ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.06.2004 Справа N A-27/241-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової
судовому засіданні касаційну інспекції
скаргу у Комінтернівському районі
м. Харкова
на рішення від 20.06.2003 року
у справі № 27
господарського суду Харківської області
за позовом ТОВ "Я"
до 1.ДПІ у Комінтернівському
районі м. Харкова
2.ВДК у Комінтернівському
районі м. Харкова
про визнання недійсним
розпоряджень та стягнення
суми бюджетної
заборгованості у розмірі
456936,00 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача не з'явились
від відповідача присутні
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.06.2003
року по справі № 27 позов задоволено частково; визнано недійсним
розпорядження ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова про
внесення змін у визначену платником податку суму ПДВ за
результатами перевірки податкової декларації за січень 2002 року
про зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 211999,50
грн. № 46/23-204 від 30.04.2002 року; визнано недійсним
розпорядження ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова про
внесення змін у визначену платником суму ПДВ за результатами
перевірки податкової декларації за лютий 2002 року про зменшення
суми бюджетного відшкодування у розмірі 244902,66 грн. № 47/23-204
від 30.04.2002 року; в решті позовних вимог провадження по справі
припинено; стягнуто на користь позивача з відповідача-1 85 грн.
держмита та 118,0 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати ухвалене по
справі рішення, посилаючись на порушення норм процесуального і
матеріального права, а саме: ст. 1 Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, п. 1.8 ст. 1 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
п. 1 ст. 23 Закону
України "Про підприємства" ( 887-12 ) (887-12)
, п. 1.32 ст. 1 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
,
ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Позивач відзиву на касаційну скаргу відповідача-1 не надіслав.
Позивач та відповідач-2 не скористалися наданим процесуальним
правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників
відповідача-1, які підтримали викладені в ній доводи, перевіривши
повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної
оцінки в рішенні апеляційного господарського суду, колегія суддів
Вищого господарського суду України приходить до висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачем було сформовано податковий кредит
на підставі п. 7.4 ст. 7, ст. 5, ст. 11 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та надано до ДПІ
декларації по ПДВ з визначенням суми до відшкодування на протязі
3-х звітних періодів - 100% перерахування на розрахунковий
рахунок: за січень 2002 року у розмірі 212000 грн., за лютий 2002
року - 244936 грн.
Для перевірки правильності обчислення та своєчасності сплати до
бюджету сум ПДВ за вказаний період відповідачем-1 проведена
перевірка, про що складено акт № 239/23-204 від 23.04.2002 року. З
посиланням на п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
відповідач-1 зазначає, що згідно
бухгалтерського обліку підприємства, розрахунки за отриману
продукцію позивач не проводив та у нього рахується кредиторська
заборгованість, тому немає надмірно сплачених сум ПДВ. Сума
від'ємного значення по ПДВ виникла за рахунок заниження об'єкту
оподаткування у зв'язку з безпідставною реалізацією товару значно
нижче ціни придбання, внаслідок чого виникли збитки без наявності
фондів для їх погашення, що суперечить ст. 1 Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, яка визначає, що метою
діяльності товариства є отримання прибутку.
Також в акті перевірки зазначено, що позивач допустив порушення
вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 9 "Запаси".
Метод оцінки за цінами продажу базується на застосуванні
підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту націнки
товарів, а позивач не є підприємством роздрібної торгівлі, а також
не реалізовував товар з уцінкою. У зв'язку з тим, що позивач не
застосував жодного з цих методів, а здійснив безпідставне
заниження ціни товару, ці дії призвели до заниження об'єкту
оподаткування і виникнення від'ємного значення ПДВ.
Уцінка ТМЦ згідно Положення про порядок уцінки і реалізації
продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку,
продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових ТМЦ на
підприємстві не здійснювалась.
З посиланням на п. 24, п. 27 Стандарту № 9, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
відповідач зазначив про неправомірність включення позивачем до
складу податкового кредиту 456902,16 грн., та встановив заниження
ПДВ за січень 2002 року у розмірі 211999,5 грн., лютий 244902,66
грн. і зменшив ПДВ, який задекларовано до відшкодування за вказані
періоди, на ці суми.
На підставі вказаного акту перевірки 30.04.2002 року начальником
ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова прийняті розпорядження
111№ 46/23-204 від 30.04.2002 року про внесення змін у визначену
платником податку суму ПДВ за результатами перевірки податкової
декларації за січень 2002 року, яким зменшено суму бюджетного
відшкодування у розмірі 211999,50 грн. та розпорядження
№ 47/23-204 від 30.04.2002 року про внесення змін у визначену
платником суму ПДВ за результатами перевірки податкової декларації
за лютий 2002 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на
244902,66 грн.
З січня по лютий 2002 року позивач здійснював операції, які
підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та операції, які звільнені
від оподаткування згідно пп. 5.1.7 п. 5.1 ст. 5 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Від'ємне значення ПДВ виникло у зв'язку з перевищенням суми
податкового кредиту над сумою податкових зобов'язань при закупівлі
ТМЦ та продажем нижче ціни придбання на території України.
За перевірений період позивач здійснював господарські операції, що
підтверджуються первинними документами, перелік яких викладено в
акті перевірки, та які залучені до матеріалів справи, у зв'язку з
чим включив до складу податкового кредиту 1741007,0 грн. та до
складу податкових зобов'язань 1284073,0 cpm., а також надав
декларації по ПДВ за січень-лютий 2002 року.
Позивачем проведені розрахунки з продавцями за товари, поставлені
йому в період січень-лютий 2002 року, що підтверджується копіями
платіжних доручень, які надані позивачем до матеріалів справи.
З приводу встановленого місцевим господарським судом колегія
суддів відзначає таке.
Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд,
зазначив, що судами не взято до уваги те, що відповідно до п. 1.8
ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
бюджетне відшкодування - це сума податку, що
підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з
надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом. При
цьому, він зосередив увагу на тому, що позивач по справі в один і
той же день або з розривом в один день протягом січнялютого 2002
року купував товарно-матеріальні цінності (продукти харчування),
без фактичної оплати їх вартості, та продавав їх за значно нижчими
цінами, що призвело до виникнення від'ємного значення об'єкту
оподаткування. Оплата проданих товарів покупцями також не
проводилась. Сума ПДВ продавцям при придбанні товару позивачем не
сплачена, як і вартість товарів, отже, не було факту надмірної
сплати податку, а тому не існувало бюджетної заборгованості перед
позивачем, і у останнього відсутнє право вимагати бюджетного
відшкодування.
Суд, зазначивши в рішенні обставину щодо проведення позивачем
розрахунків з продавцями за товари, послався на копії платіжних
доручень, які маються в матеріалах справи. Однак, ним в порушення
п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не зазначено доказів, в
розумінні ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, на підставі яких він
встановив дану обставину, а саме не конкретизовано первинних
бухгалтерських документів, які засвідчують здійснення
господарських операцій придбання та подальшого продажу товарів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявні
платіжні доручення, які не в повній мірі засвідчують оплату
позивачем продавцю придбаних товарів (а.с. 56-75), та акти
приймання передачі векселів за отримані товари (а.с. 49,50,53,76).
Колегія суддів звертає увагу на те, що суду слід було встановити
факт проведення оплати по переданих векселях, оскільки відповідно
до приписів ч. 3 п. 4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
векселі отримані, але не оплачені
платником податку, або видані, але не оплачені платником податку,
не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту
такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких
такі векселі використовуються.
Також Верховний суд в постанові давав вказівку суду при новому
розгляді справи встановити чи мала місце фактична поставка товарів
за укладеними договорами, що було б підставою для видачі
податкових накладних, відповідно до абзацу 4 підпункту 7.2.3
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
і,
що судом, в порушення ч. 1 ст. 111-20 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не
виконано.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
господарським судом доказів повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності.
Колегія звертає увагу на те, що за змістом пункту 5.1 ст. 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума
будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності, а відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5
цього ж Закону ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
не належать до складу валових витрат
будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими,
платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і
зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Таким чином, за змістом наведених норм необхідною умовою для
віднесення витрат до валових, є використання придбаних за рахунок
цих витрат товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності
платника. Крім того, зазначені витрати відповідно до вимог закону
мають бути підтверджені відповідними документами ведення і
зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік
та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
податкова звітність
ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Первинний документ - це документ, що містить зведення про
господарську операцію і підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону
України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні" ( 996-14 ) (996-14)
).
Наявність накладних на передачу товарів за договорами купівлі-
продажу не є беззаперечним доказом того, що товар (продукти
харчування) був фактично переданий позивачу.
На думку колегії суддів підтвердженням використання товарів у
власній господарській діяльності є насамперед документи, що
свідчать про товарообіг (рух товарів) між господарюючими
суб'єктами, а саме, документи про оприбуткування їх у покупця.
Звідси, юридична оцінка дій платника по віднесенню витрат до
валових та по включенню до податкового кредиту звітного періоду
сплачених сум ПДВ залежить від встановлення факту використання
платником товарів (робіт, послуг), у зв'язку з придбанням яких
були сплачені ці суми податку, у власній господарській діяльності.
Ця обставина судами не досліджувалася, при тому, що встановлення
вказаного факту має суттєве значення для вирішення даного спору по
суті.
Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено, що податковий кредит
звітного періоду складається з сум сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням
товарів, робіт послуг, вартість яких відноситься до складу валових
витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних
активів, що підлягають амортизації.
Згідно п. 1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
господарська діяльність - будь-яка
діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня
участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною,
постійною та суттєвою.
Оскільки судом встановлено, що придбані товари позивач продав за
ціною значно нижчою за ціну їх придбання, він фактично здійснив
збиткову операцію.
Враховуючи, що судами не встановлено факту придбання товарів саме
для використання у власній господарській діяльності, про що також
свідчить їх продаж по ціні значно нижчій за ціну придбання,
спірною є підставність віднесення до податкового кредиту сум
податку на додану вартість у складі ціни придбання вищезазначених
товарів (продуктів харчування).
Не встановлення зазначеної обставини при розгляді справи судами
попередніх інстанцій позбавляє касаційну інстанцію можливості
зробити висновок щодо правильності застосування норм матеріального
права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлене у справі
судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий
розгляд.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін та вирішити спір у
відповідності із законом.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст.
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Комінтернівському районі м. Харкова від 19.09.2003 року
№ 6284/10/10-018 на рішення Господарського суду Харківської
області від 20.06.2003 року у справі № 27 задовольнити.
Рішення Господарського суду від 20.06.2004 року у справі № 27
- скасувати.
Справу № 27 передати на новий розгляд до Господарського суду
Харківської області.