ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2004 Справа N 14/46Д
Виший господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого у
засіданні судді
суддів:
розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю “К”
касаційну скаргу
на рішення господарського суду Запорізької області від
01.03.04
у справі № 14/46Д господарського суду м. Києва
за позовом приватного підприємця К-го С.О.
до Товариства з обмеженою відповідальністю “К”
про визнання недійсним договору
Сторони в судове засідання не з’явилися, про час та місце
судового засідання були повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.03.04 у
справі № 14/46Д позовні вимоги приватного підприємця К-го С.О.
(надалі – “Позивач”) задоволено повністю та визнано недійсним
договір від 05.01.04 № 05/01 про дольову участь у будівництві
житлового будинку по вул. Героїв Сталінграду – вул. Запорізька у
м. Запоріжжі (надалі – “Договір”).
Не погоджуючись з зазначеним рішенням господарського суду
Запорізької області, Товарсиство з обмеженою відповідальністю
“К” (далі – “Відповідач”) звернулося до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати
рішення господарського суду Запорізької області від 01.03.04 у
справі № 14/46Д та прийняти нове рішення, яким у позові Позивачу
відмовити.
Відповідач вважає, що під час розгляду позову суд повинен був
користуватися нормами Закону України “Про інвестиційну
діяльність” ( 1560-12 ) (1560-12)
, тоді як керувався нормами Законів
України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном
при будівництві житла та операціях з нерухомістю” ( 978-15 ) (978-15)
та
“Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових
послуг” ( 2664-14 ) (2664-14)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм
матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних
судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає
задоволенню виходячи з наступного.
Господарським судом Запорізької області встановлено, що 01.05.04
між Позивачем та Відповідачем укладено Договір, згідно з яким
Позивач прийняв на себе зобов'язання оплатити вартість, а
Відповідач здійснити будівництво і передати у власність Позивачу
квартиру у житловому будинку по вул. Запорізькій – вул. Героїв
Сталінграду у м. Запоріжжі.
Відповідачем зроблено правильний висновок, що Договір
відноситься до інвестиційних договорів.
Водночас, колегія суддів погоджується з позицією господарського
суду Запорізької області, згідно якої загальні принципи, правові
і організаційні основи залучення коштів фізичних та юридичних
осіб в управління з метою фінансування (інвестування)
будівництва житла та особливості управління цими коштами
встановлюються Законом України “Про фінансово-кредитні механізми
і управління майном при будівництві житла та операціях з
нерухомістю” ( 978-15 ) (978-15)
.
Особа, яка передає майно у довірчу власність на підставі
договору управління майном з метою досягнення визначених ним
цілей, Відповідно до вищезазначеного закону є установник
управлўння майном.
Згідно зі статтею 4 Закону України “Про фінансові послуги і
державне регулювання ринків фінансових послуг” ( 2664-14 ) (2664-14)
договір управління майном установник укладає з управителем, яким
згідно може бути виключно банк або інша фінансова установа.
Фінансовою установою відповідно до Закону України “Про фінансові
послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”
( 2664-14 ) (2664-14)
може бути юридична особа, яка відповідно до закону
надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до
відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До
фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди,
лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії,
установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні
фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом
діяльності яких є надання фінансових послуг.
Враховуючи, що предметом договору фактично є залучення
Відповідачем у довірче управління грошових коштів Позивача на
будівництво житла, а також те, що Відповідач не є фінансовою
установою, а тому не може приймати грошові кошти в довірче
управління на будівництво житла, колегія суддів вважає
правильним висновок господарського суду Запорізької області, що
умови Договору суперечать нормам чинного законодавства, зокрема
Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання
ринків фінансових послуг” ( 2664-14 ) (2664-14)
.
Статтею 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що зміст
правочину не може суперечити ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, або іншим
актам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
недодержання в
момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог статті 203
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є підставою недійсності правочину.
Таким чином, колегія суддів вважає, що господарським судом
Запорізької області зроблено правильний висновок щодо законності
та обґрунтованості вимог Позивача.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
Відповідача не підлягає задоволенню.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-11, 111 12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ТОВ “К” залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від 01.03.04
у справі № 14/46Д залишити без змін.