ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.06.2004 Справа N 26/372
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу ВАТ “У” на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 01.03.2004 р. у справі за
позовом Приватного підприємства “С” до ВАТ “У”
про стягнення сум
Заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В:
У травні 2003р. ПП “С” пред’явило у господарському суді позов до
ВАТ “У” та просило стягнути 25907,41 грн. вартості товарів,
переданих останньому на зберігання за договором № 4 від
10.02.2003р. про відповідальне зберігання, а також витрати на
юридичну допомогу у сумі 5601,23 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2003р. у позові
відмовлено.
ПП “С”, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулось до
Київського апеляційного господарського суду з апеляційною
скаргою.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
01.03.2004 р., рішення господарського суду Харківської області
від 20.11.2003 р. було скасовано, з ВАТ “У” стягнуто 25 907,41
грн. основного боргу та 6107,80 грн. судових витрат.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2004 р., а
рішення господарського суду м. Києва від 09.07.2003р. залишити в
силі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та
процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 413 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(діяв у спірний
період) за договором схову одна сторона (охоронець)
зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і
повернути це майно в цілості.
Згідно ч. 1 ст. 415 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, особа, що здала майно
на схов, вправі в будь-який час зажадати його від охоронця, а
охоронець зобов’язаний повернути майно на першу вимогу особи, що
здала його на зберігання, незалежно від строку схову.
Ч. 1 ст. 416 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
вказує, що охоронець
зобов’язаний вжити всіх заходів, передбачених договором або
необхідних для збереження майна.
З огляду припису ч. 1 та ч. 2 ст. 419 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
охоронець відповідає за втрату і нестачу майна – в розмірі
вартості втраченого майна, або майна якого не вистачає.
Якщо при здачі майна на схов була зроблена оцінка цього майна,
яка була зазначена у договорі або іншому письмовому документі,
виданому охоронцем, відповідальність охоронця обмежується сумою
оцўнки.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між
сторонами 10.02.2003 р. було укладено договір схову № 4, за яким
Приватне підприємство"С" передало на відповідальне зберігання
Закритому акціонерному товариству"У" матеріальні цінності.
Перелік переданого відповідачеві майна підтверджується накладною
№ 07 від 18.02.03, ксерокопії якої завірені печатками позивача і
відповідача.
При цьому, відповідач не спростовував сам факт отримання товарів
від позивача на зберігання.
В п. 2.1 договору № 4 від 10.02.03 сторони зазначили, що
виконавець (охоронець) приймає товар замовника згідно накладних
за кількістю і найменуванням місць без перевірки внутрішнього
вмісту упаковки.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що виконавець забезпечує
збереження матеріальних цінностей замовника.
Додатковою угодою від 31.03.2003 р. про дострокове розірвання
договору № 4 від 10.02.2003 р. сторони дійшли до згоди про
припинення дії договору про відповідальне зберігання.
По накладній № 08 від 20.02.2003р. відповідач частково повернув
позивачеві передані на зберігання товари (а.с.29,40).
Представник відповідача, підписуючи 19.02.03 акт результатів
перевірки матеріальних цінностей (порівняльну відомість)
підтвердив нестачу переданого на зберігання товару на суму 25
907,41 грн.
Ці ж дані підтверджуються довідкою Подільського РУ ГУМВС України
в м. Києві по кримінальній справі № 57-328, порушеної
прокуратурою Подільського району в м. Києві за фактом крадіжки
майна на території ЗАТ "У".
З огляду вищевикладеного та матеріалів справи, суд апеляційної
інстанції прийшов до підставного висновку про скасування рішення
господарського суду міста Києва від 09.07.2003р. та задоволення
позову.
Разом з тим, не можна погодитись з покладанням апеляційним судом
на ВАТ “У” витрат в сумі 5601,23 грн. за надані позивачу
юридичні послуги.
Суд, не дослідив питання, з огляду положень ст.ст. 44, 49 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, хто є суб’єктом надання зазначених послуг,
а тому прийшов до передчасного висновку про їх стягнення.
Отже, постанова апеляційного суду в частині стягнення з ВАТ “У”
5601,23 грн. витрат з оплати юридичної допомоги, підлягають
скасуванню, з направленням справи в цій частині на новий
розгляд.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9
- 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “У” задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
01.03.2004 р. в частині стягнення 5601,23 грн. витрат з оплати
юридичної допомоги скасувати і справу в цій частині передати на
новий розгляд до суду першої інстанції, в іншому складі суду.
В решті постанову Київського апеляційного господарського суду
від 01.03.2004 р. залишити без змін, поновивши її виконання.