ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.06.2004 Справа N 2-14/2143-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Приватного підприємця О-вої Марини Володимирівни на
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
09.03.2004 р. у справі за позовом Приватного підприємця О-вої
Марини Володимирівни до Акціонерного товариства закритого типу
“К”, ТОВ “У”
про розірвання договору та стягнення сум
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В:
У травні 2002р. Приватний підприємець О-ва Марина Володимирівна
пред’явив в господарському суді позов до Акціонерного товариства
закритого типу “К” та ТОВ “У” про стягнення 61128,06 грн.
збитків.
Заявою від 12.08.2002 р. позивач змінив позовні вимоги і просив
розірвати договір і стягнути 64104,94 грн., у зв’язку із
збільшенням відсотків за цільовий кредит на суму 2976,88 грн.
У подальшому позивач неодноразово змінював позовні вимоги.
Додатковою позовною заявою від 28.08.2002 р., позивач просив
стягнути збитки в сумі 61719,94 грн., в тому числі 34820 грн. –
вартість автомобіля, 3052 грн. тюнінг, 13847,94 грн. кредит
банку і 10000 грн. моральної шкоди.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
18.12.2003 р., залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 09.03.2004 р., у позові
було відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
09.03.2004 р. та рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 18.12.2003 р. і прийняти нове рішення, яким
задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм
матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Ухвалюючи рішення, з яким погодилась і апеляційна інстанція, суд
виходив з недоведеності заявлених вимог.
Проте з таким висновком суду повністю погодитись не можна.
Як видно з матеріалів справи, суб’єктом підприємницької
діяльності О-вою м. В. (позивач у справі), 06.06.2001 р. було
придбано автомобіль марки ВАЗ 2111МL в АТЗТ “К”.
Останньою було заявлено позов щодо недоліків придбаного
автомобіля, виходячи з положень Закону України “Про захист прав
споживачів” ( 1023-12 ) (1023-12)
, який суд і застосував вирішуючи спір.
Проте суд не звернув увагу, з огляду змісту п. 1 Постанови
Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду справ за
позовами про захист прав споживачів” ( v0005700-96 ) (v0005700-96)
(зі змінами
і доповненнями) та преамбули Закону України “Про захист прав
споживачів” ( 1023-12 ) (1023-12)
чи регулюються правовідносини, які
виникли між сторонами, наведеним законом.
У порядку виконання ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не перевірив
суд належним чином і посилання позивача на те, що гарантійний
термін за Правилами торгівлі транспортними засобами і номерними
агрегатами ( z0489-95 ) (z0489-95)
, затвердженими наказом Міністерства
зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України № 168 від
18.12.1995 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції України
29.12.1995р. за № 489/1025 (діяли на час придбання спірного
автомобіля), повинен вираховуватися з дня проведення
передпродажної підготовки транспортного засобу, як і не з’ясував
до кінця правову природу гарантійного терміну і дотримання його
позивачем.
Не є дослідженим, а отже і переконливим висновок суду, що
позивач звернувся до суду з позовом 13.06.2003 р.
Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що зазначену позовну
заяву ухвалою господарського суду було прийнято до провадження
21.06.2002р. і здійснювалось по справі судове провадження.
Водночас, судом призначалась судово-автотехнічна експертиза, але
до кінця проведена не була.
Судом при цьому не з’ясовано належним чином обставин не
проведення призначеної експертизи, як і можливості усунення цих
обставин.
Слід суду більш ретельно з’ясувати і склад збитків заявлених до
стягнення, як і те, чи мали вони обов’язковий характер та чи
знаходився факт їх наявності та розмір у причинному зв’язку, в
разі доведеності факту несправності придбаного автомобіля.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення господарського суду
без змін, на зазначене теж уваги не звернув.
За таких обставин ухвалені судові рішення визнати законними і
обґрунтованими не можна.
При новому розгляді справ суду слід врахувати наведене, ретельно
з’ясувати дійсні обставини справи і, в залежності від
встановленого та вимог закону, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємця О-вої Марини
Володимирівни задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
09.03.2004 р. та рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 18.12.2003 р. скасувати і справу передати на
новий розгляд до суду першої інстанції, в іншому складі суду.