здійснена до 31.12.1998р. (договір від 09.07.1998р.) та до
01.10.1998р. (договір від 10.09.1998р.). З урахуванням цього
строк позовної давності для стягнення заборгованості по оплаті
поставленої продукції, закінчився відповідно 31.12.2001р. та
01.10.2001р.
21.01.2003р. позивач подав до господарського суду клопотання про
поновлення строків позовної давності, в зв’язку з тим, що він
неодноразово звертався з претензіями до відповідача з проханням
погасити заборгованість, але останній не реагував на ці
звернення та не погасив заборгованість.
Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що заявлене
позивачем клопотання про поновлення строку позовної давності не
підлягає задоволенню з тих підстав, що позивач не виклав
об’єктивні обставини, які заважали йому своєчасно звернутися до
суду за захистом свого порушеного права.
Враховуючи вище викладене, судова колегія вважає, що постанова
апеляційного господарського суду відповідає нормам матеріального
і процесуального права, а доводи касаційної скарги не
спростовують висновків суду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
17.03.2004 у справі № 17/718 залишити без змін.