ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2004 Справа N 13/342-10/847
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 03.11.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грека Б.М.,
суддів Бур'янової С.С., Яценко О.В.
розглянувши касаційну скаргу Запорізького обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 10.03.2004 року
у справі N 13/342-10/847
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів
до АКБ "Індустріалбанк"
про стягнення 66016,50 грн.
за участю представників сторін
від позивача Окунєв І.С. дов. від 13.05.04 р. N 04-327/695,
від відповідача Костенко К.А. дов. від 11.06.2004 р. N 67
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від
26.12.2003 року (суддя Алейнікова Т.Г.) позов задоволено, з
відповідача на користь позивача стягнуто 66016,50 грн. штрафних
санкцій. 1700,00 грн. державного мита та 118,00 грн. на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Суд обгрунтовуючи своє рішення посилається на ст.ст. 19, 20
Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
та п. 3 "Положення про робоче місце інваліда і
порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
"Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів".
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
10.03.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано,
в позові відмовлено на підставі ст. 18 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
та ч. 3
п. 14 "Положення про робоче місце інваліда і порядок
працевлаштування інвалідів" ( 314-95-п ) (314-95-п)
.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач
звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України в якій просить скасувати постанову Запорізького
апеляційного господарського суду від 10.03.2004 року, посилаючись
на невірне застосування судом норм матеріального права, а саме
ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу, відповідач заперечує проти
доводів викладених в ній, вважає їх такими, що не відповідають
чинному законодавству і просить залишити постанову Запорізького
апеляційного господарського суду від 10.03.2004 року без змін, а
касаційну скаргу без задоволення.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 15.06.2004 року розгляд справи
було відкладений, у зв'язку з нез'явленням представників іншої
сторони та необхідністю з'ясування позицій сторін по справі.
Заслухавши суддю-доповідача та доводи представників сторін,
проаналізувавши правильність застосування судами норм
матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що
касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з
наступного.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій,
норматив робочих місць для відповідача визначений розпорядженням
Голови Орджонікідзевської районної адміністрації м. Запоріжжя
N 921 від 23.04.2001 року "Про визначення нормативів робочих місць
для працевлаштування інвалідів на підприємствах у 2001 році", у
кількості шести осіб, що складає 4 відсотки від загальної
кількості працюючих на підприємстві відповідача.
З матеріалів справи видно, що середньооблікова чисельність
штатних працівників облікового складу відповідача з квітня і до
кінця 2001 року становила 200 осіб, а середньоспискова чисельність
інвалідів, що були працевлаштовані підприємством у вказаному
звітному періоді склала три чоловіки, а отже і були нараховані
штрафні санкції за не працевлаштування трьох інвалідів.
Відповідно до статті 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
(в редакції Закону
України від 05.07.2001 N 2606-III ( 2606-14 ) (2606-14)
для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
передбачено таке:
"Працевлаштування інвалідів здійснюється органами
Міністерства парці України, Міністерства соціального захисту
України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими
організаціями інвалідів".
У пункті 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
, на виконання
Постанови Верховної Ради України від 14.10.1994 N 205
( 205/94-ВР ) (205/94-ВР)
"Про внесення змін до Закону Української РСР "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР" (далі -
Положення), зазначено, що "працевлаштування інвалідів здійснюється
державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими
Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з
урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК
(медико-соціальної експертної комісії)".
Відповідно до пункту 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства,
зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Порушення апеляційною інстанцією вимог статті 101 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
, про яке йдеться в касаційній скарзі, з матеріалів
справи не вбачається.
Згідно з частиною першою статті 38 названого Кодексу
( 1798-12 ) (1798-12)
якщо подані сторонами докази є недостатніми,
господарський суд зобов'язаний витребувати документи і матеріали,
необхідні для вирішення спору. Цей законодавчий припис з огляду на
вимоги статті 99 ГПК України стосується й перегляду справ в
апеляційній інстанції. У такому разі йдеться не про "додаткове
подання доказів", яке зазначено в частині першій статті 101 ГПК
України, а про їх витребування апеляційною інстанцією.
Скаржником не наведено обгрунтованих доводів щодо
необхідності залучення до участі у справі районного центру
зайнятості та не зазначено, який саме процесуальний статус названа
організація повинна була, на думку скаржника, мати в даній справі.
Зі скарги не вбачається, яким чином оскаржувана постанова
"стосується прав та обов'язків" районного центру зайнятості. Для
вирішення даного спору між позивачем і відповідачем правове
значення має, зокрема, сам факт направлення чи ненаправлення
інвалідів уповноваженими органами та організаціями для
працевлаштування на названому підприємстві, а не причини, з яких
таке направлення ними не здійснювалося.
Водночас у розгляді даної справи суд першої інстанції
припустилися неправильного застосування приписів частини першої
статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення
суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини
першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, а тому апеляційний суд правомірно скасував рішення
суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вірно дійшов висновку
про те, що стаття 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
передбачає обов'язок
органів Міністерства соціального захисту населення України,
місцевих Рад народних депутатів, громадських організацій інвалідів
з працевлаштування інвалідів, а тому зазначене зобов'язання з
працевлаштування виникає у таких органів після виконання
підприємствами ч. 3 п. 14 "Положення про робоче місце інваліда і
порядок працевлаштування інвалідів" ( 314-95-п ) (314-95-п)
, а саме
поінформування державної служби зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Таким чином, судом апеляційної інстанції дана оцінка
фактичним обставинам у справі, доводам та запереченням сторін, а
висновки суду відповідають нормам чинного законодавства.
За таких обставин, постанова Запорізького апеляційного
господарського суду від 10.03.2004 року у справі N 13/342-10/847 є
такою, що відповідає фактичним обставинам справи, вимогам закону,
а тому підстав для її скасування не має.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
10.03.2004 року залишити без змін.