Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.06.2004 Справа N 5/2045-29/291
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції
судовому засіданні в м. у Галицькому районі м. Львова
Києві
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду
від 24 червня 2003 року
у справі № 23/100
за позовом Приватного підприємства "З"
до Державної податкової інспекції
у Галицькому районі м. Львова
про Визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
У судове засідання представники сторін не з'явились, повідомлені
належно про час і місце розгляду касаційної скарги
Приватним підприємством "З" у грудні 2002р. заявлений позов про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у
Галицькому районі м. Львова від 5.08.2002 № 1696/04-23-
4/30706114/21314, яким позивачеві донараховано 244622 грн. податку
на додану вартість та застосовані фінансові санкції у розмірі
61155 грн. за несплату донарахованої суми податку на додану
вартість. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача
порушень вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 та підпункту 7.7.5
пункту 7.7. статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки Підприємство правомірно віднесло
у серпні 2001 року до складу податкового кредиту 244621,98 грн. -
суми ПДВ, підтверджені податковою накладною, одержаною від ТОВ
"Є", відповідно до вимог підпункту 7.4.5 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Рішенням господарського суду Львівської області від 28 січня
2003р., ухваленим суддею, позовні вимоги про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова
від 5.08.2002 № 1696/04-23-4/30706114/21314 задоволені в повному
обсязі. Рішення суду вмотивоване приписами підпунктів 7.4.1 та
7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, з огляду на те, що позивач правомірно
відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі
податкових накладних, одержаних від ТОВ "Є". Окрім того,
господарський суд, посилаючись на положення Інструкції про порядок
застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної
податкової служби дійшов висновку про те, що в акті податкової
служби не висвітлено в повній мірі суті виявленого порушення.
Льввівський Апеляційний господарський суд постановою від 24 червня
2003 року перевірене рішення Господарського суду Львівської
області залишив без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу ДПІ
у Галицькому районі м. Львова залишив без задоволення. У постанові
апеляційного господарського суду зазначено про те, що з акта
перевірки факт недоплати позивачем податку на додану вартість
податковою службою не встановлено.
Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова,
вважає, що рішення господарського суду Львівської області від
28.01.2003 та постанова Львівського апеляційного господарського
суду від 24.06.2003 прийняті з порушенням матеріального права.
Просить Вищий господарський суд України здійснити перегляд
матеріалів справи у касаційному порядку, скасувати рішення і
постанову у справі. На думку податкової служби, судами не взято до
уваги приписи підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки
зустрічною перевіркою контрагента позивача - ТОВ "Є" не
підтверджено правомірність виписування податкової накладної,
включення її до книги обліку продажу та до податкових зобов'язань
підприємством продавцем у серпні 2001р. ДПІ, обґрунтовуючи
касаційну скаргу приписами підпункту 7.7.5 пункту 7.5 статті 7
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, наголошує на тому,
що позивач не мав підстав для віднесення до складу податкового
кредиту 244621,98 грн., за податковими накладними, виписаними ТОВ
"Є". Скаржник вважає, що господарським судом невірно застосовані
положення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки згадані
приписи не відносяться до спірних правовідносин.
Приватним підприємством "З" відзив на касаційну скаргу не
надіслано.
Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді,
перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної
інстанцій приписів матеріального і процесуального законодавства,
відзначає наступне:
Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у
Галицькому районі м. Львова від 5.08.2002 № 1696/04-23-
4/30706114/21314, позивачеві донараховано 244622 грн. податку на
додану вартість та застосовані фінансові санкції у розмірі 61155
грн. за несплату донарахованої суми податку на додану вартість за
порушення підприємством вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 та
підпункту 7.7.5 пункту 7.7. статті 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Підставою для прийняття
податкового-рішення ДПІ став акт перевірки від 25.07.2002 року
№ 3735 з якого вбачається, що ПП "З" включила до податкового
кредиту у серпні 2001р. 244621,98 грн. - суми податку на додану
вартість, сплачені ТОВ "Є. - контрагенту позивача за цивільно
правовими угодами, на підставі податкових накладних № № 304, 308,
312, 318, 321, 322, 329-3231, 335, 339-342, 345, 348, 351. Згадані
податкові накладні на суму 1467731,90 грн. в т.ч. 244621,98 грн.
ПДВ виписані ТОВ "Є".
Відповідно до пункту 3.1.1. статті 3, пунктів 7.1., 7.2. Закону
України про ПДВ об'єктом оподаткування цим податком є операції
платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній
території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за
договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ;
особа-продавець, яка зареєстрована як платник ПДВ, зобов'язана на
кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг)
нарахувати покупцю ПДВ та скласти і передати йому податкову
накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми ПДВ
до податкового кредиту. Тому, вирішуючи даний спір суди
зобов'язані були, насамперед з'ясувати чи мало право ТОВ "Є"
складати і видавати підприємству податкові накладні і, якщо мало,
то чи були вони видані у встановленому порядку.
Згідно припису підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними
деклараціями. Єдині виключення з цієї норми містяться у підпункту
7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону. Тобто доказом сплати
покупцем ПДВ при сплаті вартості товарів, робіт, послуг є видана
продавцем податкова накладна, виписана у відповідності з вимогами
пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Згідно з підпунктом 7.2.3. пункту 7.2
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова накладна складається в момент виникнення
податкового зобов'язання продавця у двох примірниках. Оригінал
податкової накладної надається покупцеві, копія залишається у
продавця товарів (робіт, послуг). У відповідності з підпунктом
7.3.1. пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення податкових зобов'язань
продавця вважається дата, що сталася раніше: або дата зарахування
коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника
податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу,
а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові
кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при
відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській
установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження
товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що
засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. Аналіз
наведених приписів залишилися поза увагою суду як першої, так і
апеляційної інстанції, однак встановлення та дослідження обставин
правомірності та порядку застосування і стягнення податковою
службою фінансових санкцій з позивача має суттєве значення для
правильного застосування норм матеріального права та вирішення
даного спору по суті.
Підпунктом 7.5.1. пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що датою виникнення
права платника податку на податковий кредит вважається дата
здійснення першої з подій: або дата списання коштів із
банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт,
послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в
разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток або
комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що
засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт,
послуг). Відповідно до п. 4 "Порядку заповнення податкової
накладної" ( z0233-97 ) (z0233-97)
, який затверджено ДПА України від 30
травня 1997року № 165А та зареєстрований Міністерством юстиції
України 23 червня 1997року за № 233/2037 (з наступними змінами)
сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій
накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з
продажу товарів (робіт, послуг) продавця у книзі обліку продажу
товарів (робіт, послуг).
Проте, судами немотивовано залишені без уваги висновки податкової
служби, викладені в акті перевірки від 25.07.2002 року № 3735 про
результати зустрічної перевірки ТОВ "Є" з питань взаємовідносин з
ПП "З", з якої вбачається відсутність первинних бухгалтерських та
податкових документів стосовно розрахунків останнього з позивачем
за період липень-грудень 2001р., подання ТОВ "Є" до податкових
органів декларації з ПДВ за серпень 2001р. з нульовими
показниками., відсутність в книзі обліку продажу товарів (робіт,
послуг) та в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг)
записів за період серпень 2001р. Судами не з'ясовані реальність
отримання віднесених до податкового кредиту операцій.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи
Господарському суду Львівської області необхідно врахувати
викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні
обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне
значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності
від встановленого, правильно визначити норми матеріального права,
що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти
обґрунтоване і законне судове рішення.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 108, 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення Господарського суду Львівської області від 28 січня 2003р.
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24
червня 2003 р. у справі № 5/2045-29/291 скасувати. Справу
скерувати для нового розгляду Господарському суду Львівської
області.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому
районі м. Львова задовольнити частково.