ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.06.2004 Справа N 05/16-25
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у м.
судовому засіданні Луцьку
матеріали касаційної
скарги
на постанову від 05.12.2003 року Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 05
господарського суду Волинської області
за позовом Приватного підприємства "ЕС", м.
Луцьк
до Державної податкової інспекції у м.
Луцьку
про визнання недійсним податкового
повідомлення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явились
від відповідача: не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Волинської області від 30.10.2003
року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 05.12.2003 року, по справі № 05 податкове
повідомлення ДПІ у м Луцьку № 0001362200/2/455/10/23-5 від
21.01.2003р., яким визначено суму податкового зобов'язання ПП "ЕС"
за платежем - пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в
сумі 1249,39 грн. - визнано недійсним; стягнуто з відповідача на
користь позивача 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 118
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Луцьку
просить постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у
задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм
матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 1, 4 Закону
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті",
ст. 191 Цивільного кодексу України, ст. 105 ГПК України.
Відзиву на касаційну скаргу позивач суду не надіслав.
Сторони не скористались наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Клопотання ДПІ у м. Луцьку про відкладення розгляду справи
колегією суддів відхилено, оскільки відповідачем не надано
належних підтверджень викладеним в ньому обставинам, а саме, не
надано доказу перебування представника відповідача у відпустці на
момент розгляду скарги касаційною інстанцією.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Судами встановлено, що 3 грудня 2002р. ДПІ у м. Луцьку проведено
перевірку ПП "ЕС" з питань дотримання вимог валютного
законодавства по експортно-імпортних операціях.
За результатами перевірки складено акт перевірки від 03.12.2002р.
№ 11817.
На підставі зазначеного акту ДПІ у м. Луцьку прийнято податкове
повідомлення від 05.12.2002р. № 0001362200/0/40094/10/23-3.
Не погоджуючись з рішенням ДПІ у м. Луцьку позивач звернувся з
скаргою до начальника ДПІ у м. Луцьку про перегляд вищезазначеного
податкового повідомлення.
Рішенням № 41569/10/23-5-06 від 24.12.2002р. начальником ДПІ у м.
Луцьку повідомлення про нарахування та стягнення пені за порушення
термінів розрахунків за експортними операціями залишено без змін,
а скарга без задоволення.
Рішенням начальника ДПА у Волинській області від 20.01.2003р.
№ 25-004/715 податкове повідомлення ДПІ у м. Луцьку від
05.12.2002р. № 0001362200/0/40094/10/23-3 та рішення начальника
ДПІ у м. Луцьку від 24.12.2002р. залишено без змін, скаргу ПП "ЕС"
- без задоволення.
Позивач звернувся до господарського суду про визнання недійсним
податкового повідомлення ДПІ у м. Луцьку від 05.12.2002р.
№ 0001362200/0/40094/10/23-3 в частині нарахування пені в сумі
1249,39 грн. Однак, оскільки ДПІ у м. Луцьку за результатами
розгляду скарги в порядку адміністративного оскарження було
прийнято нове податкове повідомлення, позивач уточнив свої позовні
вимоги і просив визнати недійсним податкове повідомлення ДПІ у
м. Луцьку від 21.01.2003р. № 0001362200/2/455/10/23-5 в частині
нарахування пені в сумі 1249,39 грн.
Перевіркою встановлено, що згідно попереднього акту перевірки від
10.10.2002р. № 11785 станом на 10.10.2002р. встановлено
прострочену дебіторську заборгованість в сумі 1450,55 доларів США
по контракту № 5 від 05.01.2001р. з оплатою в іноземній валюті по
розрахунках з ТзОВ "Тан-Ал", Росія, м. Москва за відвантажене
м'ясо яловичини 22.01.2002р. по ВМД № 0476. Термін погашення
дебіторської заборгованості закінчився 22.04.2002р.
Оскільки валютні кошти в рахунок погашення дебіторської
заборгованості не надійшли, за порушення ст. 1 Закону України від
23.09.1994р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті" зі змінами та доповненнями, та у відповідності
до ст. 4 цього Закону ПП "ЕС" за період з 11.10.02 року по
31.12.02 року донарахована пеня в сумі 230,64дол. США, що по курсу
Національного Банку України на дату виникнення заборгованості
відповідає 1626,54 грн., яка до бюджету не сплачена.
Всього по акту перевірки від 03.12.2002р. нараховано пені за
порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 4521,28 грн.
Як вбачається з матеріалів справи 05.01.2001р. між ПП "ЕС" та ТзОВ
"Тан-Ал" (Росія) укладено контракт № 5 на поставку м'яса
яловичини, за яке ТзОВ "Тан-Ал" зобов'язалося провести своєчасну
оплату відповідно до умов контракту.
02.04.2001року сторони підписали додаток № 1 до контракту № 5, за
умовами якого оплата по контракту може проводитись в російських
рублях по курсу Національного Банку України на момент надходження
коштів на рахунок продавця і, частково платником по контракту може
виступати ТзОВ "Торговий дім "Форест".
Суди вірно відзначили, що прикінцевими положеннями Закону України
"Про зовнішньоекономічну діяльність" не передбачено норми щодо
застосування інших законодавчих актів у частині, що не суперечить
цьому Закону. Частинами 4 та 5 ст. 6 цього Закону встановлено, що
суб'єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види
зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо
та у виключній формі заборонені законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано
недійсним тільки у судовому порядку. Водночас ст. 14 цього Закону
всім суб'єктам ЗЕД надано право самостійно визначати форму
розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з поміж тих, що не
суперечать законам України, відповідають міжнародним правилам.
Частиною 15 ст. 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" забороняється регулювання ЗЕД прямо не передбаченими
актами та діями державних і недержавних органів, тому колегія
суддів вважає помилковим довід касаційної скарги щодо того, що
додаткова угода № 1 до контракту № 5 від 05.01.2001 року не
відповідає вимогам Наказу Мінекономіки та з питань Європейської
інтеграції України від 06.09.2001 року № 201 "Про затвердження
Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)".
Укладені між сторонами договори відповідають чинному законодавству
України і їх положення не визнані недійсними в установленому
законом порядку.
Колегія суддів не бере до уваги довід касаційної скарги щодо
незаконності наведеного додатку № 1 до контракту, з тих підстав,
що в ньому відсутній підпис та печатка ТзОВ "Торговий дім "Ф" та
інші реквізити, і, що не дає підстав вважати його однією з форм
забезпечення виконання зобов'язання, зокрема, договором поруки,
передбаченим ст. 191 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Колегія суддів вважає,
що в даному випадку укладений додаток № 1 до контракту є за своєю
правовою природою не договором поруки, а договором часткового
переводу боргу, що відповідає приписам ст. 201 ЦК УРСР в тій
частині, що перевід боржником свого боргу на іншу особу
допускається лише за згодою кредитора. Зазначеною нормою не
передбачено обов'язкового погодження переводу боргу кредитора, з
боржника на іншу особу, за участю цієї особи, що може
узгоджуватись боржником з цією особою умовами окремого договору.
На виконання умов контракту позивач 15.01.2001р. по ВМД № 0254
відвантажив м'ясо яловичини на суму 28688,10 дол. США, а 22.01.01.
по ВМД № 0476 - на суму 938,68 дол. США, всього було відвантажено
товару на загальну суму 56626,78 дол. США.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" виручка резидентів в іноземній
валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених
банках в терміни виплати заборгованості, зазначені в контрактах,
але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення
(виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що
експортується.
Суди повно і об'єктивно розглянувши всі обставини справи в їх
сукупності встановили, що розрахунки ТзОВ "Тан-Ал" по контракту №
5 від 05.01.2001р. завершені 06.04.2001р. у встановлений
законодавством термін, оскільки термін погашення заборгованості по
контракту № 5 закінчився 22.04.2001 року.
06.04.2001р. від ТзОВ "Торговий дім "Ф" (Росія) надійшли кошти в
сумі 1862,03 рос. рублів, які згідно додатку № 1 від 02.04.2001р.
та листа ТзОВ "Торговий дім "Форест" від 09.04.2001р. (а.с.86),
були зараховані банком в оплату контракту № 5 від 05.01.2001р.
З огляду на наведене, колегія суддів не бере до уваги довід
касаційної скарги про відсутність у платіжному дорученні від
06.04.2001 року на перерахування ТзОВ "Торговий дім "Ф" приватному
підприємству "ЕС" 209000рос рублів реквізитів, що підтверджують
оплату боргу ТзОВ "ТА" по контракту № 5 від 05.01.2001 року,
оскільки здійснення оплати відповідно до цього контракту
підтверджується безпосереднім зазначенням про це в наведеному
листі від 09.04.2001 року.
Згідно частини 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
в
розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торгівельного
обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі
розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.
Волинське ГРУ "П" (уповноважений банк, через який здійснювались
розрахунки) у довідках № 08.0.1.2/01-3095 та № 08.0.1.2/01-3092
від 3.05.2003р. вказало, що частина валютної виручки, що надійшла
на рахунок позивача 06.04.2001р. в сумі 41862,03 рос. рублів,
зарахована в оплату по контракту № 5 від 05.01.2001р. Банком також
вказано, що на підставі п. 6.5 Постанови Національного Банку
України № 136 ( z0338-99 ) (z0338-99)
від 24.03.1999р. розрахунки по контракту
№ 5 від 6.01.2001 р. поведені без порушень 90 денного терміну.
Згідно п. 2.3. пункту 2 Інструкції про порядок здійснення контролю
і отримання ліцензії за експортними, імпортними та лізинговими
операціями ( z0338-99 ) (z0338-99)
, яка затверджена постановою Правління
Національного Банку України від 24.03.1999р. 136 та зареєстрована
в Мінюсті України 28.05.1999р. № 338/3631, банк знімає експортну
операцію резидента з контролю після зарахування виручки цією
операцією (або її частини у разі здійснення обов'язкового продажу)
на поточний рахунок останнього.
Як вбачається з матеріалів справи, після надходження валютних
коштів, валютна оперhація була знята банком з контролю. Порушень
чинного законодавства у цьому випадку не встановлено.
Отже, проведені між сторонами розрахунки, у визначеній договором
формі, є правомірними.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Луцьку від
19.02.2004 року № 1148/10/10-004 на постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 05.12.2003 року у справі № 05
залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 05.12.2003 року у справі № 05 - без змін.