ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2004 Справа N 37/21
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової – головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача - Демченко В.В. – директор
- Саріогло Ю.Д. – дов від.
18.05.2004 року
- Митрохович К.М – дов. від
22.06.2004 року
- Шевчук Н.В. – дов. від 09.02.2004
року
відповідача - Польова І.В. – дов. від
21.06.2004 року
- Музикін Є.С. – дов. від
17.05.2004 року
розглянувши у відкритому Приватного підприємства
судовому засіданні “Міленіум-Трейд”
касаційну скаргу
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 29.03.2004
року
у справі № 37/21 господарського суду
Дніпропетровської області
за позовом Приватного підприємства
“Міленіум-Трейд”
до Південної міжрайонної державної
податкової інспекції у м. Кривому Розі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Південної міжрайонної державної податкової інспекції у
м. Кривому Розі від 17.11.2003 року № 0003282301/0
В С Т А Н О В И В:
У січні 2004 року Приватне підприємство “Міленіум-Трейд”
звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з
позовом до Південної міжрайонної державної податкової інспекції
у м. Кривому Розі про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення Південної міжрайонної державної податкової
інспекції у м. Кривому Розі від 17.11.2003 року № 0003282301/0,
яким визначено суму штрафної (фінансової) санкції в розмірі
109704,00 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято
на підставі акта від 13.11.2003 року № 170/23-1/1/31224203
перевірки дотримання вимог податкового та валютного
законодавства Приватного підприємства “Міленіум-Трейд” за період
з 29.01.2001 року по 30.06.2003 року, у якому зазначено про
порушення позивачем пункту 2.3 Положення про ведення касових
операцій у національній валюті в Україні ( z0040-05 ) (z0040-05)
,
затвердженого постановою Правління Національного банку України
від 19.02.2001 року № 72 (із змінами та доповненнями),
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 року за
№ 237/5428, в частині готівкового розрахунку підприємства з
суб’єктом підприємницької діяльності понад граничну суму (3 тис.
грн.) протягом одного дня, в сумі 54852 грн.; та відповідно до
статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 року № 436/95
“Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки” ( 436/95 ) (436/95)
.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
12.02.2004 року (суддя Кеся Н.Б.) позов задоволено: визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення Південної міжрайонної
державної податкової інспекції у м. Кривому Розі від 17.11.2003
року № 0003282301/0; стягнуто з відповідача на користь позивача
85 грн. державного мита та 118 грн. на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Мотивуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції
виходив з того, що: обмеження, які передбачені пунктом 2.3
Положення про ведення касових операцій у національній валюті в
Україні ( z0040-05 ) (z0040-05)
, затвердженого постановою Правління
Національного банку України від 19.02.2001 року № 72,
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 року за
№ 237/5428, щодо розрахунків через каси підприємств, не
стосуються розрахунків підприємств (підприємців) з фізичними
особами. Суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа не
позбавлена права укладати цивільно-правові угоди поза власною
підприємницькою діяльністю, для вирішення спору не має значення
його правосуб’єктність в спірних операціях.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 29.03.2004 року (судді: Логвиненко А.О. - головуючий, Швець
В.В., Тищик І.В.), рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 12.02.2004 року скасовано, в позові відмовлено.
Мотивуючи постанову, господарський суд апеляційної інстанції
виходив з того, що: матеріали справи свідчать про те, що
розрахунки проводились між позивачем та суб’єктом
підприємницької діяльності, а згідно з пунктом 2.3 Положення про
ведення касових операцій у національній валюті в Україні
( z0040-05 ) (z0040-05)
, затвердженого постановою Правління Національного
банку України від 19.02.2001 року № 72, зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 15.03.2001 року за № 237/5428, сума
готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим
підприємством (підприємцем) через їх каси та через каси установ
банків не повинна перевищувати 3000 грн. протягом одного дня за
одним або кількома платіжними документами. Платежі понад
установлену граничну суму проводяться виключно в безготівковому
порядку.
Не погоджуючись з постановою, Приватне підприємство
“Міленіум-Трейд” звернулося до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 29.03.2004 року, в якій
просить постанову у справі скасувати, рішення господарського
суду Дніпропетровської області від 12.02.2004 року у справі
№ 37/21 залишити без змін, мотивуючи касаційну скаргу доводами
про те, що постанова є необґрунтованою та такою, що суперечить
нормам чинного законодавства України, а саме: пункту 2.3
Положення про ведення касових операцій у національній валюті в
Україні ( z0040-05 ) (z0040-05)
, затвердженого постановою Правління
Національного банку України від 19.02.2001 року № 72
( z0040-05 ) (z0040-05)
, зареєстровано в Міністерстві юстиції України
15.03.2001 року за № 237/5428. Також позивач у касаційній скарзі
наголошує на тому, що готівкові розрахунки проводились саме з
фізичною особою, а не з суб’єктом підприємницької діяльності,
про що свідчать видаткові касові ордери (наявні в матеріалах
справи).
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представників
сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до абзацу першого пункту 2.3 Положення про ведення
касових операцій у національній валюті в Україні ( z0040-05 ) (z0040-05)
,
затвердженого постановою Правління Національного банку України
від 19.02.2001 року № 72, зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 15.03.2001 року за № 237/5428 сума готівкового
розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим
підприємством (підприємцем) через їх каси та через каси установ
банків не повинна перевищувати 3 тис. грн. протягом одного дня
за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад
установлену граничну суму проводяться виключно в безготівковому
порядку. Кількість підприємств (підприємців), з якими
проводяться розрахунки, протягом дня не обмежується.
Згідно з абзацом третім пункту 2.3 зазначеного Положення
( z0040-05 ) (z0040-05)
указані обмеження не стосуються розрахунків
підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та
державними цільовими фондами, малих і середніх підприємств при
використанні готівкових коштів, що одержані ними за рахунок
кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку
для розвитку малих і середніх підприємств. Обмеження також не
поширюються на добровільні пожертвування, благодійну допомогу,
вилучену органами державної податкової служби готівку, на
розрахунки за спожиту електроенергію, а також у разі
використання коштів, виданих на відрядження.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування своїх
вимог надав суду договори від 16.12.2002 року № 18, від
21.01.2003 року № 6, від 29.01.2003 року № 9, які укладені між
позивачем – “заемщик” та Захаровим Б.Г. – “заимодатель”, які
скріплені підписами сторін та печаткою позивача.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень надав суду договори
від 16.12.2002 року № 18, від 21.01.2003 року № 6, від
29.01.2003 року № 9, які укладені між позивачем – “заемщик” та
Захаровим Б.Г. – “заимодатель”, які скріплені підписами сторін
та печатками: позивача та суб’єкта підприємницької діяльності
Захарова Б.Г.
Ухвалюючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанцій приймали до уваги лише доводи однієї
сторони у справі та в порушення норм процесуального права не
з’ясували належним чином, в якості кого Захаров Б.Г. уклав
зазначені договори: в якості фізичної особи, чи в якості
суб’єкта підприємницької діяльності, що є порушенням статті 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
вимог, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України
від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
.
Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя у господарських судах
здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу
перед законом і судом.
Судами у розгляді справи не дотримано вимог статті 32
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до якої доказами у справі є будь-які фактичні дані,
на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку
встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких
ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини,
які мають значення для правильного вирішення господарського
спору, та вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно з якою кожна сторона повинна довести
ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог
і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового
процесу.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що
висновки судів, на яких ґрунтуються прийняті у справі судові
рішення, стосуються прав і обов’язків другої сторони за
вказаними договорами. Проте, господарським судом апеляційної
інстанції не досліджувалося питання про доцільність залучення до
участі у справі субєкта підприємницької діяльності – фізичну
особу Захарова Б.Г.
Відповідно до частини 1 статті 27 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
треті особи, які не заявляють
самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на
стороні позивача або відповідача до прийняття рішення
господарським судом, якщо рішення з господарського спору може
вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може
бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін,
прокурора або ініціативи господарського суду.
Також, відповідно до частини 1 статті 38 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якщо подані
сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами
безпосередньо в місці їх знаходження. Однак, вимоги зазначеної
статті Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
судами не враховано.
Згідно статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
судочинство у господарських судах здійснюється на
засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують
свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть
участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і правильного застосування законодавства.
Також, судова колегія зазначає, що статтею 1 Указу Президента
України від 12.06.1995 року № 436/95 “Про застосування штрафних
санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” ( 436/95
) встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм
власності, норм з регулювання обігу готівки у національній
валюті, що встановлюються Національним банком України, до них
застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за
перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у
двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за
кожний день; за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне)
оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі
неоприбуткованої суми.
Передбачені цією статтею штрафи в повному обсязі стягуються до
державного бюджету в порядку, встановленому законодавством.
Статтею 2 зазначеного Указу ( 436/95 ) (436/95)
установлено, що штрафні
санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб,
зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової
служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань
державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та
органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому
законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення
перевірок або на день одержання органами державної податкової
служби зазначених подань.
У статті 3 відповідного Указу ( 436/95 ) (436/95)
зазначено, що контроль
за додержанням норм з регулювання обігу готівки в національній
валютў, що встановлюються Національним банком України,
здійснюють органи державної податкової служби, державної
контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ
України та фінансові органи, а банками - Національний банк
України. Контроль за його виконанням покладено на Національний
банк України та Державну податкову адміністрацію України.
Відповідно до вимог пункту 7 статті 11 Закону України “Про
державну податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
органи державної
податкової служби мають право застосовувати до підприємств,
установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та
розмірах, встановлених законом.
Тобто, встановивши порушення, податкові органи повинні прийняти
рішення про застосування санкцій у порядку та розмірах,
встановлених законом.
У разі невиконання такого рішення контролюючого органу сума
штрафу стягується на підставі рішення суду.
Оспорюваним податковим повідомленням-рішенням Південної
міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі від
17.11.2003 року № 0003282301/0 позивачу визначено штрафну
(фінансову санкцію) за порушення законодавства про патентування,
за порушення норм регулювання обігу готівки на суму109704,00
грн. на підставі приписів підпункту “г” підпункту 4.2.2 пункту
4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, пункту 2.3 розділу 2 Положення про ведення
касових операцій у національній валюті в Україні ( z0040-05 ) (z0040-05)
,
затвердженого Постановою Правління Національного банку України
від 19.02.2001 року № 72, зареєстрованою в Міністерстві юстиції
України від 15.03.2001 року за № 237/5428, та статті 1 Указу
Президента України від 12.06.1995 року № 436/95 “Про
застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання
обігу готівки” ( 436/95 ) (436/95)
.
Відповідно до преамбули Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
цей Закон є спеціальним законом з
питань оподаткування, який установлює порядок погашення
зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та
державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових
платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що
застосовуються до платників податків контролюючими органами, у
тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності,
та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Саме цим Законом і запроваджене поняття податкового повідомлення
як письмового повідомлення контролюючого органу про обов’язок
платника податків сплатити суму, визначену контролюючим
органом.
Встановлена Законом України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
процедура погашення розповсюджується на
зобов’язання саме з податків і зборів (обов’язкових платежів) та
у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Отже, судами при розгляді справи не враховані вище зазначені
норми податкового законодавства.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі
обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи,
невідповідність висновку суду фактичним обставинам справи та
неправильне застосування норм матеріального та процесуального
права призвели до неправильного вирішення спору, що дає підстави
для скасування всіх ухвалених у справі судових рішень та
передачі справи на новий розгляд.
Оскільки, передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в
рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази,
рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –
направленню на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
12.02.2004 року та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 29.03.2004 року у справі № 37/21
господарського суду Дніпропетровської області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Міленіум-Трейд”
задовольнити частково.