ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2004                              Справа N 31/600-03-10108

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                      Кочерової Н.О., - головуючого,

                      Плюшка І.А.,

                      Черкащенка М.М.,

розглянувши матеріали Одеського   обласного   відділення    Фонду

касаційної скарги     соціального захисту інвалідів

на рішення            господарського суду Одеської області від  

                      20.01.2004

у справі              Одеської області

господарського суду

за позовом            Заступника  прокурора  Одеської  області  в

                      інтересах   держави   в   особі   Одеського

                      обласного   відділення  Фонду   соціального

                      захисту інвалідів

до                    ПСП “Визирка”

про   стягнення 5827,18 грн.

                 за участю представників сторін:

від позивача: Окунєв І.С.,

від відповідача: не з'явився

                       В С Т А Н О В И В:

У  листопаді  2003 року Заступник прокурора Одеської  області  в

інтересах  держави в особі Одеського обласного відділення  Фонду

соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду з

позовом про стягнення з ПСП “Визирка” 5827,18 грн.

Рішенням  господарського суду Одеської області від 20.01.2004  в

позові відмовлено.

Не  погоджуючись  з  судовим рішенням  позивач  подав  касаційну

скаргу  в  якій просить дане рішення скасувати та ухвалити  нове

рішення, яким позов задовольнити.

В  обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що судом

неправильно  застосовані норми матеріального права, що  призвело

до прийняття незаконного рішення.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 24.06.2004 року.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи

касаційної  скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин  справи

та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування

норм  матеріального та процесуального права вважає, що касаційна

скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом  попередньої інстанції встановлено, що відповідно до Звіту

про зайнятість інвалідів за 2002 рік на підприємстві відповідача

працювали 2 інваліда замість 4.

Відповідно  до  ст.  19  Закону України “Про  основи  соціальної

захищеності  інвалідів в Україні” ( 875-12  ) (875-12)
          (у  редакції  від

05.07.2001   р.)   для   підприємств  (об'єднань),   установ   і

організацій  незалежно  від  форми  власності  і  господарювання

встановлюється   норматив   робочих   місць   для   забезпечення

працевлаштування  інвалідів  у розмірі  чотирьох  відсотків  від

загальної  чисельності працюючих, а якщо працює  від  15  до  25

чоловік - у кількості одного робочого місця.

Статтею  20  Закону  ( 875-12 ) (875-12)
         передбачено,  що  підприємства,

установи,  організації, де кількість працюючих інвалідів  менша,

ніж   установлено  нормативом,  передбаченим   ч.   1   ст.   19

вищенаведеного Закону, щороку сплачують відповідним  відділенням

Фонду  України  соціального захисту інвалідів  штрафні  санкції,

сума  яких  визначається у розмірі середньої  річної  заробітної

плати на відповідному підприємстві.

Відповідно  до  ст.  18  наведеного  вище  закону  ( 875-12   ) (875-12)
        

працевлаштування  інвалідів здійснюється  органами  Міністерства

праці   України,  Міністерства  соціального  захисту   населення

України,   місцевими  Радами  народних  депутатів,  громадськими

організаціями інвалідів.

Аналогічний обов’язок встановлений в п. 10 Положення “Про робоче

місце   інваліда  і  про  порядок  працевлаштування   інвалідів”

( 314-95-п  ) (314-95-п)
        ,  затвердженого  постановою  Кабінету  Міністрів

України від 03.05.1995 р. № 314. Так, працевлаштування інвалідів

здійснюється    державною    службою    зайнятості,     органами

Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими

організаціями  інвалідів з урахуванням побажань, стану  здоров'я

інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно  до

висновків МСЕК.

Таким   чином,   вищевикладене  свідчить  про   те,   що   чинне

законодавство України покладає на вищезазначені органи обов’язок

по  працевлаштуванню  інвалідів за  умови  інформування  їх  про

вільні робочі місця та вакантні посади на підприємстві.

Суд  попередньої  інстанції  дійшов  вірного  висновку,  що   не

виконання органами переліченими в ст. 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
         своїх

обов'язків щодо працевлаштування інвалідів, а також не звернення

безпосередньо   інвалідів   на  підприємство   відповідача   для

працевлаштування  у 2002 році, виключає штрафну відповідальність

відповідача за відсутністю вини.

З врахуванням наведеного колегія суддів вважає, що відповідно до

вимог Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12  ) (1798-12)
        

рішення місцевого господарського суду ґрунтується на всебічному,

повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають

суттєве   значення   для  вирішення  спору,  відповідає   нормам

матеріального  та  процесуального  права,  а  доводи  касаційної

скарги не спростовують висновків суду.

На  підставі  викладеного та керуючись  статтями  111-5,  111-7,

111-8,   111-9,  111-11  Господарського  процесуального  кодексу

України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення  господарського суду Одеської області від  20.01.2004  у

справі № 31/600-03-10108 залишити без змін.