ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.06.2004 Справа N 33/719
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: Добролюбової Т.В.,
суддів: Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши
касаційні скарги Державної податкової адміністрації
України та Товариства з обмеженою
відповідальністю “Промислова група
“Рей+”
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від
15.03.2004р.
зі справи № 33/719 господарського суду
м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Промислова група
“Рей+”, м. Київ
до Державної податкової адміністрації
України
третя особа, яка не заявляє Державна податкова інспекція у
самостійних вимог на Дніпровському районі м. Києва
предмет спору на стороні
відповідача
про визнання недійсним рішення
за участю представників сторін:
від позивача: Лазаренко А.В. (довіреність від
08.01.04№ 1)
від відповідача: ДПА: Саввін С.С. (довіреність від
03.06.04 № 10-2116/1447)
ДПІ: Платков О.О. (довіреність від
08.01.04 № 419/10)
Відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
учасники судового процесу належним чином
повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого
господарського суду України від 17.05.04 р., надіслана 20.05.04
р.).
В С Т А Н О В И В:
За результатами позапланової документальної перевірки дотримання
вимог податкового законодавства ТОВ “Промислова група Рей+” за
період липень-вересень 2001 р. Державною податковою
адміністрацією у м. Києві 27.02.2003 р. складено акт
№ 31/20/26-20/2/21605517. Перевіркою виявлені:
- порушення п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, що призвело
до заниження податку на прибуток за ІІІ кв. 2001р. на суму 12
316,25 грн.
- порушення п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що призвело до заниження
податку на додану вартість за липень 2001 р. у сумі 8 210,83
грн.
Висновки ДПА у м. Києві щодо неправомірного віднесення
товариством до податкового кредиту у липні 2001 р. суми 8 210,83
грн. та до складу валових витрат за ІІІ кв. 2001 р. вартості
придбаних від ПП “Віа-Контур” продуктів харчування ґрунтуються
на тому, що рішенням Шевченківського райсуду м Києва від
25.09.2002 р. визнані недійсними: державна реєстрація ПП
“Віа-Контур” від дати реєстрації (тобто від 06.04.2001р),
реєстрація підприємства як платника податку на додану вартість,
його первинні бухгалтерські документи.
На підставі акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва
оформлені податкові повідомлення-рішення від 03.03.2003 р.
№ 164-26-9/21605517-2381, № 165-26-9/21605517-2382 якими
товариству визначені:
- податкові зобов’язання з податку на прибуток у сумі 12 316,25
грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція у сумі 3 079,06
грн.;
- податкові зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 8
210,83грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція у сумі 2
052,71 грн.
Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржені товариством в
адміністративному порядку:
- до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, за результатами
розгляду скарги інспекцією прийнято рішення від 20.03.2003 р.
№ 944/10/26-9/20 про залишення скарги без задоволення;
- до ДПА м. Києва, за результатами розгляду скарги прийнято
рішення від 21.05.2003 р. № 1432/10/25-014 про залишення
податкових повідомлень-рішень без змін;
- до ДПА України, за результатами розгляду скарги податковою
адміністрацією прийнято рішення від 23.07.2003 р.
№ 6440/6/25-1215, яким скарга товариства залишена без
задоволення, податкові повідомлення – рішення без змін.
Вказане рішення Державної податкової адміністрації України
позивач просить визнати недійсним в судовому порядку.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.11.2003 р. до участі
у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет
спору на стороні відповідача залучено ДПІ у Дніпровському районі
м. Києва (а.с. 53).
Рішенням господарського суду м. Києва від 08.12.2003 р. (суддя
Лосєв А.М.) позов задоволено частково, визнано недійсним рішення
Державної податкової адміністрації України від 23.07.2003 р. в
частині залишення без змін податкового повідомлення-рішення від
03.03.2003 р. № 164-26-9/21605517-2381, в іншій частині в позові
відмовлено. Задовольняючи позов господарський суд виходив із
того, що позивачем правомірно віднесені до складу валових витрат
витрати з придбання товарів, які підтверджені відповідними
платіжними документами про перерахування ПП “Віа-Контур” в
якості оплати за продукти харчування за договором від 01.07.2001
р. № 14/2 в сумі 49 265,00 грн., як-то передбачено п. 5.3.9.
п. 5.3. ст. 5 та п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств. Відмову у задоволенні позову
господарський суд обґрунтував тим, що у ПП “Віа-Контур” були
відсутні правові підстави для нараховування податку на додану
вартість та складання податкових накладних, оскільки рішенням
райсуду свідоцтво про реєстрацію ПП “Віа-Контур” в якості
платника податку на додану вартість визнано недійсним від дати
внесення до реєстру платників податку.
За апеляційними скаргами товариства та Державної податкової
адміністрації України вказане рішення переглянуто в апеляційному
порядку і постановою Київського апеляційного господарського суду
від 15.03.2004 р. (судді Муравйов О.В. – головуючий, Коваленко
В.М., Вербицька О.В.) залишено без змін з тих же підстав.
В поданій касаційній скарзі Державна податкова адміністрація
України просить скасувати постанову в частині залишення без змін
рішення господарського суду щодо задоволення позовних вимог та
змінити резолютивну частину постанови, виклавши її в наступній
редакції “в задоволенні позову відмовити”.
Скарга мотивована тим, що судом неправильно застосовані до даних
правовўдносин приписи п. 5.2.1. п. 5.2., п. 5.3.9. п. 5.3.
ст. 5, п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, взагалі не
застосовані ст. ст. 1, 9 Закону України “Про бухгалтерський
облік та фінансову звітність в Україні” ( 996-14 ) (996-14)
, п. 4, 8, 13
розділу І, розділу ІІІ Інструкції про безготівкові розрахунки в
національній валюті ( v0572323-01 ) (v0572323-01)
.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ “Промислова група
“Рей+” звернулось до Вищого Господарського Суду України із
касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову, визнати
рішення Державної податкової адміністрації України від
23.07.2003 р. недійсним в повному обсязі, “зобов’язати Державну
податкову адміністрацію України відмінити податкові
повідомлення-рішення від 03.03.2003р.”. При цьому скаржник
посилається на неправильне застосування господарським судом
п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду, розглянувши матеріали
справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального
і процесуального права, обговоривши доводи касаційних скарг,
дійшла висновку про наявність правових підстав для їх часткового
задоволення, виходячи з наступного:
Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд розглядає заяви про
визнання недійсними тільки обов’язкових для виконання рішень
(актів) державних та інших органів.
Акт державного чи іншого органу – це юридична форма рішень цих
органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні
правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших
суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів
цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його
вимогам законодавства та визначеній законом компетенції органу,
який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним
є порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та
охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації –
позивача у справі.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем
оскаржується рішення Державної податкової адміністрації України
від 23.07.2003 р., яке прийняте відповідно до п. 5.2.2 ст. 5
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ за результатами
адміністративного оскарження товариством податкового
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Дніпровському районі м. Києва від 03.03.2003 р.
№ 164-26-9/21605517-2381.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернув уваги на
те, що зазначене рішення Державної податкової адміністрації
України від 23.07.2003 р. в даному випадку не має обов’язкової
сили і не породжує певних правових наслідків для позивача.
Крім того, судова колегія зазначає наступне.
Згідно з Положенням про порядок подання та розгляду скарг
платників податків органами державної податкової служби
( z0176-98 ) (z0176-98)
, затвердженим наказом ДПА України від 02.03.2001р.
№ 93 (зар. в Мінюсті України 15.03.2001р. № 238/5429), Державна
податкова адміністрація при розгляді скарги (заяви) платника
податку перевіряє законність та обгрунтованість рішення
(податкового повідомлення), що оскаржується.
Господарюючі суб’єкти (юридичні особи) у разі незгоди з
рішеннями податкових органів вправі на власний вибір вирішувати
питання про оскарження цих рішень в адміністративному порядку (в
порядку підпорядкованості) або про захист своїх майнових
інтересів шляхом звернення до господарського суду. В останньому
випадку попереднє звернення зі скаргою до відповідного органу не
є обов’язковим. Якщо податковий орган, до якого оскаржено
рішення податкової інспекції, відмовив у задоволенні скарги,
заінтересована особа не позбавлена права звернутися з позовом до
податкової інспекції, яка прийняла оскаржуване рішення в
господарський суд за місцем її знаходження.
Ухваленим рішенням господарського суду, залишеним без змін
постановою апеляційної інстанції, по суті не захищені права
позивача.
Окремо, судова колегія зауважує на тому, що інспекція, яка
безпосередньо прийняла акт ненормативного характеру не є
відповідачем у справі, а лише залучена судом до участі у справі
як третя особа на стороні відповідача.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності до
норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих
правовідносин.
За таких обставин та враховуючи передбачені процесуальним
законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не
дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази, прийняті зі справи судові акти
підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати
вищезазначене, всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх
сукупності та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.03.2004р. зі справи № 33/719 та рішення господарського суду
м. Києва від 08.12.2003р. – скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.
Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України –
задовольнити частково.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Промислова група “Рей+” – задовольнити частково.