ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.06.2004 Справа N 4/408-н
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому ДПІ у м. Свердловську
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 31.03.04
у справі господарського суду Луганської
області
за позовом ДП "С"
до ДПІ у м. Свердловську
про визнання недійсним повідомлення- рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача
від відповідача
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 03.02.04 господарського суду Луганської області
задоволено позовні вимоги про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення ДПІ у м. Свердловську від 08.08.03
№ 0000962342/1, яким визначено ДП ДВАТ ЦЗФ "С" ДХК "СА" податкове
зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4663904 грн., в
т.ч. основний платіж 2331952 грн. штрафні санкції 2331952 грн.
Постановою від 31.03.04 Донецького апеляційного господарського
суду рішення від 03.02.04 господарського суду Луганської області
залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до ст. 6 ЗУ "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
(що діяв на час звернення
позивача до суду першої інстанції) та ст. 6 ЗУ "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
підприємство (товариство) вважається
створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної
реєстрації, а за змістом п. 4 ст. 34 ЗУ "Про підприємництво в
Україні" ( 698-12 ) (698-12)
та ст. 22 ЗУ "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) (1576-12)
підприємство (товариство) вважається реорганізованим з
моменту виключення його з Держреєстру України (господарське
товариство - з моменту внесення запису про припинення його
діяльності до державного реєстру). З цими юридичними фактами
пов'язується набуття і втрата правоздатності юридичної особи. В
той же час, законодавство не пов'язує момент переходу
правонаступництва в разі реорганізації підприємства (або
товариства) з фактом виключення із ЄДРПОУ.
Згідно ст. 37 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, який діяв на дату прийняття
рішення ДПІ, яке оспорювалось, при злитті і поділі юридичних осіб
майно (права і обов'язки) переходять до нововиниклих юридичних
осіб. Майно переходить в день підписання передаточного балансу,
якщо інше не передбачено законом або постановою про реорганізацію
В наказі від 07.03.03 № 117 "Про реорганізацію ВАТ ДХК "С" не
міститься ніяких умов щодо правонаступництва, а отже з огляду на
приписи ст. 37 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, положення Статуту ДП "С" і
факт підписання передавального балансу 31.05.03, позивач з
31.05.03 є правонаступником прав і обов'язків реорганізованого
шляхом злиття ДП ДВАТ "ЦЗФ "С".
Підпунктом 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000
№ 2181-ІІІ (далі ЗУ № 2181-ІІІ) визначено, що застосування
непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників
податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.
В акті перевірки та рішенні не зазначено, що стало підставою для
застосування непрямих методів.
Фактично, за наслідками перевірки контролюючим органом зроблено
висновок про заниження сум податкових зобов'язань згідно первинних
документів і документів бухгалтерського обліку платника податку, а
відтак податкове зобов'язання повинно було визначатись п/п "б" п/п
4.2.2 п. 4.2 ст. 4 ЗУ № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, а не за непрямими
методами. Крім того, відповідачем порушено п/п 19.3.6 п. 19.3 ст.
19 ЗУ № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
відповідно до якого до 01.01.05 діє
правило, за яким якщо платник податку відмовляється узгодити
податкове зобов'язання, нараховане податковим органом з
використанням непрямого методу, податковий орган зобов'язаний
звернутися до суду з позовом про визнання такої суми податкового
зобов'язання. При цьому даний Закон не регулює, яким чином повинна
бути висловлена така незгода.
Платник податків відмовився підписати акт перевірки, також була
подана скарга відокремленим підрозділом позивача, однак податковий
орган не звернувся до суду згідно п/п 19.3.6 п. 19.3 ст. 19 ЗУ
№ 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, визначивши донараховану суму узгодженим
податковим зобов'язанням.
ДПІ не дотримано вимог Методики визначення сум податкових
зобов'язань за непрямими методами, затвердженої постановою КМУ від
27.05.02 № 697 ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
(далі - Методика).
Не погоджуючись з судовими рішеннями ДПІ у м. Свердловську
звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою і просить їх скасувати посилаючись на порушення судами
норм матеріального і процесуального права, зокрема, п. 4.3 ст. 4,
п/п 19.3.6 п. 19.3 ст. 19 ЗУ № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, п. 9 Методики
( 697-2002-п ) (697-2002-п)
, п. 5.3 Порядку направлення органами ДПС України
податкових повідомлень платникам податків, а також на те, що
залучення до справи в якості позивача ДП "С" не відповідає вимогам
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
; розрахунки наведені у податкових
деклараціях з ПДВ не підтверджені у встановленому законом порядку;
податкове зобов'язання, нараховане податковим органом вважається
узгодженим у день отримання платником податків податкового
повідомлення, за винятком випадків звернення платника зі скаргою,
в якій повинна міститись відмова узгодити податкове зобов'язання.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспореного судового акта, знаходить необхідним
відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Господарськими судами встановлено, що ДПІ у м. Свердловську в
період з 12.06.03 по 06.08.03 проведено перевірку ДП ДВАТ ЦЗФ "С"
з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства,
під час якої керівником ДПІ 22.07.03 прийнято рішення про
застосування непрямих методів визначення сум податкових
зобов'язань на підставі п/п 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 ЗУ № 2181-ІІІ
( 2181-14 ) (2181-14)
із зазначенням в ньому, що підставою для застосування
непрямого методу "була застосована оцінка інших елементів
податкових баз, які приймаються до розрахунку податкового
зобов'язання відповідно до Закону", у зв'язку з чим керуючись
Методикою вирішено застосувати до платника податку непрямий метод
визначення суми податкового зобов'язання, а саме метод
економічного аналізу інформації про доходи та витрати платника
податків з податку на прибуток підприємства та ПДВ з 01.07.01 по
31.05.03.
06.08.2003 за результатами перевірки складено акт № 365-23-1-
108-00175426/8763, згідно якого під час перевірки виявлено
розбіжності в даних декларації наданої за період що перевірявся, з
наявними документами, у зв'язку з чим ДПІ визначено податкові
зобов'язання з ПДВ в сумі 2331952 грн.
08.08.03 ДПІ прийнято оспорене податкове повідомлення-рішення про
визначення ДП ДВАТ ЦЗФ "С" ДХК "СА" суми ПДВ та штрафні санкції.
18.08.03 відокремлений підрозділ "ЦЗФ "С" подав скаргу № 590 на
дане податкове повідомлення-рішення.
29.08.03 ДПІ прийнято рішення № 944/0 про розгляд скарги за
змістом якого скарга залишена без задоволення, оскільки право
оскарження податкового повідомлення-рішення належить відповідно до
ст. 5, п. 7.5 ст. 7 ЗУ № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
виключно ДП ДВАТ ЦЗФ
"С" ДХК "С" або його правонаступнику - відповідно діючому
законодавству, а оскільки останні не оскаржили податкове
повідомлення-рішення, то ДПІ вважає податкове зобов'язання
узгодженим.
Згідно п. п. 4.3.1 ст. 4 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
якщо
контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового
зобов'язання платників податків згідно з п. "а" підпункту 4.2.2
статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
- у зв'язку з не встановленням
фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених
підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухилення платника
податків чи його посадових осіб від надання відомостей,
передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму
податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків
податкового обліку або відсутністю визначених законодавством
первинних документів, сума податкових зобов'язань платника
податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод
застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але
під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим
органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у
декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому
законодавством.
Судовими інстанціями з'ясовано, що податковим органом в ході
перевірки встановлено, що дані податкової звітності відповідають
даним бухгалтерського обліку, про що свідчить акт перевірки. Всі
наведені у податковій звітності відомості підтверджені наявними
первинними документами, у зв'язку з чим у податкового органу були
відсутні підстави для застосування непрямого методу.
Згідно п. 5 Методики ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
рішення про застосування
непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань приймає
керівник органу державної податкової служби в якому зазначаються
підстави його прийняття., а п. 9 встановлює, що результати
перевірки, здійсненої з метою визначення сум податкових
зобов'язань за непрямими методами оформляються актом, що
затверджується особою, яка прийняла рішення про застосування
непрямого методу.
Платнику податків у встановленому порядку надсилається податкове
повідомлення-рішення, в якому зокрема, зазначаються нарахована за
непрямими методами органом державної податкової служби сума
податкового зобов'язання, яка належить до сплати, опис методів,
які при цьому були застосовані, а також сума штрафних санкцій (за
їх наявності).
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що в акті перевірки
та рішенні не зазначено, що стало підставою для застосування
непрямих методів та не зазначено, які суми вказані в декларації не
підтверджені такими документами.
На підставі викладеного суди дійшли вірного висновку, що за
наслідками перевірки контролюючим органом зроблено висновок про
заниження сум податкових зобов'язань згідно первинних документів і
документів бухгалтерського обліку платника податку, а тому
податкове зобов'язання повинно було визначитись п. п. "б" п. п.
4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, а не за прямими
методами.
Судами попередніх інстанцій взято до уваги, що відповідачем
допущено порушення п.п. 19.3.6 п. 19.3 ст. 19 Закону № 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
відповідно до якого до 1 січня 2005 року діє правило
за яким якщо платник податків відмовляється узгодити податкове
зобов'язання, нараховане податковим органом з використанням
непрямого методу, податковий орган зобов'язаний звернутися до суду
з позовом про визнання такої суми податкового зобов'язання. При
цьому даний Закон не регулює, яким чином повинна бути висловлена
така незгода. Платник податків відмовився підписати акт перевірки,
також була подана скарга відокремленим підрозділом позивача, однак
податковий орган не звернувся до суду згідно п. п. 19.3.6 п. 19.3
ст. 19 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, визначивши донараховану суму
узгодженим податковим зобов'язанням.
Зважаючи на зазначене вище, колегія суддів вважає, що
господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам
справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству,
обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
Керуючись ст. 111-5, п. 1 111-9, ст. 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 31.03.04 Донецького апеляційного господарського суду
зі справи № 4/408-н залишити без змін.