ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.06.2004 Справа N 29/557
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першиков Є.В.
судді
суддів Савенко Г.В.
Ходаківська І.П.
розглянувши
касаційну Державної податкової інспекції у Печерському
скаргу районі м. Києва
на постанову від 24.02.2004р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 29/557 Господарського суду м. Києва
за позовом Закритого акціонерного товариства “Мотор деталь
Правекс”
до Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача – Тихонюк м. В., за довіреністю
відповідача – Яригін П. Ю. за довіреністю
Пікула В.В., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 01.12.2003 року по
справі № 29\557 (суддя Усатенко І.В.), яке залишене без змін
постановою від 24.02.2004р. Київського апеляційного
господарського суду (колегія суддів Муравйов О.В., Вербицька
О.В., Коваленко В.М.), задоволено позов Закритого акціонерного
товариства “Мотордеталь-Правекс” до Державної податкової
інспекції у Печерському районі м. Києва та визнано недійсним
податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції
у Печерському районі м. Києва від 04.06.2003р. № 1652301/0;
визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної
податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від
19.08.2003р. № 1732301/0; стягнуто з Державної податкової
інспекції у Печерському районі м. Києва на користь Закритого
акціонерного товариства “Мотор деталь - Правекс” 85,00 грн.
витрат по сплаті державного мита та 118,00грн. витрат на
інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач, не погоджуючись із судовими рішеннями, звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від
01.12.2003 року по справі № 29\557 та постанову від 24.02.2004р.
Київського апеляційного господарського суду і прийняти нове
рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Печерському районі
м. Києва проведено комплексну документальну перевірку дотримання
вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ “Мотордеталь -
Правекс” за період з 01.01.2000р. по 30.09.2002р. На підставі
перевірки складено Акт “Про результати планової документальної
перевірки дотримання вимог податкового та валютного
законодавства ЗАТ “Мотордеталь - Правекс” за період з
01.01.2000р. по 30.09.2002р” № 32/1-23-106-30573983 від
02.06.2003р.
За результатами перевірки відповідачем винесено податкові
повідомлення-рішення: -№ 1652301/0 від 04.06.2003р, яким
позивачу відповідно до п. 5.4.9. п. 5.4. ст. 5, п.п. 12.1.5
п. 12.1 ст. 12, п.п. 22.4 ст. 22 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
№ 283/97-ВР та
ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено суму податкового зобов'язання з
податку на прибуток: основний платіж 56500 грн., штрафні санкції
78640,00 грн., всього 135140,00 грн.; - № 1732301/0 від
19.08.2003р., яким позивачу відповідно до п. 5.4.9 п. 5.4.
ст. 5, п. п. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12, п. п. 22.4 ст. 22 Закону
України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток:
штрафні санкції 5330,00 грн.
З акту перевірки № 32/1-23-106-30573983 від 02.06.2003р.,
вбачається порушення Конотопською філією позивача п.п. 5.4.9
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а саме філією включено витрати на утримання та
експлуатацію об'єкта соціальної інфраструктури - Медико -
санітарної частини для безоплатного медичного обстеження,
профілактики та допомоги працівникам Конотопської філії
позивача, оскільки зазначений об'єкт не був на балансі позивача
та не утримувався за рахунок Конотопської філії позивача до
набуття чинності зазначеним Законом, а перебував на балансі
філії з 01.01.2001р. Завищення валових витрат за 2000 рік
встановлено в сумі 16000грн.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пп. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до валових витрат відносяться витрати платника
податку на утримання та експлуатацію таких об'єктів соціальної
інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за
рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим
Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації),
серед іншого: закладів охорони здоров'я, пунктів безоплатного
медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам.
Відповідно до пп. 5.2.1 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу валових витрат
включаються суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих)
протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією,
веденням виробництва продажем продукції (робіт, послуг) і
охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами
5.3-5.8 цієї статті.
Суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до обґрунтованого
висновку, що медико - санітарна частина підприємства ЗАТ
“Мотордеталь -правекс” у м. Конотоп покликана здійснювати
лікувально - профілактичні заходи, спрямовані на збереження
здоров'я і працездатності людини в процесі праці.
З огляду на викладене, позивач правомірно відносив витрати на
утримання та експлуатацію медико - санітарної частини
Конотопською філією позивача на підставі п. 5.2.1 ст. 5 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Таким чином, висновки Акту перевірки про порушення позивачем
вимог 5.4.9 ст. 5 зазначеного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та завищення
валових витрат в цій частині суперечать чинному законодавству.
Відповідно до вказаного Акту перевірки, Конотопська філія була
створена в грудні 1999р., на її балансі не перебували основні
фонди, введені в експлуатацію до 01.01.1993р., тому філія не
мала права відносити до валових витрат витрати на проведення
полўпшень основних фондів, які використовуються в ливарному
виробництві у розмірі 9% від балансової вартості групи 1 та 3
таких основних фондів на початок 2002р. Основні фонди (ливарне
виробництво) введені і в експлуатацію Конотопською філією
позивача 31.01.2001 та 27.06.2001р. Внаслідок порушення п. 22.4
ст. 22 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
позивачем завищено валові витрати, пов'язані з
поліпшенням основних фондів на суму 177,5000 тис. грн.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 5 пункту 22.4
ст. 22 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до 1.01.2003р. платники податку - підприємства
металургійної (та підприємства інших галузей в частині основних
фондів, що використовується у ливарному виробництві),
коксохімічної, хімічної, гірничодобувної промисловості, а також
підприємства залізничного транспорту, підприємства - виробники
електричної, теплової енергії та водопостачання, на балансі яких
перебувають введені в експлуатацію до 1.01.1993 року основні
фонди, що використовуються для здійснення основної діяльності,
мають право відносити до складу валових витрат звітного
(податкового) року витрати на проведення поліпшень таких
основних фондів у розмірі, що не перевищує дев'ять відсотків
балансової вартості груп 1 та 3 таких основних фондів на початок
звітного (податкового) року. Зазначені основні фонди групи 3
виділяються в окрему підгрупу групи 3 основних фондів, по якій
ведеться окремий облік.
Як встановлено судом, позивачем до матеріалів справи додано
договір № ЗАТ/191 від 29.01.2001р. згідно якого ЗАТ “Мотордеталь
-правекс” купує, а СП “Соловянець” продає ливарне обладнання
загальною вартістю 713976,00грн. згідно переліку, який вказано у
додатку № 1 від 29.01.2001р. до договору № ЗАТ/191 від
29.01.2001р. З наданого акту прийому - передачі від 30.01.01р.
вбачається, що зазначене обладнання для ливарного виробництва
перебуває у позивача з 30.01.2001р. В матеріалах справи є
Договір № ЗАО/820 від 30.05.2001 на купівлю ливарного
обладнання, додаток № 1 до договору на суму 282202,68 грн. та
акт прийому-передачі від 01.06.2001р. на суму 282202,68грн.
Позивачем додано до матеріалів справи документи, які
підтверджують введення обладнання для ливарного виробництва, яке
було придбано позивачем згідно договору від 29.01.01р. до
1.01.1993 року, а саме: акт приймання Державною приймальною
комісією виробничих потужностей І черги корпуса № 1
Конотопського заводу поршнів від 25.10.1978р., акт приймання
Державною приймальною комісією виробничих потужностей II черги
корпуса № 1 Конотопського заводу поршнів від 25.10.1978р., акт
приймання Державною приймальною комісією об'єктів пускового
комплексу по виробництву 5000 тон чавунного листа Конотопського
заводу поршнів від 18.10.84р., акт приймання в експлуатацію
Державною приймальною комісією об'єктів пускового комплексу 9400
тон чавунного листа на Конотопському заводі поршнів від
02.01.86р., акт приймання Державною приймальною комісією корпуса
№ 1 чавуноливарного цеху по випуску 10000 тон чавунного листа в
рік по приросту потужностей Конотопського заводу поршнів від
29.12.86р. (відповідно до Наказу Міністра тракторного і
сільськогосподарського машинобудування СРСР від 26.03.1987р.
№ 97 Конотопський завод поршнів перейменовано у Конотопський
завод “Мотордеталь”.
Таким чином попередніми судовими інстанціями встановлено, що
позивач придбав згідно договорів № ЗАТ/191 від 29.01.01. та
№ ЗАО/820 від 30.05.2001р., обладнання для ливарного
виробництва, яке було введено в експлуатацію до 01.01.1993, що
підтверджується відповідними актами приймання.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Виходячи із встановлених по справі обставин, колегія суддів
вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових
витрат суму витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів, що
використовуються у ливарному виробництві у розмірі 177500 грн.,
відповідно до частини 5 п. 22.4 ст. 22 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Також, ДПІ в касаційній скарзі зазначає, що нею правомірно
застосувані штрафні санкції до позивача відповідно до ст. 17
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетом та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки підприємством при виправленні самостійно
виявлених помилок в обчисленні сум податкових зобов'язань по
податку на прибуток, не були самостійно погашені суми штрафів у
розмірі десяти відсотків від сум недоплат.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 17.1.3. ст. 17
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетом та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
у разі коли контролюючий орган самостійно
донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за
підставами, викладеними у підпункті “б” підпункту 4.2.2 пункту
4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний
сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати
(заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових
періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового
платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така
недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає
отримання таким платником податків податкового повідомлення від
контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої
суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від
кількості податкових періодів, що минули.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме в акті перевірки та в
повідомленнях-рішеннях, винесених на підставі акту, ДПІ у
Печерському районі м. Києва не визначено суму податкового
зобов'язання, за несплату якого позивачу донараховані штрафні
санкції, донарахування податкових зобов'язань, яке є підставою
для застосування штрафних санкцій, не відображено у жодному
документі.
Нарахування штрафних санкцій на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1
ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
здійснюється лише при наявності визначеного
податковим органом податкового зобов'язання від сум недоплати
(заниження суми податкового зобов'язання).
В разі, якщо платник податків, який самостійно до початку його
перевірки контролюючим органом виявляє факт заниження
податкового зобов'язання сплачує штраф, у встановленому розмірі
(10 відсотків від суми недоплати), штрафи, передбачені
п. п. 17.1.2 -17.1.7п. 17.1 не застосовуються.
Таким чином, сума податку на прибуток, від якої відповідач
розрахував штраф, самостійно відкоригована, донарахована та
сплачена позивачем, отже не є недоплатою, як не є і заниженим
податковим зобов'язанням, встановленим перевіркою.
Колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових
інстанцій, що оспорюване рішення ДПІ у Печерському районі
м. Києва в частині зарахування штрафних санкцій відповідно до
пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
є таким, що не відповідає вимогам
чинного законодавства.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку що
оскаржувана постанова апеляційної інстанції прийнята у
відповідності до вимог чинного законодавства, тому підстав для
задоволення касаційної скарги не вбачається.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову від 24.02.2004р. Київського апеляційного
господарського суду у справі № 29/557 Господарського суду
м. Києва залишити без змін.