ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2004 Справа N 11/342
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової – головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
відповідача Лисич А.В.- дов. від 31.10.2003 року
Трифонов С.М.- дов. від 10.01.2004
року
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Печерському районі м. Києва
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 19.01.2004 року
у справі № 11/342 господарського суду міста
Києва
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Готель “Салют”
до Державної податкової інспекції у
Печерському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від
10.09.2003 року № 301/26-062/0
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2003 року Відкрите акціонерне товариство “Готель
“Салют” звернулось до господарського суду міста Києва з позовом
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від
10.09.2003 року № 301/26-062/0, яким визначено податкове
зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 5333334 грн., в
тому числі основний платіж в розмірі 2666667 грн., штрафна
(фінансова) санкція в розмірі 2666667 грн. Вказане податкове
повідомлення-рішення прийнято на підставі акта перевірки
Відкритого акціонерного товариства “Готель “Салют” від
09.09.2003 року № 117/26-062/57/22905541 з питань правильності
нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за
жовтень 2002 року, яким встановлено порушення підпункту 3.1.1
пункту 3.1 статті 3, пункту 4.8 статті 4 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997року
№ 168 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого
донараховано податок на додану вартість за жовтень 2002 року в
сумі – 2 666 667 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що: повідомлення-рішення прийнято
на підставі акта перевірки, висновки якого здійсненні при
неправильному застосуванні норм чинного податкового та
цивільного законодавства України, а тому є неправомірним.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2003 року
(суддя Кот О.В.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 19.01.2004 року (судді:
Муравйов О.В. - головуючий, Вербицька О.В., Коваленко В.М.),
позов задоволено повністю: визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Печерському районі м. Києва № 301/26-062/0 від 10.09.2003 року.
Стягнуто з Державної податкової інспекції у Печерському районі
м. Києва на користь Відкритого акціонерного товариства “Готель
“Салют” 203 грн. судових витрат.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанції виходили з того, що: висновки відповідача,
зазначені в акті перевірки від 09.09.2003 року, є помилковими,
безпідставними і не ґрунтуються на чинному законодавству. Крім
того, зазначено, що в результаті виконання договору № Т-22/16
від 21.10.2002 року між позивачем та Товариством з обмеженою
відповідальністю “Кворум” відбувся фактичний обмін векселів
Відкритого акціонерного товариства “Коксохимполімермаш” на
вексель Товариства з обмеженою відповідальністю “Ініціатор +”.
Грошові кошти за ці векселі сторонами по договору не
сплачувались; операція з обміну векселів, яка була здійснена між
позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Кворум”
відповідно до умов договору № Т-22/16 від 21.10.2002 року, не є
об’єктом оподаткування податком на додану вартість.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, Державна податкова
ўнспекцўя у Печерському районі м. Києва звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2004 року,
в якій просить постанову та рішення у справі скасувати та
прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позові,
мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування
судами норм матеріального права, а саме: підпункту 3.1.1 пункту
3.1 статті 3, пункту 4.8 статті 4 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Зокрема, відповідач посилається
на те, що між позивачем та Товариством з обмеженою
відповідальністю “Кворум” відбулася операція з продажу цінних
паперів не за грошові кошти, а тому вказана операція є об’єктом
оподаткування відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
Відкрите акціонерне товариство “Готель “Салют” надало відзив на
касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу Державної
податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без
задоволення, а рішення та постанову у справі № 11/342 залишити
без змін, посилаючись на те, що судові рішення прийняті у
відповідності до норм матеріального та процесуального права та
при повному з’ясуванні обставин справи.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представників
відповідача присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанції, в результаті виконання договору № Т-22/16 від
21.10.2002 року між позивачем та Товариством з обмеженою
відповідальністю “Кворум” відбувся фактичний обмін векселів
Відкритого акціонерного товариства “Коксохимполімермаш” на
вексель Товариства з обмеженою відповідальністю “Ініціатор +”.
Грошові кошти за ці векселі сторонами по договору не
сплачувались. Також господарськими судами зроблено висновок про
те, що операція з обміну векселів, яка була здійснена між
позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Кворум”
відповідно до умов договору № Т-22/16 від 21.10.2002 року, не є
об’єктом оподаткування податком на додану вартість.
Проте судова колегія вважає, що такий висновок зроблений судами
першої та апеляційної інстанцій в порушення норм діючого
законодавства та без врахування обставин справи, виходячи з
наступного.
Згідно з пунктом 1.6 статті 1 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, товари - це матеріальні та
нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що
використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх
випуску (емісії) та погашення.
Відповідно до пункту 1.19 статті 1 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає
проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій
формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та
погашення взаємної заборгованості, у результаті яких не
передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для
компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
Пунктом 1.31 статті 1 зазначеного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що продаж товарів це будь-які операції, що
здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки
та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають
передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію,
незалежно від її надання, а також операції з безоплатного
надання товарів.
У відповідності зі статтею 3 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, об'єктом оподаткування є
прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого
валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника
податку та суму амортизаційних відрахувань.
Підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 згаданого Закону
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено, що валовий доход включає загальні
доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі
допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу
юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім
операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх
кінцевого погашення (ліквідації).
Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, об'єктом
оподаткування податком на додану вартість є операції з продажу
товарів (робіт, послуг) на митній території України.
Таким чином, товарообмінні операції обкладаються податком на
прибуток та податком на додану вартість.
Окрім того, відповідно до частини першої пункту 1.31 названого
Закону продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються
згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими
цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав
власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від
строків її надання, а також операції з безоплатного надання
товарів. Передача векселів в рахунок оплати за придбані товари,
виконані роботи або одержані послуги передбачає перехід права
власності на них до продавця, а тому має ознаки операції з
продажу товарів. Такі операції відповідно до підпункту 3.1.
статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є об'єктом оподаткування цим податком.
Висновки судів у судових рішеннях було зроблено без всебічного,
повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності як це вимагається статтею 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відтак господарські суди першої та апеляційної інстанції дали
помилкову юридичну оцінку фактичним обставинам справи, а тому
ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними і
обґрунтованими.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що спір був
розглянутий судами не в повному обсязі, що є порушенням принципу
всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі
обставин справи в їх сукупності що призвело до прийняття
незаконних та необґрунтованих судових рішень.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційної інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судових
рішеннях господарських судів, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до
господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене,
з'ясувати дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосувати
закон, що регулює спірні правовідносини, та ухвалити у справі
законне і обґрунтоване рішення.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 3 статті 111-9, статями 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2003 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
19.01.2004 року у справі № 11/342 господарського суду міста
Києва скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва задовольнити частково.