ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2004 Справа N 9/199
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “ТЛ”
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
10.03.2004р.
у справі № 9/199
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Запорізький
металургійний комбінат “З”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЛ”
про стягнення 8263,20 грн.,
В С Т А Н О В И В:
До господарського суду звернулося Відкрите акціонерне товариство
“Запорізький металургійний комбінат “З” з позовною заявою про
стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЛ”
безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 8263,20 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
03.12.2003р. позов задоволено.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суд першої
інстанції виходив з того, що відповідно до п. 3.1. протоколу
розбіжностей до договору № 20/2002/144 від 31.10.2001р.,
укладеного між сторонами даного спору, вартість залізничного
тарифу за перевезення відшкодовується покупцем шляхом оплати
рахунків постачальника, які підтверджені залізничними
накладними.
Судом встановлено, що відповідач виконав взяті на себе
зобов’язання за вказаним договором, а саме поставив позивачу в
обумовлений договором пункт призначення залізорудний концентрат.
На сплату залізничного тарифу відповідач вистав позивачу
рахунки, які сплачені останнім у повному обсязі.
Однак, різниця між фактично сплаченою вартістю залізничного
тарифу та тарифу, який підтверджується залізничними квитанціями,
складає 8263,20 грн.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те,
що позивачем при сплаті вартості залізничного тарифу була
зроблена переплата, яка у відповідності до ст. 469 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
повинна бути повернута.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
10.03.2004р. вказане рішення залишено без змін.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком
суду першої інстанції про те, що спірна сума підлягає стягненню
на підставі ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, і вважає, що зайве
сплачені грошові кошті у сумі 8263,20 грн., перераховані
позивачем за оплату витрат транспортних послуг, слід розцінювати
як понесені ним збитки на підставі ст. 203 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, оскільки правовідносини сторін формувалися в межах
дії договору на поставку.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить суд вказаний судовий акт скасувати як такий, що
ухвалений з порушенням норм матеріального права, а саме ст. 203
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та відмовити в позові.
У своїй касаційній скарзі скаржник зазначає, що застосування
апеляційним судом ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у даному випадку
не відповідає її змісту та обставинам справи, оскільки ця стаття
передбачає зобов’язання боржника відшкодувати збитки у зв’язку з
порушенням зобов’язань. Утім за договором поставки № 20/2002/144
від 31.10.2001р. постачальником (відповідачем) зобов’язання за
цим договором виконані у повному обсязі, що підтверджується
залізничними накладними та залізничними квитанціями.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну
скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статей 4, 151, 161, 162 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
договір є підставою виникнення цивільних прав і
обов’язків (зобов’язань), які повинні виконуватись належним
чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону,
договору, а одностороння відмова від виконання зобов’язання не
допускається.
Цивільно-правова відповідальність боржника за невиконання
зобов’язань виникає за наявності збитків для кредитора,
протиправності його дій, безпосередньо причинного зв’язку між
збитками і протиправними діями та вини.
Згідно зі ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в разі невиконання або
неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний
відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
При цьому, за змістом названої норми, порушення зобов’язання,
взятого на себе боржником, може виступати або у вигляді
невиконання, або у вигляді неналежного виконання.
Однак жодних з цих порушень з боку відповідача під час виконання
ним договору поставки № 20/2002/144 від 31.10.2001р. судом
апеляцўйної інстанції не встановлено. Навпаки, як судом першої,
так і апеляційної інстанції, встановлено, що усі умови договору
сторонами виконано, у тому числі умови п. 3.1. протоколу
розбіжностей до договору щодо підтвердження рахунків відповідача
за перевезення, залізничними квитанціями.
Отже, неправильним є висновок суду апеляційної інстанції про те,
що зайве сплачену грошову суму, перераховану позивачем за оплату
витрат транспортних послуг, слід розцінювати як понесені ним
збитки на підставі ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції
про те, що на спірні правовідносини, які склалися навколо
обставин безпідставного отримання відповідачем переплачених
грошових коштів за оплату витрат транспортних послуг поширюється
дія ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, особа,
яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої
підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана
повернути безпідставно придбане майно цій особі.
За змістом названої правової норми умовою виникнення даного
зобов’язання є, зокрема, відсутність підстав для придбання
майна, встановлених законом або договором.
Відповідно до п. 3.1. протоколу розбіжностей до договору
№ 20/2002/144 від 31.10.2001р. вартість залізничного тарифу за
перевезення відшкодовується покупцем (позивачем) шляхом оплати
рахунків постачальника (відповідача), підтверджених залізничними
квитанціями.
Судами двох інстанцій встановлено, що на оплату залізничного
тарифу відповідач виставив позивачу рахунки
№№ 265/2002-295/2002, відповідно до яких вартість залізничного
тарифу була сплачена позивачем шляхом безпосереднього
перерахування грошових коштів відповідачу (а.с.82-103 т.1).
Різниця між фактично сплаченою позивачем вартістю залізничного
тарифу та тарифу, який підтверджується залізничними квитанціями,
наданими відповідачем, складає 8263,20 грн. Отже, ця сума була
одержана відповідачем від позивача без достатньої на то
підстави, а саме, за межами умов договору поставки, а відтак
вона підлягає поверненню позивачу на підставі ст. 469 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЛ”
залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 10.03.2004р. у справі № 9/199 - без
змін.