ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.06.2004 Справа N 41/258-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Державної податкової інспекції у
відкритому Київському районі м. Харкова
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 20.01.2004 року Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № 41
господарського суду Харківської області
за позовом ДПІ у Київському районі м. Харкова
до Приватного підприємця В-а Ю.В.,
м. Харків
про стягнення 898,00 грн. податкового боргу
за рахунок активів
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.10.2003
року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 20.01.2004 року, по справі № 41 в позові
відмовлено.
В касаційній скарзі ДПІ у Київському районі м. Харкова просить
скасувати ухвалені по справі судові акти, посилаючись на порушення
норм процесуального та матеріального права, а саме ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, норм Указу Президента України від 03.07.1998
року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
(далі Указ),
п. 1.3, п. 1.6 ст. 1 і пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі Закон № 2181),
ст. 57 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік"
( 380-15 ) (380-15)
.
Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.
Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача,
який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що В-л Ю.В. є
платником єдиного податку, про що свідчить свідоцтво про сплату
єдиного податку за № 595548. Згідно Указу Президента України "Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів
малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
, самостійно обчислює суму
податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.
Податковий борг по сплаті єдиного податку на підприємницьку
діяльність з фізичних осіб в сумі 898,00 грн. виник внаслідок
несплати у встановлений строк податкових зобов'язань, які були
визначені в податкових деклараціях, поданих відповідачем до ДПІ в
Київському районі. Відмовляючи в позові, суди виходили з того, що
відповідно до положень п. 1.7, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону
№ 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
позивач має право на примусове стягнення -
звернення стягнення на активи платника податків у рахунок
погашення тільки того податкового боргу, сума якого не є
попередньо узгодженою. Оскільки податковий борг відповідача в сумі
898,00 грн. є узгодженим податковим зобов'язанням, у позивача
могли бути підстави для звернення до суду з позовом у тому
випадку, якщо б позивач довів, що здійснені ним заходи,
передбачені ст. ст. 6, 7, 8, 10 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, не
призвели до погашення узгодженого податкового боргу, або коли б
відповідач перешкоджав здійсненню цих заходів.
Колегія суддів відзначає наступне.
Предметом позову в даній справі є стягнення суми заборгованості по
єдиному податку.
Підставами позову позивач зазначив Закон України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
та ст. 3 Закону № 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок
погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду
(арбітражного суду).
Згідно п. 1.6 ст. 1 цього ж Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
примусове стягнення
- звернення стягнення на активи платника податків у рахунок
погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його
суми таким платником податків.
Податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням
штрафних санкцій за їх наявності) самостійно узгоджене платником
податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку
(арбітражним судом), але не сплачене у встановлений строк, а також
пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання (п. 1.3
Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
).
Податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити
до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у
порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами
України (п. 1.2 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
).
Отже, на підставі викладених норм, суди дійшли правомірного
висновку про те, що позивач має право звернення до суду з вимогою
до платника податку щодо примусового стягнення коштів в рахунок
погашення податкового боргу, без попереднього узгодження його суми
таким платником податку.
Однак, колегія суддів не погоджується з тим, що сума 898,00 грн.
недоїмки по єдиному податку набуває статусу податкового боргу
шляхом попереднього узгодження його суми, з огляду на таке.
Для узгодженості податкового боргу суми податкових зобов'язань,
які його сформували, повинні бути в обов'язковому порядку
узгоджені платником податку самостійно, в порядку п. 5.1 ст. 5
Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, чи в апеляційному порядку, згідно п.
5.2 ст. 5 цього ж Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Також податкові зобов'язання можуть набувати статусу податкового
боргу без попереднього узгодження їх суми платником податків по
факту несвоєчасного внесення до бюджету. Наведений висновок
колегія суддів робить виходячи з наступного.
Статтею 2 Указу ( 727/98 ) (727/98)
встановлено, що суб'єкти малого
підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати
спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання
свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва -
фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх
державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може
становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний
податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий
рахунок відділень Державного казначейства України.
Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб'єкт малого підприємництва подає до податкового
органу письмову заяву (а.с.6), на підставі якої він погоджується
на сплату єдиного податку на відповідний вид діяльності, у сумі,
встановленій місцевою радою.
Таким чином, ставки єдиного податку встановлюються місцевими
радами за місцем реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності в
фіксованих сумах у залежності від виду діяльності. Завдяки цій
обставині підприємець заздалегідь знає суму податку, що підлягає
щомісячній сплаті. Причому ця сума не залежить ні від виручки, ні
від чистого доходу такого підприємця.
Податковий облік у суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб
- має певну специфіку, яка визначається відсутністю прямого
зв'язку кінцевих результатів діяльності підприємця з розміром його
податкових зобов'язань. Внаслідок цього інформація податкового
обліку та звітності фізичної особи суб'єкта малого підприємництва
може бути використана лише для контролю за дотриманням ним
встановлених обмежень щодо виду діяльності, обсягів виручки від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та кількості
найманих робітників.
Відповідно до Наказу Державної податкової адміністрації України
від 29.10.1999 року № 599 "Про затвердження свідоцтва про сплату
єдиного податку" ( z0752-99 ) (z0752-99)
, який є додатковим спеціальним
нормативним актом, і який стосується виключно громадянпідприємців,
для платників єдиного податку - фізичних осіб - встановлений
квартальний податковий період, який одночасно є й звітним періодом
(п. 9).
Протягом п'яти днів після закінчення звітного періоду платник
єдиного податку подає звіт згідно з додатком 3 до цього Порядку
( z0752-99 ) (z0752-99)
, який залишається у справі платника єдиного податку.
Цей звіт містить наступні дані: види підприємницької діяльності,
які здійснювались у звітному кварталі; фактична чисельність
працівників у звітному кварталі; сума фактично сплаченого єдиного
податку у звітному кварталі; обсяг виручки від реалізації товарів
(робіт, послуг) за звітний квартал наростаючим підсумком з початку
терміну дії Свідоцтва про сплату єдиного податку в календарному
році.
З огляду на наведене можна зробити висновок, що звіт платника
податку не визначає суму його податкових зобов'язань, а отже, не
може бути класифікований як податкова декларація, тобто не
відповідає в повній мірі змісту терміна "податкова декларація" в
розумінні Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Тому, колегія суддів вважає помилковим та таким, що не ґрунтується
на вимогах діючого законодавства, висновок судів про те, що
позивачем податкові зобов'язання, у вигляді суми єдиного податку,
були визначені у деклараціях, поданих до податкового органу.
Підсумовуючи наведене, колегія вважає за необхідне звернути увагу
на те, що в даному випадку для вирішення спору необхідно
встановити кількість місяців несплати єдиного податку
відповідачем, щомісячний розмір єдиного податку, що мав
сплачуватися відповідачем відповідно до поданої ним заяви.
Оскільки відповідач в поясненні господарському суду (а.с.29)
зазначає, що він не визнає суму недоїмки по єдиному податку, суду
слід з'ясувати на якій підставі, по закінченні якого податкового
кварталу відповідач повернувся на звичайну систему оподаткування.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом
норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи
суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Київському районі м. Харкова від 18.02.2004
року № 1287/10/10-015 на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 20.01.2004 року справі № 41 задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 23.10.2003
року та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 20.01.2004 року у справі № 41 - скасувати.
Справу № 41 направити до Господарського суду Харківської області
на новий розгляд.