ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.06.2004 Справа N 2-7/3647-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Приватного підприємця Л-ої О.В.
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 05.06.2003 року Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 27
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Приватного підприємця Л-ої О.В.,
м. Алушта
до Державної податкової інспекції у м.
Алушті АРК
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача не з'явились
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від
17-20.03.2003 року по справі № 27 позов задоволено; визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Алушті за № 548
від 01.07.02р. про стягнення штрафних санкцій в сумі 1103,75 грн.;
стягнуто з відповідача на користь позивача держмито в сумі 85 грн.
та 118 грн. витрат, пов'язаних із забезпеченням судового процесу.
Рішення суду мотивовано тим, що за виявлені порушення вимог Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
позивачу визначена сума податкового зобов'язання у відповідності з
пунктами "а", "б", "в", "г" пп. 4.2.2 ст. 4 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі Закон № 2181).
Фінансові санкції за порушення правил розрахунків в сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг, а також за порушення
правил торгівлі не є податковими зобов'язаннями. За таких обставин
на правовідносини, що виникли внаслідок перевірки по контролю за
здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового та
безготівкового обігу, не розповсюджуються вимоги Закону № 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
. Тому спірне податкове повідомлення-рішення, винесене
в порядку Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, є неправомірним.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
05.06.2003 року по справі № 27 рішення Господарського суду
Автономної Республіки Крим від 17-20.03.03р. скасовано; в позові
приватному підприємцю Л-ій О.В. - відмовлено.
В касаційній скарзі ПП Л-а О.В. просить скасувати ухвалену по
справі постанову апеляційного суду, залишити в силі рішення суду
першої інстанції, посилаючись на порушення і невірне застосування
норм процесуального та матеріального права, а саме вимог Наказу
ДПА України № 110 ( z0268-01 ) (z0268-01)
від 17.03.2001 року "Про
затвердження Інструкції про порядок застосування штрафних
(фінансових) санкцій органами державної податкової служби",
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 року,
вимог Наказу ДПА України № 253 ( z0567-01 ) (z0567-01)
від 21.06.2001 р. "Про
затвердження Порядку направлення органами державної податкової
служби України податкових повідомлень платникам податків",
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 р. за
N 567/5758, ч. 1 ст. 15 Закону України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.
Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
?u юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Колегія суддів не заперечує, що в спірному податковому
повідомленні-рішенні про нарахування позивачу штрафних санкцій за
порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, останні визначені як суми податкових
зобов'язань, що суперечить преамбулі, пунктам 1.2, 1.5 ст. 1
Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, ст. ст. 13, 14 Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
положення
цього Закону поширюються лише на штрафні санкції, які справляються
з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил
оподаткування, визначених відповідними законами.
Оскільки штрафні санкції застосовані до позивача не за порушення
правил оподаткування, у відповідача не було законних підстав для
визначення їх як податкового зобов'язання з поширенням на них
вимог Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
щодо граничного строку сплати та
положень щодо наслідків несплати.
Однак, суд першої інстанції встановивши, що податкові органи не
мають право визначати штрафні санкції за порушення вимог Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
як податкове зобов'язання, не звернув уваги на те, що вказана
обставина не є підставою для визнання недійсними оспорюваного
рішення в цілому.
Апеляційний суд визнав помилковими висновки суду першої інстанції
щодо недодержання відповідачем форми податкового
повідомлення-рішення за порушення позивачем іншого, крім
податкового, законодавства, з чим, з огляду на наведене, колегія
суддів не може погодитись в повній мірі.
Що стосується висновку апеляційного суду про відсутність порушень
з боку відповідача при проведенні перевірки вимог Закону України
"Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, то
колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до приписів Указу Президента України "Про деякі заходи
з дерегулювання підприємницької діяльності" ( 817/98 ) (817/98)
він
стосується виключно перевірок суб'єктів підприємницької діяльності
з питань, які пов'язані зі сплатою податків, зборів та
обов'язкових платежів і не поширюється на проведення перевірок
додержання суб'єктами підприємницької діяльності порядку
проведення розрахунків із споживачами.
Як вбачається з приписів ст. 15 Закону України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, ст. ст. 8-11 Закону України
"Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
контроль за
додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку
проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього
Закону( 509-12 ) (509-12)
здійснюють органи державної податкової служби
України шляхом проведення планових або позапланових перевірок
згідно із законодавством України.
Так, відповідно до п. 4 ст. 10 Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
на органи державної
податкової служби покладена функція здійснення контролю за
додержанням установленого порядку розрахунків із споживачами з
використанням електронних контрольно-касових апаратів,
товарнокасових книг, лімітів готівки в касах та її використанням
для розрахунків за товари, роботи і послуги.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та
ст. ст. 15, 16 Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
такий контроль здійснюється у формі
проведення перевірок. Під час здійснення вказаного контролю органи
податкової служби та їх посадові особи наділені повноваженнями на
перевірку дотримання суб'єктами підприємницької діяльності всіх
вимог вищезазначеного Закону ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, в тому числі і п. 13
ст. 3.
Питання проведення податковими органами перевірок додержання
суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення
розрахунків за товари (послуги) регламентоване Порядком взаємодії
між підрозділами органів державної податкової служби України при
організації документальних перевірок юридичних осіб, затвердженим
Наказом ДПА України від 04.06.2002 року № 263. Згідно приписів
розділу 6 згаданого Порядку перевірки щодо контролю за здійсненням
розрахункових операцій у сфері готівкового і безготівкового обігу
проводяться за окремими планами органів державної податкової
служби.
В силу положень статей 1, 2, 3, 15, 16, 17 Закону України "Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
для здійснення
контролю за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності
законодавства при здійсненні розрахункової операції, необхідною
умовою є сам факт здійснення такої операції, яка і була здійснена
перевіряючими під час проведення перевірки з метою реалізації
контрольних функцій.
Таким чином, з метою з'ясування питання щодо законності перевірки
і легітимності її процесуально закріплених результатів з'ясуванню
підлягає лише те, чи була проведена перевірка відповідно до
окремого плану податкового органу.
Таким чином, судами одночасно з вищенаведеним не було з'ясовано чи
мало місце порушення викладене в акті перевірки (невідповідність
суми готівкових грошових коштів на місці проведення розрахунків
сумі грошових коштів, зазначеній в денному звіті), а також те, чи
правомірно Державна податкова інспекція у м. Алушті прийняла
рішення про стягнення з ПП Л-ої О.В. штрафних санкцій за порушення
вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом
норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи
суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 1117, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємця Л-ої О.В. на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.06.2003
року справі № 27 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від
17-20.03.2003 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 05.06.2003 року у справі № 27 - скасувати.
Справу № 27 направити до Господарського суду Автономної Республіки
Крим на новий розгляд.