ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.06.2004 Справа N 31/56-04
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Дерепи В.І.,
суддів Стратієнко Л.В., Чабана В.В.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу "XXX"
на ухвалу господарського суду Одеської області
від 12.01.2004 року та постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 18.03.
2004 року
у справі № 31/56-04
за позовом "XXX"
до товариства з обмеженою відповідальністю
"YYY"
третя особа "ZZZ"
про стягнення 51 787,50 дол. США та 2 075,06 євро
за участю представників сторін:
від позивача А.А.А.
відповідача Б.Б.Б.
третьої особи не з'явився
ВСТАНОВИВ:
"XXX" звернулась до господарського суду Одеської області з позовом
до товариства з обмеженою відповідальністю "YYY" про стягнення
51 787,50 дол. США та 2 075,06 євро.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 12 січня 2004
року (суддя В.Лєсогоров), залишеною без змін постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 18 березня 2004 року (судді
О.Журавльов, В.Тофан, Ю.Коваль) позовну заяву повернуто без
розгляду на підставі пунктів 2, 3, 10 статті 63 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у зв'язку з тим, що в
позовній заяві в порушення вимог статей 3, 54, 123 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, статті 21 Закону
України "Про мови в Українській РСР" ( 8312-11 ) (8312-11)
та статті 10
Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (3018-14)
позивач виклав
свою та третьої особи назву, адресу та банківські реквізити
іноземною мовою; прибутковий касовий ордер від 31.12.2003 року
сплачений фізичною особою і з нього не вбачається, що оплата
здійснена позивачем; позивач визначив ціну позову лише в іноземній
валюті без зазначення еквіваленту в гривнях України.
В касаційній скарзі "XXX", не погоджуючись з прийнятими по справі
судовими актами, просить їх скасувати, посилаючись на неправильне
застосування судами норм процесуального права, зокрема, статей 55,
63 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи і
доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування
господарським судом Одеської області та Одеським апеляційним
господарським судом норм процесуального права у вирішенні даного
спору, і з урахуванням меж перегляду справи в касаційній
інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
іноземні підприємства і організації мають
право звертатися до господарських судів за захистом своїх
порушених або оспорюваних прав і мають при цьому процесуальні
права і обов'язки нарівні з підприємствами і організаціями
України. Отже на іноземні підприємства і організації
розповсюджуються загальні правила процесуального законодавства, в
тому числі і щодо вимог, які ставляться до оформлення позовів та
доказів-документів, які додаються до них.
В силу статті 86 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, якщо господарський спір не вирішується по суті, у
тому числі з підстав повернення позовної заяви без розгляду,
господарський суд виносить ухвалу, яка має містити, зокрема,
мотиви її винесення з посиланням на законодавство.
З тексту ухвали господарського суду Одеської області від 12 січня
2004 року вбачається, що суд повернув позовну заяву без розгляду у
зв'язку з тим, що в позовній заяві в порушення вимог статей 3, 54,
123 Господарського процесуального кодексу України, статті 21
Закону України "Про мови в Українській РСР" ( 8312-11 ) (8312-11)
та статті
10 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (3018-14)
позивач
виклав свою та третьої особи назву, адресу та банківські реквізити
іноземною мовою.
Норми чинного процесуального законодавства, зокрема, статті 3, 54
та 123 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не містять обов'язку іноземних підприємств і організацій щодо
викладення тексту позовної заяви, в тому числі назви, адреси та
банківських реквізитів позивача та третьої особи, виключно
українською мовою.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про мови в Українській
РСР" ( 8312-11 ) (8312-11)
провадження у справах з участю сторін, які
знаходяться на території України, здійснюється українською мовою.
Під провадженням в контексті зазначеної статті розуміється
встановлені нормами господарського процесуального права порушення
провадження у справі (порядок, послідовність підготовки справи до
розгляду тощо), розгляд і вирішення справ, їх перегляд в
апеляційному і касаційному порядку та за нововиявленими
обставинами, тобто сукупність дій суду по вирішенню господарських
спорів, які ведуться українською мовою.
При цьому, стаття 63 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
містить вичерпний перелік підстав для повернення
позовної заяви без розгляду, серед яких відсутнє зазначення назви,
адреси та банківських реквізитів підприємства іноземною мовою.
Отже зазначення позивачем назви, адреси та банківські реквізитів
літерами реєстрації у відповідному державному реєстрі Швейцарії не
суперечить процесуальному законодавству та не ускладнює як ведення
судового розгляду справи, так і виконання судового рішення.
Тому господарський суд Одеської області здійснюючи свої
повноваження, як зазначено в частині другій статті 19 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та частині першій статті 1 Закону України
"Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (3018-14)
, виключно на підставах, у
межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами,
не мав права повернути позовну заяву без розгляду на підставі
пункту другого частини першої статті 63 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження сплати
державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу подав суду приходні касові ордери від 30 та 31
грудня 2003 року, сплачені представником позивача А.А.А. Проте
місцевий господарський суд визнав ці докази неналежними, оскільки
державне мито сплачено за позивача фізичною особою та в
національній валюті України, тоді як при визначенні позову в
іноземній валюті ціна позову визначається в іноземній валюті та у
гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним
банком України на день подання позову, і дана обставина робить
неможливим перевірити правильність нарахування та сплати
державного мита.
Наведені підстави для повернення позовної заяви без розгляду,
зазначені в ухвалі господарського суду Одеської області від 12
січня 2004 року, свідчать не про неправильність сплати державного
мита у встановленому порядку і розмірі, а про неправильне
визначення ціни позову, яка в силу частини третьої статті 55
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
може
бути визначена суддею за умови неправильного її зазначення
позивачем.
Крім того, колегія суддів вважає, що якщо державне мито сплачено
за позивача іншою особою, в тому числі фізичною, господарський суд
приймає позовну заяву до розгляду, оскільки мито фактично надійшло
до Державного бюджету, а тому у господарського суду Одеської
області були відсутні підстави для повернення позовної заяви на
підставі пунктів 3 та 10 частини першої статті 63 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
з мотиву сплати
державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу неналежною особою.
За змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
доказами у справі є будь-які фактичні дані, на
підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює
наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і
заперечення сторін. Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими
доказами та поясненнями представників сторін. В необхідних
випадках на вимогу судді пояснення представників сторін мають бути
викладені письмово.
Якщо подані сторонами докази є недостатніми, в тому числі у
зв'язку з необхідністю нотаріального засвідчення перекладу доданих
до позовної заяви матеріалів, суд зобов'язаний був витребувати від
позивача ці документи і матеріали, необхідні для вирішення спору,
про що зазначити в ухвалі про порушення провадження у справі.
В силу статті 34 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд приймає тільки ті докази, які мають
значення для справи. Обставини справи, які повинні бути
підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватися іншими засобами доказування, тобто суд при оцінці
доказів вирішує питання про їх належність і допустимість.
Допустимість доказів означає, що суд обмежений законодавством при
виборі засобів доказування. Інститут допустимості доказів
застосовується у випадках, коли законодавством встановлені певні
вимоги щодо оформлення правовідносин або тих чи інших дій.
Задля підтвердження існування позивача у справі - "XXX" -
іноземного суб'єкта господарської діяльності господарський суд
Одеської області мав в ухвалі про порушення провадження у справі
витребувати статут, установчий договір, витяг із торгівельного,
банківського або судового реєстру, свідоцтво про реєстрацію
суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності тощо, легалізованих в
установленому порядку.
За змістом частини другої статті 111-13 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна скарга на
ухвалу місцевого господарського суду розглядається у порядку,
передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого
господарського суду, постанови апеляційного господарського суду, і
підставами для скасування ухвали місцевого суду в силу статті
111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм
процесуального права при її прийнятті.
Вищий господарський суд України не має достатніх законних підстав
для відмови в задоволенні касаційної скарги з мотивів статті 63
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки це суперечить положенням статті 125 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
і статті 38 Закону України "Про судоустрій України"
( 3018-14 ) (3018-14)
в частині визначення статусу Вищого господарського
суду України та статті 2 "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (3018-14)
щодо
його завдання здійснювати правосуддя на засадах верховенства права
та забезпечувати захист гарантованих Конституцією України та
законами прав і законних інтересів юридичних осіб.
Отже, в даному випадку господарським судом Одеської області та
Одеським апеляційним господарським судом всупереч вимогам статей
4-3, 32, 38 та 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
не виконано обов'язку щодо створення сторонам
необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, не
виконано встановлених процесуальним законодавством процедур для
розгляду справи та не надано належної оцінки всім доказам в їх
сукупності.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-13 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу "XXX" задовольнити.
Ухвалу господарського суду Одеської області від 12 січня 2004 року
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18
березня 2004 року у справі № 31/56-04 скасувати, а справу передати
для розгляду до господарського суду Одеської області.
Головуючий, суддя В.І. Дерепа
Суддя Л.В. Стратієнко
Суддя В.В. Чабан