ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2004 Справа N 29/746-03
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства “Д”
Акціонерного товариства “Д” на постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 10.03.2004р.
у справі № 29/746-03 господарського суду Харківської області
за позовом Дочірнього підприємства “Д” Акціонерного товариства
“Д”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю
“Агрофірма “Р”
про повернення майна
за участю представників:
ДП “Д” АТ “Д”
ТОВ “Агрофірма “Р”
в с т а н о в и л а :
Дочірнє підприємство “Д” Акціонерного товариства “Д” звернулося
до господарського суду Харківської області з позовом та просило
суд зобов’язати відповідача – Товариство з обмежено
відповідальністю “Агрофірма “Р” передати ячмінь фуражний врожаю
2003р. у кількості 200т, загальною вартістю 93 648,36грн. В
обгрунтування заявленого позову, позивач посилається на
порушення відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором
схову від 10.09.2003р. щодо повернення майна, переданого на
зберігання, після закінчення строку зберігання (а.с.7-9).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач,
користуючись правами, наданими йому відповідно до ст. 22 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, змінив предмет спору та доповнив заявлені
ним вимоги. Відповідно до поданої заяви, позивач просить
стягнути з відповідача 140 000грн. збитків, у т.ч. 93648,36грн.
в рахунок відшкодування вартості переданого на зберігання та
втраченого майна, 46 351,64грн. не одержаних доходів (а.с.23-
26).
Відповідач у справі до вирішення спору по суті заявлених вимог,
відзиву на позов суду не направив.
Рішенням господарського суду Харківської області від
17.12.2003р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з
відповідача на користь позивача стягнуто 93 648,36грн. в рахунок
вўдшкодування вартості майна, 46351,64грн. не одержаного доходу
(а.с.49-52).
Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції
виходив з того, що:
- відповідачем не виконано зобов’язання щодо повернення після
закінчення строку зберігання на вимогу майна, яке передано
позивачем на зберігання;
- майно позивача, передане на зберігання відповідачу,
втрачено;
- під час розгляду справи встановлено, що майно позивача
втрачено, у зв’язку з чим відповідач повинен відшкодувати
позивачу вартість втраченого майна;
- внаслідок невиконання зобов’язань за договором
відповідачем, позивачем не були виконані належним чином
зобов’язання за договором купівлі-продажу від 14.11.2003р.,
укладеним з третьою особою, та не одержаний доход з операції
купівлі-продажу за договором у розмірі 46 351,64грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
10.03.2004р. рішення господарського суду Харківської області від
17.12.2003р. скасовано, а у задоволенні позову відмовлено
(а.с.146-149).
Вважаючи вимоги позивача необґрунтованими, суд апеляційної
інстанції виходив з того, що:
- між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу
№ 03/664-ДП від 10.09.2003р. за умови якого відповідач продає
позивачу майно, яке у подальшому передано на зберігання;
- вказане майно на виконання умов згаданого договору передано
відповідачем позивачу, однак, останній не сплатив коштів за
нього і не набув права власності;
- спірне майно на момент укладення договору купівлі-продажу
№ 03/664-ДП від 10.09.2003р. перебувало у заставі і не могло
бути відчужене відповідачем позивачу без згоди заставодержателя
АК ПІБ в особі Фрунзенського відділення м. Харкова;
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності факту
передачі майна, що є власністю позивача, на зберігання
відповідачу.
Крім того, приймаючи постанову у даній справі, суд апеляційної
інстанції виходив з того, що у зв’язку з несплатою коштів за
умовами договору № 03/664-ДП від 10.09.2003р. позивачем та
порушення ним умов договору схову від 03/665-ДП, відповідач мав
право відмовитись від виконання умов договорів та набув права на
самостійне використання спірного майна.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ДП “Д” АТ
“Д” звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі
рўшення суду першої інстанції.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судом апеляційної інстанції: норм процесуального права;
помилкове не застосування до взаємовідносин сторін норм
матеріального права, які підлягали застосуванню у даному
випадку; порушення норм матеріального права.
Відповідач у справі – ТОВ “Агрофірма “Р” у відзиві на касаційну
скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2004р.
залишити без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на момент виникнення
правовідносин та прийняття рішення у справі судом першої
інстанції) цивільні права і обов'язки виникають з підстав,
передбачених законодавством, а також з дій громадян і
організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу
загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують
цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і
обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а
також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому
не суперечать.
Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір
(багатостороння угода) є однією з підстав виникнення
зобов’язань.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, між
сторонами у справі – ДП “Д “ АТ “Д” та ТОВ “Агрофірма “Р”
укладено договір № 03/665-ДП, за умовами якого відповідач взяв
на себе зобов’язання безоплатно зберігати майно, передане йому
на зберігання позивачем.
Судами вірно встановлено, що за своєю правовою природою даний
договір є договором схову.
Так, відповідно до ст. 413 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за договором
схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно,
передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.
Даний договір є підставою виникнення у сторін справи відповідних
прав та обов’язків.
На зберігання відповідачу за цим договором, 25.09.2003р.
позивачем передано 200т ячменю фуражного врожаю 2003року,
вартістю, що визначена сторонами, 93648,36грн, як встановлено
судом першої інстанції.
При цьому, посилання скаржника на те, що зазначене майно не
могло бути передано на зберігання позивачем, оскільки не є його
власнўстю, безпідставне.
Так, чинне законодавство не пов’язує можливість передачі майна
на зберігання з наявністю права власності, оскільки навіть за
умови наявності права володіння або права користування, особа,
яка правомірно володіє чи (та) користується майном, може
передати його на зберігання.
Також, колегія суддів не може погодитись з висновком суду
апеляційної інстанції про те, що позивач не набув права
власності на майно, що передавалось йому на зберігання, оскільки
такого висновку апеляційна інстанція дійшла без врахування норм
матеріального права.
Так, як встановлено під час перегляду рішення суду першої
інстанції, судом апеляційної інстанції, 10.09.2003р. сторонами
укладено договір купівлі-продажу № 03/664-ДП, за умовами якого
ТОВ “Агрофірма “Р” брало на себе зобов’язання передати позивачу
– ДП “Д “АТ “Д” у власність ячмінь фуражний врожаю 2003р. за
ціною 454,27грн. за т.
На виконання зобов’язань за цим договором, відповідач передав
позивачу 200т ячменю фуражного, що підтверджується наявними у
справі накладними.
Відповідно до ст. 128 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, право власності у
набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі,
якщо інше не передбачено законом або договором.
Оскільки договором не змінене загальне правило переходу права
власності, з моменту передачі зазначеного майна, воно стало
власністю позивача – ДП “Д” АТ “Д”.
Невиконання позивачем зобов’язань з оплати переданої за
договором сільськогосподарської продукції не є підставою
стверджувати про те, що право власності на неї до нього не
перейшло, т.я. сторони не поставили перехід права власності у
залежність від оплати переданого майна.
Порушення зобов’язань за вищезгаданим договором купівлі-продажу
позивачем не є предметом спору у даній справі і відповідач не
позбавлений права звернутися з відповідним позовом у
встановленому чинним законодавством порядку.
Також не є предметом спору у даній справі дійсність
вищевказаного договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 423 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, коли на схов здано
речі, визначені в договорі лише родовими ознаками, то при
відсутності іншої угоди ці речі переходять у власність охоронця,
і він зобов'язаний повернути стороні, яка здала їх на схов,
рівну або обумовлену сторонами кількість речей того ж роду і
якості.
Передане на схов майно залишилось власністю позивача, оскільки
ст. 3 договору передбачено, що майно, передане на зберігання,
залишається власністю позивача.
Пунктом 1.3 договору зберігання передбачено, що зберігання майна
здійснюється протягом двох місяців з моменту передачі на
зберігання.
В силу ст. 415 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, особа, що здала майно на
схов, вправі в будь-який час зажадати його від охоронця, а
охоронець зобов'язаний повернути майно на першу вимогу особи, що
здала його на зберігання, незалежно від строку схову. При цьому,
якщо майно здано на схов до вимоги або без зазначення строку,
охоронець вправі у будь-який час відмовитись від договору, але
зобов'язаний надати особі, що здала майно на схов, достатній за
даних умов строк для його одержання.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не повернув
майно, передане йому на зберігання на вимогу позивача, яка
заявлена після закінчення строку схову.
Крім того, господарським судом Харківської області встановлено,
що на момент прийняття рішення у даній справі, передане на схов
майно втрачено (акти державного виконавця про відсутність
майна).
Згідно до ст. 419 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо в законі або в
договорі не передбачено обов'язку охоронця відшкодувати збитки,
завдані втратою, нестачею або пошкодженням майна, охоронець
відповідає за втрату і нестачу майна - в розмірі вартості
втраченого майна або майна, якого не вистачає.
За таких обставин, враховуючи оцінку сторонами переданого на
схов майна, суд першої інстанції, правомірно задовольнив
заявлені позивачем вимоги щодо відшкодування позивачу
відповідачем збитків у розмірі вартості переданого на зберігання
та втраченого майна - 93 648,36грн.
Відповідно до ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, у разі невиконання
або неналежного виконання зобов'язання боржником, він
зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При
цьому, під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором,
втрата або пошкодження його майна, а також не одержані
кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було
виконано боржником.
Застосування відповідальності у вигляді відшкодування,
заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань,
збитків, що встановлена вказаною нормою, можливе лише за
наявності складу правопорушення, до якого входять наступні
елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний
зв’язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків;
вина.
При вирішенні спору у даній справі судом першої інстанції
встановлено, що, внаслідок порушення взятих на себе зобов’язань
щодо вжиття всіх заходів, передбачених договором або необхідних
для збереження майна (ст. 416 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
), позивачу
заподіяні збитки у вигляді не одержаних доходів у розмірі 46
351,64грн.
Так, судом встановлено, що 14.11.2003р. позивачем укладено
договўр з ТОВ “Новомиколаївське”, за умовами якого ДП “Д” АТ “Д”
брало на себе зобов’язання передати у власність третьої особи
200т ячменю фуражного врожаю 2003р. за ціною 700грн. за 1т.
Зобов’язання за цим договором не виконані позивачем внаслідок
невиконання відповідачем зобов’язання з повернення майна на
вимогу позивача після закінчення строку схову внаслідок чого ним
не одержаний дохід з цієї купівлі-продажу майна у розмірі 46
351,64грн.
Враховуючи встановлення всіх елементів складу правопорушення,
судом першої інстанції правомірно задоволені заявлені вимоги в
частині застосування до відповідача відповідальності,
встановленої ст. 203 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
щодо стягнення збитків
у вигляді не одержаних доходів.
За таких обставин, постанова Харківського апеляційного
господарського суду від 10.03.2004р. підлягає скасуванню як
така, що прийнята з порушенням норм матеріального права, а
рішення господарського суду Харківської області від 17.12.2003р.
– залишенню в силі.
Понесені судові витрати у вигляді оплати касаційної скарги
державним митом у сумі 700грн. підлягають відшкодуванню позивачу
за рахунок відповідача.
У випадку виконання постанови Харківського апеляційного
господарського суду від 10.03.2004р. в частині відшкодування
судових витрат, що скасовується, ДП “Д” АТ “Д” не позбавлене
права у порядку, передбаченому ст. 122 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
звернутися з заявою про поворот виконання судового акта.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 111-5, 111-7, 111-
9- 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства “Д” Акціонерного
товариства “Д” задовольнити.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
10.03.2004р. у справі № 29/746-03 скасувати, залишивши в силі
рішення господарського суду Харківської області від 17.12.2003р.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю
“Агрофірма “Р” на користь Дочірнього підприємства “Д”
Акціонерного товариства “Д” 700грн. в рахунок відшкодування
понесених судових витрат.
4. Доручити видати наказ на виконання п. 4 резолютивної
частини постанови господарському суду Харківської області.