ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2004 Справа N А-41/117-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової – головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Іванцов О.В. – дов. від 23.10.2003
року
відповідача не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Дзержинському районі м. Харкова
касаційну скаргу
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 07.04.2004
року
у справі № А-41/117-03 господарського суду
Харківської області
за позовом Харківського обласного державного
підприємства з агрохімічного
забезпечення сільського господарства
“Облагрохімія”
до Державної податкової інспекції у
Дзержинському районі м. Харкова
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова
від 28.05.2003 року №№ 0002022301/0/7550, 0002042301/0/7550,
0002032301/0/7550
В С Т А Н О В И В:
У червні 2003 року Харківське обласне державне підприємство з
агрохімічного забезпечення сільського господарства
“Облагрохімія” звернулося до господарського суду Харківської
області з позовом до Державної податкової інспекції у
Дзержинському районі м. Харкова про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у
Дзержинському районі м. Харкова від 28.05.2003 року
№ 0002022301/0/7550, яким визначено податкове зобов’язання з
податку на прибуток в сумі 1260700 грн., від 28.05.2003 року
№ 0002042301/0/7550, яким визначено податкове зобов’язання з
податку на додану вартість в сумі 255924,00 грн., від 28.05.2003
року № 0002032301/0/7550, яким визначено податкове зобов’язання
з земельного податку в сумі 6876 грн. Вказані податкові
повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 26.05.2003
року № 2117/23-103/05490960 комплексної планової документальної
перевірки дотримання вимог податкового та валютного
законодавства України Харківського обласного державного
підприємства по агрохімічному забезпеченню сільського
господарства “Облагрохімія” за період з 01.04.2000 року по
01.04.2003 року, яким зокрема виявлено порушення позивачем
підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 8.1.4 пункту 8.1
статті 8, підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, що
привело до заниження податкового зобов’язання з податку на
прибуток у IV кварталі 2000 року у сумі 1079300,00 грн. та у IV
кварталі 2001 року у сумі 181400,00 грн., а також привело до
завишення від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на
прибуток у І кварталі 2002 року на суму 626,00 грн., у ІІ
кварталі 2002 року на суму 592,00 грн., у ІІІ кварталі 2002 року
на суму 560,00 грн., у IV кварталі 2002 року на суму 530,00
грн., у І кварталі 2003 року на суму 502,00 грн. Також, виявлено
порушення пункту 4.5 статті 4 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що призвело до заниження
податкового зобов’язання з податку на додану вартість у
листопаді 2000 року у сумі 254978,00 грн., у грудні 2001 року у
сумі 946,00 грн. А також, виявлено порушення статті 7 Закону
України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
, що привело до
заниження податкового зобов’язання з податку за землю на суму
6876,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що донарахування податку на
прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованими,
незаконними та такими, що засновані на припущеннях, висновки
акта перевірки податкової інспекції щодо закінчення в IV
кварталі 2000 року та IV кварталі 2001 року строку позовної
давності відносно сум кредиторської заборгованості позивача, та
висновки щодо відсутності підстав для віднесення до складу
валових витрат у IV кварталі 2000 року та IV кварталі 2001 року
сум безнадійної дебіторської заборгованості є хибними та
заснованими на застосуванні норми права, яка не підлягала
застосуванню у конкретному випадку; висновки перевірки щодо
нестачў основних засобів позивача протирічать один одному та не
обґрунтовані посиланням на належні докази, у зв’язку з чим
донарахування сум податку на прибуток з амортизаційних
відрахувань є незаконним; також суми податку на прибуток та
податку на додану вартість, повинні бути погашеними, як вимоги
конкурсного кредитора, що не були заявлені відповідачем у
встановлений термін; що стосується донарахувань по земельному
податку позивач обґрунтовує вимоги тим, що при його
донарахуванні були застосовані неналежні норми закону, невірно
застосовані об’єкт та ставка оподаткування.
Рішенням господарського суду Харківської області від 26.12.2003
року (суддя Мінаєва О.М.), залишеним без змін постановою
Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2004
року (судді: Карбань І.С. - головуючий, Твердохліб А.Ф.,
Погребняк В.Я.), позов задоволено частково: визнано недійсними
податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Дзержинському районі м. Харкова від 28.05.2003 року
№ 0002022301/0/7550 про визначення податкового зобов’язання з
податку на прибуток в сумі 1260700,00 грн., від 28.05.2003 року
№ 0002042301/0/7550 про визначення суми податкового зобов’язання
з податку на додану вартість в сумі 255924,00 грн. Стягнуто з
Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова
на користь Харківського обласного державного підприємства з
агрохімічного забезпечення сільського господарства
“Облагрохімія” 170 грн. державного мита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій
частині позову відмовлено.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанцій виходили з того, що: висновки акта
перевірки, щодо закінчення строків позовної давності відносно
сум кредиторської заборгованості позивача є такими, що не
ґрунтуються на вимогах законодавства, та належних доказах а тому
не мають під собою правових підстав, в звязку з чим не
відповідають вимогам закону та є недійсними, також висновки акта
перевірки, щодо завишення позивачем валових витрат у IV кварталі
2000 року та у IV кварталі 2001 року та саме податкове
повідомлення-рішення відповідача, обґрунтовані правовою нормою,
що не підлягала застосуванню, тому донарахування з цього питання
податку є недійсним, також висновки акта перевірки, щодо
неправомірності нарахування позивачем сум амортизаційних
відрахувань з податку на прибуток є безпідставними та
неправомірними. Нарахування відповідачем податку на прибуток та
податку на додану вартість, як в частині визначення валового
доходу та податку на додану вартість з сум кредиторської
заборгованості, так і в частині визначення валових витрат з сум
дебіторської заборгованості за IV квартал 2000 та IV квартал
2001 року є неправомірним також тому, що висновки акта перевірки
в цій частині зроблені без посилання на первинні бухгалтерські
документи та засновані на припущеннях, також до них застосовані
норми права, які не підлягають застосуванню у конкретному
випадку. Крім того, податкові повідомлення-рішення від
28.05.2003 року № 0002022301/0/7550 в частині визначення
податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 1079300,00
грн. та від 28.05.2003 року № 0002042301/0/7550 в частині
визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість
в сумі 254978,00 грн. є також недійсними на підставі того, що
вўдповўдно до частини 2 статті 14 та частини 5 статті 31 Закону
України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
вказані суми донарахованих податків
вважаються погашеними як вимоги конкурсного кредитора, що не
були заявлені у встановлений термін. Щодо позовної вимоги про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
28.05.2003 року № 0002032301/0/7550, яким визначено податкове
зобов’язання з земельного податку в сумі 6876 грн., то суди в
цій частині позову відмовили виходячи з наступного: ставка
податку у розмірі 3,82 грн. за 1 кв.м. , що була застосована
відповідачем при розрахунку земельного податку, відповідає
чинному законодавству, а саме, статті 7 Закону України “Про
плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
та Закону України “Про державний
бюджет на 2003 рік” ( 380-15 ) (380-15)
.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, Державна податкова
інспекція у Дзержинському районі м. Харкова звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2004
року, в якій просить постанову у справі скасувати в частині
визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від
28.05.2003р. №№ 0002022301/0/7550, 0002042301/0/7550 та прийняти
нове рішення, яким в позові відмовити, мотивуючи касаційну
скаргу доводами про неправильне застосування судами норм
матеріального права, а саме: підпункту 4.1.6. пункту 4.1 статті
4, підпункту 8.1.4. пункту 8.1 статті 8, підпункту 12.1.1 пункт
12.1 статті 12 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та пункту 4.5 статті 4 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представника
позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 108 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України переглядає
за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого
господарського суду та постанови апеляційного господарського
суду.
Згідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з обставин,
встановлених у даній справі судом першої та апеляційної
інстанції.
Відповідно до статті 76 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
перебіг строку позовної давності починається з дня
виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли
особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого
права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і
перериву перебігу строків позовної давності встановлюються
законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Згідно статті 79 зазначеного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
перебіг строку
позовної давності переривається пред'явленням позову в
установленому порядку.
По спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни,
перебіг строку позовної давності переривається також вчиненням
зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу.
Після перериву перебіг строку позовної давності починається
спочатку; час, що минув до перериву, до нового строку не
зараховується.
Пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває
перебігу строку позовної давності.
У статті 161 вказаного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
зазначено, що
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк відповідно до вказівок закону, акту
планування, договору, а при відсутності таких вказівок -
відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Пункт 1.25 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
дає визначення терміну безнадійна
заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з
наведених нижче ознак:
заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної
давності;
заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок
недостатності майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної
банкрутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної
особи, що ліквідується;
заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок
недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих
аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у
заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що
інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого
майна позичальника не призвели до повного покриття
заборгованості;
заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією
обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору),
підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також
визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або
недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб,
засуджених до позбавлення волі.
Відповідно до підпункту 5.2.8 пункту 5.2 статті 5 зазначеного
Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу валових витрат включаються суми
безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до
валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення
таких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми
заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної
давностў. Для банків та інших небанківських фінансових установ
норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 12 цього
Закону.
Згідно частини 2 статті 14 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після
закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені
взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що
господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр
вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не
підлягає.
Частиною 5 статті 31 зазначеного Закону передбачено, що вимоги,
заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання,
не розглядаються і вважаються погашеними.
Відповідно до преамбули Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
цей Закон є спеціальним законом з
питань оподаткування, який установлює порядок погашення
зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та
державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових
платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що
застосовуються до платників податків контролюючими органами, у
тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності,
та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди першої та
апеляційної інстанцій в порядку статей 43, 101 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і
об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в
їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку
обставинам викладеним в акті перевірки на підставі якого
прийняті спірні податкові повідомлення рішення, та обґрунтовано
дійшли висновку, що податкові повідомлення-рішення від
28.05.2003 року № 0002042301/0/7550, яким визначено податкове
зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 255924 та від
28.05.2003 року № 0002022301/0/7550, яким визначено податкове
зобов’язання з податку на прибуток в сумі 1260700 грн. не
відповідають нормам чинного законодавства, в звязку з чим є
недійсними а податкове повідомлення-рішення від 28.05.2003 року
№ 0002032301/0/7550, яким визначено податкове зобов’язання з
земельного податку в сумі 6876 грн. прийнято у відповідності до
норм чинного законодавства. Крім того, належним чином дослідивши
заперечення відповідача проти позову, суди дійшли обґрунтованого
висновку про недоведеність ним обставин, на які він посилався як
на підставу своїх заперечень в частині задоволеного позову
(стаття 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
). За таких обставин, суди підставно задовольнили
позовні вимоги а в іншій частині відмовили в позові, керуючись
законом. Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова
відповідають положенням статей 84, 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що
викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі
змўнами та доповненнями.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування
судами норм матеріального права при прийнятті рішення та
постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать
матеріалам справи, в зв’язку з чим підстав для зміни чи
скасування зазначених судових рішень колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Харківської області від 26.12.2003
року та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 07.04.2004 року у справі № А-41/117-03 господарського суду
Харківської області залишити без змін, а касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Дзержинському районі
м. Харкова - без задоволення.