ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2004 Справа N 12/277-2913
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М., Подоляк О.А.,
за участю представників сторін А.А.А., Б.Б.Б. (керівник), В.В.В.
(дов. від 12.01.04.), розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності А.А.А.
на рішення від 18 грудня 2003 року господарського суду
Тернопільської області та постанову від 01 березня
2004 року Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 12/227-2913
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності А.А.А.
до науково-дослідного виробничо-комерційного холдінг -
центру "XXX"
про стягнення 4 509, 65 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 18 грудня 2003 року господарського суду
Тернопільської області (суддя О. Скрипчук), залишеним без змін
постановою від 1 березня 2004 року Львівського апеляційного
господарського суду, позов задоволено частково та стягнуто з
відповідача на користь позивача 791, 78 грн. пені, 562, 01 грн.
річних та судові витрати. В частині стягнення збитків у сумі 2 876
грн. в позові відмовлено. В частині стягнення 250 грн. та 29,86
грн. пені провадження у справі припинено.
Позивач просить скасувати судові рішення у справі в частині
відмови в задоволенні позову про стягнення витрат на правову
допомогу в сумі 2 876 грн. з огляду на неправильне застосування
господарськими судами статті 203 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а також статей 44, 49 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та просить ухвалити
нове рішення, яким позов в цій частині, а також в частині
відшкодування транспортних витрат, пов'язаних з направленням
представника в судове засідання, задовольнити.
Відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує і в її
задоволенні просить відмовити.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Господарські суди встановили, що рішенням від 21 жовтня 2002 року
господарського суду Тернопільської області у справі № 8/225-2721
задоволено позовні вимоги суб'єкта підприємницької діяльності
А.А.А. до науково-дослідного виробничо-комерційного Холдінг центру
"XXX" з стягненням 15 395, 52 грн. боргу та 145, 5 2 грн. пені за
невиконання умов укладеного між сторонами договору № 4 від 20
червня 2002 року купівлі-продажу будівельно-оздоблювальних
матеріалів, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу
товар на загальну суму 43 395, 52 грн., за який відповідач
розрахувався лише частково, що підтверджується платіжними
дорученнями від 1 серпня 2003 року та від 14 вересня 2003 року.
З матеріалів справи вбачається, що між приватним малим
підприємством "YYY" та позивачем укладено договори про надання
правової допомоги від 14 листопада 2002 року № 14-11/2002 та від
14 січня 2003 року № 14/01-03, відповідно до яких вартість наданих
послуг склала 3 050 грн.
Господарські суди дійшли правомірного висновку про часткове
задоволення позовних вимог, оскільки, позивач звернувся з позовом
про стягнення 4 509,65 грн., з яких 3 050 грн. - вартість наданих
послуг по правовому забезпеченню, 821,64 грн. пені та 562, 01 грн.
- 3 відсотки річних.
У даному випадку, витрати на оплату правових послуг, так само і
витрати позивача на проїзд до суду і назад, в розумінні статті 203
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, не можуть
вважатися збитками, оскільки не мають обов'язкового характеру і
факт їх наявності та розмір не знаходяться в причинному зв'язку з
невиконанням умов укладеного сторонами договору.
Посилання скаржника на неправильне застосування господарськими
судами статей 44 і 49 Господарського процесуального кодексу
Української РСР є безпідставними, оскільки, в силу вимог статті 44
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
до
судових витрат відноситься лише оплата послуг адвоката.
В контексті цієї норми до судових витрат відносяться кошти, якщо
вони були сплачені саме адвокату, а не будь-якому представнику
сторони, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими
документами.
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
витрати, що підлягають сплаті за
послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом
України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ) (2887-12)
. Зокрема, поняття особи,
котра є адвокатом наводиться в статті 2 цього ( 2887-12 ) (2887-12)
, якою
визначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має
вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або
помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні
іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською
діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час
розгляду справи фактичні її обставини були встановлені
господарськими судами на підставі всебічного, повного і
об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду
відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з
правильним застосуванням норм матеріального і процесуального
права.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 18 грудня 2003 року господарського суду Тернопільської
області та постанову від 12 березня 2004 року Львівського
апеляційного господарського суду у справі № 12/277-2913 залишити
без змін, а касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності
А.А.А. без задоволення.
Головуючий, суддя М. В. Кузьменко
Суддя І. М. Васищак
Суддя О. А. Подоляк