ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2004 Справа N 308/14-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у КП “СП” (надалі – КП “СП”)
відкритому судовому
засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 27.01.2004 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 308/14-03
за позовом КП “СП”
до ЗАТ “Комплекс “А”
про стягнення 9722,89 грн.
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 08.06.2004 р. до
22.06.2006 р.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 05.11.2003 господарського суду Київської області
позов задоволено у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.
Постановою від 27.01.2004 Київського апеляційного господарського
суду рішення скасовано, в позові відмовлено з мотивів
недоведеності існування заборгованості відповідача на суму
позовних вимог.
КП “СП” у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати
повністю, первісне рішення залишити без змін, оскільки вважає,
що судом неправильно і формально застосовано ст. 9 Закону
України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” ( 996-14 ) (996-14)
і не враховано підтвердження розміру
заборгованості наданими позивачем первинними документами.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судом
апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх у
засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна
скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення та
постанова – скасуванню з передачею справи на новий розгляд з
наступних підстав.
На спірні правовідносини, пов'язані із встановленням наявності
чи відсутності залишку заборгованості відповідача за виконані
позивачем будівельно - монтажні роботи, поширюється дія
ст.ст. 1, 4, 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні” ( 996-14 ) (996-14)
, що враховано судом
апеляційної інстанції та не заперечується скаржником.
Відповідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні” ( 996-14 ) (996-14)
підставою для
бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні
документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення
господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо
після її закінчення. Для контролю та впорядкування даних на
підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові
документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на
паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові
реквізити:
- назву документа (форми);
- дату і місце складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру
господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської
операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати
особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В обґрунтування позовних вимог про стягнення боргу позивачем
надано наявні у справі змінні рапорти, акти виконаних робіт та
талони замовника, які на підставі ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
передчасно відхилено судом апеляційної інстанції як
неналежні докази з мотивів відсутності зазначення в цих
первинних документах певних реквізитів, визначених ст. 9 Закону
України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” ( 996-14 ) (996-14)
. Адже надані позивачем первинні документи
підписані представниками сторін та засвідчені печатками
підприємств.
Окрім того, з матеріалів справи не вбачається дослідження судом
обставин укладення чи неукладення між сторонами договору підряду
в розумінні ст.ст. 41, 332, 334 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній до 01.01.2204) та в порядку і
формі, передбачених ст.ст. 153, 154 цього кодексу.
З огляду на те, що згідно зі ст. 151 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання (в тому числі грошові) виникають з
цивільних угод, зазначені вище обставини мають істотне значення
для встановлення обґрунтованості чи необґрунтованості позовних
вимог.
Тим більше, що дані представлених позивачем розрахунку боргу та
реєстру первинних документів, пред'явлених до сплати
відповідачу, містять істотні розбіжності і це встановлено судом
та не оспорено скаржником.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст. 111-12
ГПК вважає за необхідне доручити суду першої інстанції при
новому розгляді справи надати ретельну правову оцінку наявним у
справі первинним документам в їх сукупності, а також рахункам,
які вказують на часткове виконання відповідачем грошових
зобов'язань по оплаті вартості виконаних позивачем робіт за
період з.06.по листопад 2002 року.
Водночас судами попередніх інстанцій не надано належної правової
оцінки змісту листа КП “СП” від 24.02.2003 № 1/6-27 на предмет
наявності у нього ознак вимоги кредитора про виконання
зобов'язання в розумінні ст. 165 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
в редакції 1963 р.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанції всупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної правової оцінки,
а згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справў докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин
справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної
оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення
спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу КП “СП” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Київської області від 05.11.2003 та
постанову Київського апеляційного господарського суду у справі
№ 308/14-03 скасувати з передачею справи на новий розгляд до
господарського суду Київської області.