ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.06.2004 Справа N 38/25
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., - головуючого,
Плюшка І.А.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши Державного управління екології та
матеріали касаційної природних ресурсів в Дніпропетровській
скарги області Мінекоресурсів України
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 15.03.2004
у справі Дніпропетровської області
господарського суду
за позовом Державного управління екології та
природних ресурсів в Дніпропетровській
області Мінекоресурсів України
до ВАТ “Самарський рибгосп”
про стягнення 34 486,00 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Михайличенко В.І. – за дорученням № 3-907-3-1
від 22.06.2004;
Чернишов О.В. – за дорученням № 3-906-3-1 від
22.06.2004;
- відповідача: не з’явились;
П О С Т А Н О В И В:
У вересні 2003 року Державне управління екології та природних
ресурсів в Дніпропетровській області Мінекоресурсів України
звернулось з позовом до суду про стягнення з ВАТ “Самарський
рибгосп” збитків, в результаті заподіяння шкоди навколишньому
природному середовищу у сумі 34 486,00 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
20.11.2003 року в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 15.03.2004 рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями позивач подав касаційну
скаргу в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове
рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що судами
неправильно застосовані норми матеріального та процесуального
права, що призвело до прийняття незаконних рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України “Про охорону навколишнього
природного середовища” ( 1264-12 ) (1264-12)
і ч. 9 ст. 44, ст.ст. 48, 49
Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
спеціальне використання
водних ресурсів, зокрема поверхневих вод водних об'єктів,
здійснюється за наявності дозволу і своєчасної сплати зборів за
спеціальне водокористування та інших зборів відповідно до
законодавства. Пунктом 9 Порядку справляння збору за спеціальне
використання водних ресурсів та збору за користування водами для
потреб гідроенергетики і водного транспорту (затв. постановою
Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 р. № 1494 )
передбачено, що на спеціальне використання водних ресурсів
встановлюються ліміти, які визначаються у дозволах на поставку
води.
Відповідно до ст.ст. 40 і 41 Закону України “Про охорону
навколишнього природного середовища” ( 1264-12 ) (1264-12)
і ст. 29
Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
використання природних
ресурсів громадянами, підприємствами, установами та
організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових
екологічних вимог шляхом застосування економічних заходів
забезпечення охорони навколишнього природного середовища, які
передбачають, зокрема, встановлення лімітів використання
природних ресурсів, встановлення нормативів збору і розмірів
зборів за використання природних ресурсів, відшкодування в
установленому порядку збитків, заподіяних водним об'єктам у разі
порушення вимог законодавства.
Статтею 30 Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
зазначено, що
збір за спеціальне водокористування справляється з метою
стимулювання раціонального використання і охорони вод та
відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води
водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин. Розмір
збору за використання води визначається на основі нормативів
збору, фактичних обсягів використання води та встановлених
лўмўтўв використання води.
Відповідно до ст. 43 вищевказаного Закону ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
збір за
спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на
основі нормативів зборів і лімітів їх використання, нормативи
збору за використання природних ресурсів, а також порядок його
стягнення, ліміти використання природних ресурсів
загальнодержавного значення встановлюються в порядку, що
визначається Кабінетом Міністрів України.
Самовільним є використання природних ресурсів без відповідного
дозволу. Відповідно до ст. ст. 68, 69 Закону України “Про
охорону навколишнього природного середовища” ( 1264-12 ) (1264-12)
,
ст. 111 Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
заподіяні державі
внаслідок такого використання збитки підлягають відшкодуванню
незалежно від сплати збору за спеціальне використання природних
ресурсів.
Розмір заподіяних збитків визначається на підставі Методики
розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі
внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне
використання водних ресурсів ( z0162-95 ) (z0162-95)
(затв. наказом
Міністерства охорони навколишнього природного середовища та
ядерної безпеки України від 18.05.1995 р. № 37, зареєстр. в
Міністерстві юстиції України 01.06.1995 р. за № 162/698).
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до
невірного висновку про те, що сплата Відповідачем збору за
спеціальне використання водних ресурсів протягом 1999 – 2001 рр.
компенсує в повному обсязі збитки, заподіяні державі при
здійсненні ВАТ “Самарський рибгосп” спеціального
водокористування без відповідного дозволу, та звільняє
Відповідача від встановленої законом відповідальності. Більш
того, як встановлено судами, здійсненний у 1999 році
Відповідачем забір води без дозволу на спеціальне
водокористування становив 2 000 000 мі, тоді як згідно з
дозволом на спеціальне водокористування від 03.07.2003 р. ліміт
використання води Відповідачем встановлено на рівні 600 000 мі.
Господарським судом Дніпропетровської області та
Дніпропетровським апеляційним господарським судом зроблено
невірні висновки, що розмір сплаченого позивачем збору перевищує
пред’явлену до стягнення позивачем суму збитків, які
розраховуються за тими ж принципами на основі нормативів збору і
фактичних обсягів використаної води, тобто компенсує їх в
повному обсязі. Зазначене суперечить пункту 6.5 Інструкції про
порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання
водних ресурсів та збору за користування водами для потреб
гідроенергетики і водного транспорту (затв. наказом Міністерства
фінансів України, Державної податкової адміністрації України,
Міністерства економіки України, Міністерства охорони
навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України
від 01.10.1999 р. № 231/539/118/219, зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 19.10.1999 р. за № 711/4004) у разі
перевищення водокористувачами встановленого ліміту використання
водних ресурсів збір за спеціальне використання водних ресурсів
обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі, виходячи з
обсягів використаної води понад ліміт, нормативів збору та
коефіцієнтів.
Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на
незастосування Позивачем заходів по припиненню діяльності
Відповідача по самовільному використанню водного об’єкту (з 1999
по 2001 р.) як на підставу для звільнення ВАТ “Самарський
рибгосп” від відшкодування збитків та на доказ відсутності вини
у Відповідача при вчиненні ним даного правопорушення не
відповідає вимогам ст. 69 Закону України “Про охорону
навколишнього природного середовища” ( 1264-12 ) (1264-12)
, ст. 111
Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
, ст. 440 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки, по-перше, факт порушення ВАТ
“Самарський рибгосп” водного законодавства було виявлено
Відповідачем лише 29.09.2002 р. (що зафіксовано в Акті перевірки
вимог природоохоронного законодавства України від 29.09.2002
р.), по-друге, неприйняття Позивачем рішення про обмеження чи
тимчасову заборону (зупинення) діяльності не є умовою, яка
виключає вину та відповідальність Відповідача за самовільне
спеціальне водовикористання без відповідного дозволу.
Факту звернення Відповідача за отриманням дозволу на спеціальне
водокористування та неправомірного ухилення Позивача від його
видачі, щоб звільняло ВАТ “Самарський рибгосп” від
відповідальності, судами не встановлено.
Враховуючи вище викладене, судова колегія Вищого господарського
суду України вважає, що рішення господарського суду
Дніпропетровської області та постанова Дніпропетровського
апеляційного господарського суду з даної справи підлягають
скасуванню, а позовні вимоги задоволенню в повному об‘ємі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 15.03. 2003 та рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 20.11.2003 у справі № 38/25 скасувати.
Позов задовольнити.
Стягнути з ВАТ “Самарський рибгосп” (Дніпропетровський р-н, с.
Олександрівка, р/р 26001000546001 ДФ АО Індекс – Банк
м. Новомосковськ Дніпропетровської області, МФО 307015, код ЗКПО
24999571) на користь Державного управління екології та природних
ресурсів в Дніпропетровській області Мінекоресурсів України
(49010, м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 69, реквізити:
одержувач: відділення Держказначейства, с. Олександрівка, банк
УВДК м. Дніпропетровськ МФО 805012 код ЗКПО 24237480) 34 486,00
грн. збитків, в результаті заподіяння шкоди навколишньому
природному середовищу.
Стягнути з ВАТ “Самарський рибгосп” в доход Державного бюджету
України 344,86 грн. витрат по сплаті держмита.
Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати
наказ відповідно до вимог ст. 122 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.